104
А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис — ним б'є завзято,
З п'ятнадцятим ударом все ж зламався...
Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,
Коня пришпорив і Шернубля вдарив.
Шолом він розрубав, де був карбункул,
І меч пройшов через волосся й лоба,
І між очима все розтяв обличчя,
Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,
І тіло все від плеч і аж до стегон,
И сідло, що золотом блищало ясним.
І врешті перебив хребет конячий...
Обоє — кінь і вершник — мертві впали
В траву рясну й зелену серед луки.
А граф сказав: "Негіднику! Даремно
Прийшов! Твій Магомет не допоможе.
Злидняк подібний виграть бій не може!"
105
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б'є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров'ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів'єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б'ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: "Справи гарні!",
І "Монжуа!" — клич Карлів скрізь лунає.
Аой!
106
У січі лютій б'ється Олів'єр,
В руці тримає лиш уламок списа.
Щосили вдарив мавра Мальзарона.
Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,
Ударом вибив лицар очі мавру,
І його мозок витік вниз на землю.
Убив Торджиса, потім Есторгуса,
А з ними і сімсот іще невірних.
Від списа ж лиш один кийок лишився.
Роланд спитав: "Мій друже, що ти робиш?
Навіщо палиця в бою такому?
Потрібні криця та міцне залізо.
А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,
З ефесом золотим і кришталевим?"
"Він досі в піхвах, — каже друг, — добути
Не маю часу, треба ж бити маврів!"
Аой!
107
Сір Олів'єр нарешті вийняв меч свій,
Бо щойно нагадав Роланд про нього,
І показав, що значить гарна зброя.
Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,
І голову йому розтяв враз навпіл,
А також тіло та броню красиву,
І все сідло із гаптуванням злотим,
И самий хребет арабського коня.
І мавр, і огир разом впали мертві.
Роланд сказав: "Ти брат мені віднині!
Такий удар оцінить Імператор!"
З усіх боків почулось: "Монжуа!"
Аой!
108
На скакуні Сорелі граф Джерін,
А друг його Джер'єр на Пассе-Церфі,
Пустили поводи, острожать коней
І налетіли на поганця Тімозеля.
Один ударив в щит, а другий — в панцир,
Пробили їх й зламали списи в тілі.
Мавр замертво упав на чорне поле.
З переказів нам точно не відомо,
Хто з них завдав смертельного удару.
Есперверіт там був, він син Бореля,
Його убив з Бордели Енджельєр.
Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,
Той Сіглорель, який спустився в пекло,
Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.
Турпін промовив: "Справжній він негідник!"
Роланд додав: "Скарали, побратиме!
Але ж який удар ще у Турпіна!"
109
Ставала все нещаднішою січа,
Лютують у бою і франки, й маври,
Одні безжально б'ють, ті відбивають.
Списів в уламках скільки, вмитих кров'ю!
Розірвані стрічки і стяги всюди!
А скільки франків з юністю розстались!
Вже не побачать матерів, дружин коханих
Та друзів, що в ущелинах чекають.
Аой!
...............................................................
Великий Карл заплакав, засмутився.
Яка біда! Без допомоги військо!
То прислужився Ганелон зрадливий:
Продав у Сарагосі побратимів.
І вже тоді життя та честь він втратив,
А в Ахені засуджений на смерть був,
І не змогли від неї врятуватись
Всі його родичі — було їх тридцять.
Аой!
110
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів'єр б'ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б'ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
Хоробрі, боягузи — всі сконають.
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір'ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи,
І блискавки б'ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти —
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки,
Волають франки: "То кінець вже світу!"
"Це Судний день до нас прийшов нещадний!"
Але не відають гіркої правди —
То плаче вся природа за Роландом.
111
А франки б'ються мужньо і відважно,
І маври гинуть тисячами в лавах,
Із сотні тисяч зостається дві лиш.
Турпін сказав: "Як гарно б'ються франки!
У світі вояків немає кращих!
Записано в "Діяннях славних франків",
Що доблесних васалів має Карл наш".
Ідуть барони полем і шукають
Загиблих друзів, плачуть над тілами
І згадують їх родичів імення...
Та йшов Марсілій вже з новою раттю.
ДРУГА РАТЬ МАРСІЛІЯ. ЗАГИБЕЛЬ ФРАНКІВ
112
Марсілій військо вів уздовж долини,
Зібрав тепер він величезну силу
І поділив її колон на двадцять.
Виблискують щити, шоломи й лати,
Оздоблені коштовностями й злотом.
Сім тисяч труб невірних кличуть в битву,
Страшне оте гудіння чути всюди.
Роланд сказав: "Мій брате Олів'єре!
Послав на смерть нас Ганелон зрадливий,
Та зраду приховати неможливо,
За неї Карл призначить люту кару.
Попереду тяжка, жахлива битва,
Не бачили такої споконвіку.
Я буду битись Дюрандалем звично,
А ви, мій друже, Альтеклером дійте.
В стількох краях мечі були із нами,
А скільки битв ми ними вигравали!
Пісень ганебних ми не заслужили!"
Аой!