Пітер Пен

Страница 3 из 3

Джеймс Мэтью Барри

Хлопці співали й танцювали під веселу індіянську музику, а Пітера Пена обрали на святі вождем — то була найвища честь для гостя. Лиш Венді не веселилась — їй довелося разом з індіянками носити з лісу хмиз для ба~ гаття — такий був індіянський звичай. ,

— Я вже набулася в Неможливій Країні,— сумно сказала дівчина.— Як хотіла б я зараз помандрувати додому!

Індіянське свято було в розпалі. А Смі, піратський кухар, підкрався кущами і спіймав маленьку Дзіньку, накривши її своїм капелюхом, наче метелика.

Дзінька пручалася й дряпалась, та все одно Смі приніс свою полонянку на корабель і віддав капітанові Гаку.

— Добрий день, міс Белл,— сказав Гак, удаючи, що він співчуває враженій ревнощами феї.— Я чув, як погано повівся з вами Пітер Пен, відколи тут з'явилася ця підступна дівчина Венді. Ми так хотіли б її викрасти! Нехай би драїла на кораблі палуби та варила їжу для команди.

Подумавши про таку можливість, Дзінька аж дзенькнула з радощів.

— Але розумієте, в чому річ,— додав Гак,— ми не знаємо, де живе Пен, тому й не можемо звільнити вас від Венді.

Дзінька замислилася.

— А ви не зробите Пітерові нічого лихого?— запитала во "а голосом, що подзенькував від хвилювання.

— Ну що ти, що ти! Ні в якому разі!— пообіцяв Гак.

Тоді Дзінь Белл підбігла по столу до чорнильниці, вмастила собі чорнилом підошви і пройшла по карті до таємного житла Пітера Пена, позначивши туди дорогу.

— Дякую, дякую, серденько,— сказав зловмисний капітан Гак і замкнув Дзіньку до великої коробки, де стояла гасова лампа.

...А тим часом індіянське свято закінчилося, всі розійшлись по домівках, впала ніч. Венді поклала хлопців спати у підземній кімнатці Пітера Пена й завела з ними мову про маму і про домівку. Загублені хлопці слухали їхню розмову, і Венді запросила їх погостювати в затишному домі Дарлінгів. Всі вирішили негайно полетіти туди. Один лиш Пітер не схотів до них приєднатися. Він сердито одвернувся від них і не схотів відповісти на їхнє прощання. А Венді з хлопцями вилізли по одному через хідник, що йшов по стовбуру Катового дерева.

В лісі ж біля дерева сиділи у засідці Гак та його піратська ватага. Лиш з потаємних дверей з'являвся хлопець, дужа рука затуляла йому рота, і за мить він уже лежав зв'язаний в кущах. Остання з'явилася Венді. Раз, раз!— і вона теж упала, обплутана шнурами. Пірати завдали собі,

на плечі незвичайну свою здобич — дітей — і повернулися

на розбійницький корабель.

— Щоб його грім побив! — пробуркотів Гак.— Пена ми так і не спіймали!

Отож вони з кухарем Смі залишили біля дерева бомбу в пакунку, на якому написали, що це дарунок від Венді для Пітера. Коли Пітер розгорне пакунок, бомба вибухне, і пірати позбудуться свого заклятого ворога.

Побачивши, що всіх дітей взято у полон, Дзінька Белл жахнулася. Вона зрозуміла: це сталося з її провини.

Хлопцям дали на вибір: або нехай стають піратами, або їх поженуть зв'язаними за борт. Страшний вибір! Соромно сказати, але хлопці погодилися бути піратами — їх вабило сповнене пригод піратське життя. Проте Венді була обурена.

— Ні, ми нізащо не станемо піратами!— крикнула дівчина.

— Гаразд,— процідив капітан Гак.— Ти підеш за борт перша.

Пірати поклали на борт дошку, так що кінець її звисав над морем. Засуджений на смерть полонений ішов по ній із зв'язаними руками і падав у море. Це був звичайний спосіб розправи з полоненими.

Всім було дуже страшно, але навіть найзапекліші з піратів відчули повагу до хороброї Венді, так мужньо вона трималася. А поки пірати дивилися на дівчину, Дзінь Белл утекла і, забувши про всі образи, полетіла шукати Пітера Пена, бо, коли хто й міг допомогти полоненим, знала вона, то лиш він.

А Венді тим часом попрощалася з пов'язаними хлопцями і стала на дошку, перекинуту через борт. Це була жахлива мить, коли вона пішла по доріжці, що обривалася просто в бурхливе море.

Ще два кроки — і мужня дівчина пропала з очей. Всі слухали, затамувавши подих, чекаючи на сплеск, але знизу не долітало ні звуку. Що мала б означати ця тиша?

І тут всі почули таке знайоме і таке веселе кукурікання. Так умів кукурікати лише Пітер Пен. Ну, звісно ж, то був він! Попереджений Дзінькою, Пітер примчав дуже вчасно і встигнув піймати Венді, коли та вже падала.

— Цього разу ти забагато собі дозволив, Гаку!—крикнув він, несучи напівпритомну дівчину на щоглу.

Влаштувавши її, Пітер вихопив короткий меч і стрибнув на палубу, готовий до нового двобою з Гаком.

Такого поєдинку ще не бувало.

Билися не лише капітан з Пітером. Дзінь Белл порозв'язувала усіх хлопців, і вони кинулися на піратів. А Загублені хлопці вміли-таки битися! Пірати почали стрибати за борт. Незабаром за борт полетіла й шпага, що її Пітер

вибив Гакові з рук, і сам капітан, вже не чекаючи милосердя, стрибнув слідом за нею.

Діти бачили, що Гак намагається доплисти до човна, який хитався на хвилях неподалік, а слідом за ним, голосно цокаючи "Цок-цок!", плив крокодил, який цього разу сподівався здійснити свою мрію і доїсти капітана.

Пітер проголосив себе капітаном корабля.

— Підняти всі вітрила! Команда, на місця! Ми пливемо до Лондона!— крикнув він.

— О Майкле! Джоне!— аж заплакала Венді з великої радості.— Ми повертаємося додому!

Колишній піратський корабель знявся в повітря й поніс тих, що вірять у дива, у силу чарівного слова і у чарівний пил.

Корабель плив, напинаючи всі вітрила на веселому вітрі.

Він розтинав небеса і дуже скоро — швидше, ніж вам здається,— пришвартувався до даху будинку Дарлінгів і скинув трап на підвіконня дитячої кімнати.

Але тепер, коли вони вже приїхали, Загублені хлопці не схотіли залишатися — надто звикли вони до веселих і небезпечних пригод.

— Ні, ми не кинемо Пітера Пена,— сказали вони.— А він не хоче залишати Неможливої Країни. Ми будемо разом навіки. Це вже вирішено!

Ну що ж, хоч як було прикро Венді, Майклові та Джону, вони попрощалися з друзями, і корабель Пітера Пена поплив небом, несучи Загублених хлопців до Неможливої Країни, де всі вони живуть і досі.