193
Міцне еміра слово й непорушне,
І жоден смертний цей наказ не змінить —
Іти до Ахена, столиці Карла.
Князі перед володарем схилились.
Емір покликав двох баронів вірних,
Що звались Кларіфаном і Клар'єном.
Сказав: "Сини царя ви Мальтрайєна,
Ваш батько був послом моїм незмінним.
Тепер вже ви збирайтесь в Сарагосу
Від імені мого царю сказати,
Марсілію, що я прибув на поміч.
Зустріну франків — бій почну великий!
Гаптовану цю злотом рукавицю
Йому віддайте у його правицю.
І передайте жезл мій щирозлотий,
Хай прийде вшанувать мене і взяти
Свій лен. А я ж піду на Карла в Ахен.
Хай біля ніг моїх пощади просить
И Христового зречеться він закону,
Інакше з голови зірву корону!"
Невірні кажуть: "Сіре, правда ваша!"
194
Продовжив Балігант: "Отож на коней!
Я віддаю вам жезл і рукавицю!"
Відповіли: "Все зробим як належить!"
Пішли наметом, ось вже Сарагоса.
Минули десять брам, мости чотири
І вулицями клуса проскакали.
В горішнім місті посланці почули
Великий гомін в царському палаці.
Багато там зібралося невірних,
Від туги плачуть, люто проклинають
Богів — і Магомета, й Тервагана,
І Аполліна, що не помогли їм.
Кричали: "Горе нам! Боги підступні
Покинули нас у лиху годину!
Марсілій-цар не може воювати,
Бо без правиці він — Роланда мітка,
Загинув вчора Джурфален Білявий,
І вся Іспанія в полон потрапить!"
Зійшли посланці з коней біля ґанку.
195
Посли зійшли із сідел в тінь оливи,
їх коней маври взяли за вуздечки.
Тримаючи плащів широких поли,
Посланники по сходах піднялися
В покої царські, в залу зі склепінням,
Вклонилися цареві шанобливо:
"Хай Аполлін, наш всемогутній бог,
І також Терваган та Магомет всевладний
Дарують цьому дому всіх гараздів!"
Та Брамімонда мовила: "Дурниці!
Не варті ці боги ушанування,
Бо послужили кепсько в Ронсевалі.
Дозволили побити всіх баронів,
Царя Марсілія ж так захищали,
Що втратив він цілком свою правицю —
Відсік її Роланд непереможний.
Від франків маврам вже не врятуватись!
Яка ж то я нещасна жінка! Краще
Померти, щоб не бачити руїни!"
Аой!
196
Клар'єн сказав: "Не треба слів, царице!
Бо ми — посли еміра Баліганта.
Марсілію він обіцяє захист
І посилає жезл свій й рукавицю.
На Ебро тисячі чотири суден —
Дромонів і галер, і барків скорих,
А скільки нефів там — злічить не можна!
Емір багатий дуже і могутній.
У Франції наздожене він Карла
І схопить короля — живим чи мертвим".
Відповіла цариця: "От зухвальство!
Та франків вам шукать не доведеться,
Вже сім років вони у нашім краї,
І годі з королем їх вам змагаться,
Він воїн справжній, не боїться смерті,
У порівнянні з ним царі — хлопчиська!
Здолать його не зможе жоден смертний!"
197
"Облиште спір! — тоді сказав Марсілій. —
Сеньйори, ви зі мною розмовляйте.
Ви бачите, помру я незабаром.
У мене ні дочки, ні спадкоємця.
Був син чудовий, вчора він убитий.
Скажіть еміру, хай сюди прибуде.
Він має всі права на трон іспанський,
Я все зроблю, чого не зажадає,
Аби він захистив мій край від франків.
А щодо Карла, дам хорошу раду,
І через місяць він його здолає.
Еміру ж дайте ключ від Сарагоси.
Хай вірить нам й назад не повертає!"
Посли відповіли: "От царське слово!"
Аой!
198
А цар продовжив: "Імператор франкський
Людей моїх побив й спустошив землі,
Міста мої пограбував і знищив.
В цю ніч він табором став понад Ебро —
Це звідсіля сім льє лише приблизно.
Скажіть еміру, щоб своє він військо
Привів і спішно готувавсь до битви".
Цар передав і ключ від Сарагоси.
З пошаною посли вклонились мовчки
І в путь зворотну вирушили хутко.
199
І от посли на коней посідали
Та вмить помчали до міської брами.
Стурбовані, йдуть до еміра швидко,
Передають і ключ від Сарагоси.
А Балігант спитав: "Ну як там справи?
І де Марсілій? Я ж його покликав!"
Клар'єн сказав: "Поранений смертельно!
Карл повертавсь до Франції-красуні
І подолав учора всі проходи.
Залишив ар'єргард для охорони...
А з ним племінника Роланда, графа,
І Олів'єра, і ще десять перів,
Озброєний загін у двадцять тисяч.
Марсілій-цар почав із ними битву.
На полі бою з ним Роланд зустрівся
И мечем своїм, булатним Дюрандалем,
Правицю відрубав царю дощенту,
Убив Марсілієвого спадкоємця
І всіх баронів, що були з ним разом.
Не маючи вже сил чинити опір,
Марсілій втік, король за ним пігнався.
Тепер цар просить вас прийти на поміч
И передає під владу край іспанський".
Замислився тут Балігант надовго.
Засумував і ледь не збожеволів.
Аой!
200
"Еміре любий наш! — Клар'єн промовив, —
Учора стався бій у Ронсевалі.
І граф Роланд, і Олів'єр там впали,
Звитяжні всі дванадцять перів, Карла
Улюбленців, і двадцять тисяч франків.
Та цар Марсілій втратив праву руку,
Король погнавсь за ним, помстивсь жорстоко,
Не залишивши вояка живого.
Всіх маврів вбив чи потопив у Ебро.
І там, на березі, став табір франків.
Від нас мала їх відділяє відстань,
І франкам відступати буде важко".
Погордливо емір на нього глянув,
Слова Клар'єна повернули радість.
Підвівсь на ноги Балігант і крикнув:
"Рушаймо в путь! Острожте хутко коней!
Старезний Карл, мабуть, не схаменувся,
І пощастить його нам наздогнати.
Я за Марсілія помщусь сьогодні ж,
І головою сплатить Карл за руку!"
201
Із кораблів язичники спустились,
Сідають хто на коней, хто на мулів,
Клусують враз — такий наказ еміра.
А Балігант покликав Джемальфіна,
Близького друга, й каже: "Друже любий,
Бери все військо і керуй ним вправно!"
Сів на коня свого він вороного,
З собою взяв ще чотирьох придворних,
І вмить попрямував до Сарагоси.
Зійшов з сідла на мармурові плити,
Четвірка графів стремена тримала.
Іде по сходах, що ведуть до зали.
До нього підбігає Брамімонда,
Кричить: "Біда! Нещасна я до краю!
Ганьба мені, якщо сеньйор сконає!"
І падає. Емір її підводить,
Удвох, засмучені, ввійшли у залу.
Аой!