У перші дні Осип відчув себе чужинцем: то була німецька нижча реальна школа, в якій викладали катехізис, біблійну історію, красне письменство, арифметику, німецьку мову, геометрію, стереометрію, механіку, географію, природознавство, фізику, малювання, будівництво.
Почалось нове турботливе життя учня. Перші дні несміливо ходив вулицями мало чим прославленого міста, в якому ледве набиралася тисяча жителів. Найбільше пожвавлення приносили ярмаркові дні. Частенько проїздили купці з крамом, бо місто лежало на шляху з Молдови в Польщу.
Поволі полонили увагу Осипа науки. Хоч він і не належав до найкращих учнів, але вчився добре. Особливо подобалось малювання та читання художньої літератури. Твори Гейне, Шіллера приваблювали своєю романтичністю, гостротою, фантазією. Збуджували уяву і Орлеанська діва, і чарівниця Лорелея, повиті легендами. Знаходив своєрідну гармонію в поетичних творах, уловлював щось рідне.
У реальній школі здебільшого навчалися діти службовців, міщан. Склад учнів відрізнявся від більш привілейованих закладів — гімназії та духовного училища. Осип знайшов друзів серед учнів, які походили з гуцульських родин. У цьому колі звучала рідна мова, хоч у викладанні їй не було місця. Часом доводилося терпіти зневагу за прихильність до "хлопської" мови. Проривалася в стіни школи й коломийка, яка не пасувала до суворих облич цісаря й канцлера, що, як наглядачі, позирали з портретів.
Щасливими для Осипа були дні вакацій, коли приїздив до рідного села й потрапляв у обійми турботливої матері та сестер. Зимові вакації ощасливлювали його зустрічами з Юзьком та участю в щедрувальній групі односельчан. А влітку не заставав побратима — десь перебував він на полонині. Ходив у святкові дні на майдан, де збиралась молодь, слухав співанок і сам награвав на флоєрі. Вивчав різні примовки та пісні. А дома все те записував, додаючи й численні Марійчині співаночки. Пробував і сам складати коломийки та награвати їх на флоєрі.
Переповнений враженнями повертався з вакацій, приносив друзям гуцульські новини.
* * *
З кожним днем поширювалось коло інтересів. У життя реальної школи часом вривалися події, що порушували спокій академічних днів. Доходили звістки про масові селянські заворушення в Галичині, про розгром за вказівками канцлера Меттерніха повсталої Краківської республіки та загибель її ватажка — відомого й популярного серед молоді Едварда Дембовського. Може, ці події залишились би малопомітними й не набрали значної ваги в житті школи, якби не трапилось одного випадку. Хтось, наче навмисне, розбив скло на портреті Меттерніха, та ще так, що скалочка застряла на високому чолі державної особи. Цей випадок переполохав інспектора. Він не знав, що діяти — чи власноручно виймати ту скалочку, чи доручити сторожу. Після вагань і хвилювань дозорець шкільного порядку вирішив звернутися до головного поліцмейстера міста. Так минуло кілька тижнів. З острахом чекали прибуття поліцая, що славився своїм невблаганним характером. Знали учні, що таке відвідування принесе насамперед неприємності учням-гуцулам. Це ж вони ведуть розмови про Лук'яна Кобилицю та ширять непевні співанки.
А тим часом виникли значніші несподіванки, що їх приніс березень 1848 року.
Стало відомо про революційні виступи в Парижі, Відні, Будапешті. З Відня втік натхненник реакції та національного гноблення канцлер Меттерніх.
Значною для Осипа була й інша подія — його батько саме в цей час залишив посаду мандатора й переселився до Чернівців, де шукав роботи в магістраті.
Таємно від батька ходив на майдан, де вирували натовпи людей, відбувався мітинг, що в ньому взяли участь звільнені з-під арешту. Юнаки-гуцули протиснулись наперед. Адже то їхні земляки виступають.
— Братове! — звертався промовець до громади. — Надійшов час великих змін! Пильнуймо волю! Оберімо депутатів до установчих зборів! То буде народний рейхстаг, що вирішуватиме нашу долю...
Шкільна молодь взяла участь у поході з музикою. За прикладом Відня і Львова у Чернівцях формувалися добровільні загони, учасники яких одягали сині блузи з червоними вилогами, сірі штани з подвійними червоними лампасами та чорний капелюх з пером. Озброєні шаблями юнаки іменували себе гвардійцями. До них не пристав Осип, бо не вистачало віку. Але заздрив тим, що ходили вулицями з революційними піснями.
Поволі вуличні мітинги ставали частішими, прибували сюди й селяни. З'являлися різні промовці.
На мітингу виступали навіть представники з Угорщини. Один з них розповідав про події за межами Буковини.
— Спільно виступаймо за волю! Піднялися вже угри, чехи, волохи. Відгукнулись італійці, щоб скинути з своїх пліч криваву корону Габсбургів. Шикуймося в ряди революційної гвардії!
Гуцули кидали догори свої кучми 29 та крисані, вигукували:
29 Шапки.
— Геть Меттернішка! Хай народні депутати правлять нами!
— Ліси та полонини наші! Геть Джурджуванів з їхніми мандаторами та лісничими!
— Лук'яна Кобилицю знову обрати депутатом!
— Обрати!
— То наша воляї
Наче завирував Черемош, покотив лункий відгомін, заколихалась, завирувала громада. Осип уперше відчув її силу, нескориму волю. Здавалося все таким радісним, звабливим. Читав на обличчях людей святкові настрої, весняне зворушення, наче після лютої зими сонце клечало розпуклою бростю землю.
Подих оновлення приніс Осип і до своєї кімнати.
— Дєдику! — звернувся до батька, що сидів біля столу, напнувши на носа окуляри, читав газету. Це ласкаве слово вирвалось, як колись у дитинстві.
Батько відсунув газету, пильно глянув на сина. Холодом повіяло від того погляду.
— Дивлюсь оце на тебе, Осипе, — батько хотів сказати щось вагоме. — Дивлюсь і думаю. Небагато залишилось до закінчення школи. Тобі чотирнадцять років. У такому віці я вже добував собі кусень хліба. Маєш і ти незабаром служити нашому цісарю...
— Кажуть, що цісаря вже нема! — вирвалось ненароком.
— То пусте, сину мій! Нема тієї сили, щоб звалила владу Габсбургів.
— Кобилицю ж депутатом мають обрати.
— Кобилицю?! Знову той ворохобник! Лайдак!
— Або я знаю? — Осип дивився запитливо на батька, а голос юнацького серця мовив: "Знаю, ой, відаю, чому так любо надходить весна і скресають буковинські ріки".