— Я знаю дорогу в її країну,— сказав Зігфрід,— і допоможу вам, вельможний Гунтере, якщо ви віддасте за мене Крімгільду!
— Це я урочисто й охоче обіцяю,— відповів король Гунтер.— Коли моя кохана Брюнгільда прибуде у Вормс, я віддам за вас свою сестру.
Зігфрід аж засяяв від радості, але цим він виніс собі смертний вирок.
Присутні заприсяглися доконати слова й стали готуватися в дорогу.
— Скільки воїнів узяти нам із собою? — спитав Гунтер.— Двадцять чи тридцять тисяч? Я взяв би не менше ратників. Міг би також попросити рицарів з Данії й Саксонії!
Та Зігфрід відрадив його від такого наміру.
— Ви не знаєте, яка лиха Брюнгільда,— сказав він.— Чим більше ми візьмемо людей, тим більша небезпека чигатиме на нас у цій країні. Дозвольте мені потурбуватися про це. Ми вирушимо в похід як мандрівні рицарі, учотирьох: нас двоє, Гаген і Данкварт. Так ви можете здобути Брюнгільду. А чим насправді закінчиться похід, ніхто не знає.
— Хочеться вірити вам,-= мовив Гунтер.— Отже, беріть справу під свою оруду й робіть, як самі знаєте. А як нам убратися? Як взагалі вбираються у тій країні?
— Вбираються у все найдорожче,— відповів Зігфрід.— Те, що у нас вважається великою розкішшю, там — буденне вбрання, на яке ніхто й не дивиться. Треба нам убратися якнайпишніше.
— Гаразд, тоді я попрошу матір, щоб вона зібрала нас у дорогу,— вдоволено мовив Гунтер.
Проте Гаген був іншої думки:
— Навіщо турбувати матір? Вона не знає, як тепер убираються. Крімгільда більше нам допоможе!
— Атож! — умить погодився Зігфрід.— Треба попросити її.
— Кожному з нас слід підготувати дванадцять убрань. Чотири дні перебуватимемо ми в Ісландії: один день — приїзд, другий день — зустрічі, третій день — змагання, четвертий день — від'їзд. А щодня ж треба тричі перевдягатися! Крімгільда повинна виявити всю свою майстерність і не шкодувати грошей,— так міркував Гаген. [32]
Тож і пішли король Гунтер та Зігфрід до Крімгільди.
Королівні було приємно зробити щось на догоду Зігфрідові. Вона зустріла гостей у своїх покоях якнайчемніше і запросила їх сісти біля себе на ложі. Ті подякували за увагу й посідали на гаптовані подушки. Потім Гунтер сказав, чого вони завітали. Крімгільді було боляче чути, що брат збирається їхати в далеку Ісландію.
— Хіба нема дівчини, достойної вас, тут, поблизу, любий брате? — стурбовано спитала вона.
Та Гунтер не відступався від свого наміру.
Крімгільда відчинила скрині й показала, що може їм знадобитися. Зігфрід і Гунтер були вражені, коли побачили, які тканини лежать у скринях. Там були сувої арабського шовку, білішого за сніг. Поруч лежав шовк, зеленіший за конюшину: при дотику до нього було чути шелестіння. Його привезли з далекої поганської країни Цацаманки. Потім протканий золотом марокканський пфелель, тонесенька тафта з Лівії. В скринях з чорного дерева блищали вичинені шкури дельфінів та африканських риб. Там було ще повно хутра з соболів,, го,ршСШВ х& (ЩЖ.
Королівна порадила, які тканини та шкури можна використати для одягу короля та його дружинників, і що до чого краще пасує.
Показавши здивованим гостям свої скарби, Крімгільда сказала:
— Любий брате, насипте дванадцять щитів діамантів та самоцвітів, і мої дівчата візьмуться до роботи.
Не гаючи часу, почали готуватися до мандрівки. Дванадцять рицарів принесли дванадцять щитів, наповнених діамантами та самоцвітами, а Крімгільда загадала тридцяти своїм найумілішим і най-стараннішим дівчатам нашити смарагди та бірюзу на заморські тканини. Працювали без перепочинку, і за сім тижнів закінчили роботу.
А Зігфрід робив своє. Зі скрині він вийняв плащ-невидимку, який робив його невразливим. Колись він відібрав його у карлика Альберіха. До поїздки в Ісландію Зігфрід не хотів користуватися плащем, але тепер,— він це добре розумів,— без нього не можна було обійтися. Плащ-невидимка скидався на звичайний собі плащ, непоказний, тонкий і зношений. Такі плащі люди одягають у дорогу. Але той, хто накине на плечі цей плащ, набуває сили дванадцяти чоловіків і стає невидимий.
Заховавши плащ-невидимку, Зігфрід попрощався з Крімгільдою. Заплакала королівна гіркими сльозами. У неї боліло серце за братом і нідерландським королевичем, якого вона уже покохала. Дівчина ніби знала, до чого призведе ця поїздка. Як міг, Зігфрід заспокоював її:
— Не плачте, прекрасна королівно! Повірте мені: я приведу вашого брата та інших воїнів живими і здоровими назад у Бургундію. Будьте певні, слова я дотримаю! [33]
Вдячна Крімгільда вклонилася Зігфрідові.
Тим часом спорядили корабель. На нього навантажили одяг, зброю і коней, харчі та вино.
Міцний вітер напнув вітрила. Заголосили жінки. Роззяви поприпадали до вікон.
— Я стернуватиму! Дорогу знаю,— мовив Зігфрід.
Рицарі посідали. Всі були веселі. Можна рушати. Зігфрід почав веслом відштовхувати корабель від берега. Король Гунтер допомагав йому. Корабель легко ковзнув по воді. Попливли.
Пливли швидко. До ночі встигли подолати двадцять миль.
І в наступні дні плавання минало щасливо. Пливли Рейном униз. За обрієм зникли замки. Часом видно було млини. Інколи береги були порослі лісом. Деколи на їхньому шляху зустрічалися річки, що впадали в Рейн. Згодом пішли болотисті, а ще далі — піщані береги.
Нарешті випливли у відкрите море. Дев'ять днів мандрівники бачили лише білі баранці хвиль та чули свист вітру. Коли заходило сонце, вода ставала червона, ніби палав вогонь.
Нарешті одного раннього ранку вони помітили землю. Там усе зеленіло. На березі височіли вежі. Корабель звернув у річку і поплив нею вгору. По берегах лежали поля, на них паслася худоба. Ген далі видніли міста, білі, з невеликими баштами на будинках, та червоні замки.
— Що це за країна? — спитав здивований король.
— Ісландія, країна королеви Брюнгільди,— відповів Зігфрід,— а це ось замок — фортеця Ізенштайн.
Гаген і Данкварт веслували далі.
— Послухайте моєї поради,— обізвався Зігфрід.— Скажемо Брюнгільді, що я — васал короля Гунтера. Інакше зірветься мій план.
Гаген промовчав.
— Зробимо так, як радить Зігфрід,— погодився Гунтер.
— Задля Крімгільди я тимчасово відмовляюся від свого стану,— вів далі Зігфрід.— Задля неї я ладен на все!