Ірінг став утікати. Спис застряг у нього в голові. Коли він біг, ратище погойдувалося. Друзі кинулися назустріч, щоб підхопити Ірінга, який ледве тримався на ногах. Лотарінжця поклали в палаці на ослін і почали сіпати за спис, щоб витягти його з рани, не чекаючи, поки скинуть шолом. Життя Ірінга згасало.
Коли Крімгільда, плачучи, кинулася до нього, він сказав:
— Не оплакуйте мене; що міг, те я чесно зробив. Більше ніякої допомоги від мене не буде. Як шкода, що я мушу піти від вас!
А своїм воїнам Ірінг порадив:
— Ніяких скарбів від Крімгільди не беріть! Не спокусіться золотом, бо через нього всі загинете! Гаген страшний! Будьте розумніші, ніж я!
Це були його останні слова. Ірінг помер. Однак його рицарі, королі Ірмфрід і Гаварт та їхні рицарі не послухали Ірінга й почали штурмувати замок. Ірмфрід кинувся на Фолькера, Гаварт на Гагена. Фолькер убив Ірмфріда, а Гаген — Гаварта.
— Відчиніть браму! — гукнув Фолькер.— Впустіть усіх їх сюди! Так і зробили, і витязі вдерлися в залу. їх було тисяч чотири, і всіх їх перебили.
Король Етцель і Крімгільда, дружини і наречені загиблих страшенно побивалися, оплакували мертвих. Смерть дивилася їм у вічі. А золото лежало в Етцелевому щиті посеред двору. Воно блищало між купами трупів. Так ніхто його й не виграв. [140]
ЯК КОРОЛЕВА ЗВЕЛІЛА СПАЛИТИ ЗАЛУ
"Шоломи поскидайте,— рік Гаген воякам.
— Ми з другом початуємо, дамо спочити вам.
А як сюди поткнеться хто з Етцелевих рубак,
не змовчу, будьте певні всі, а дам негайно знак".
— А тепер скиньте шоломи і відпочиньте,— сказав Гаген.— Ми з Фолькером стоятимемо на варті і своєчасно вас попередимо, якщо гунни знову полізуть!
Бургунди послухали їх, поклали зброю й посідали на вбитих.
У цей день Етцель і Крімгільда послали на бій ще двадцять тисяч гуннів, і бургундам довелося захищати браму до ночі, поки гунни відступили. Бургунди виснажилися вкрай і були згодні на переговори, їм здавалося, що краще швидка смерть, ніж ці нелюдські страждання. Вони надумали просити миру.
Три королі підійшли до воріт і попросили, щоб вийшов Етцель. Лати в них були червоні від крові. За цей день у всіх посивіло волосся, у юного Гізельгера теж. Етцель прийшов з Крімгільдою.
— Що ви хочете? — спитав він.— Сподіваєтесь на мир? Пізно! Ви вбили мого сина! Цього я вам ніколи не прощу!
— Ми змушені були так вчинити,— відповів Гунтер.— Ми приїхали до вас, сповнені довір'я, не зробили вам нічого злого. А ваші люди напали і перебили моїх слуг.
Молодий Гізельгер додав:
— Чим я прогнівив вас, Етцелеві рицарі? Я прийшов до вас як друг, з відкритим серцем і добрими намірами.
Ті відповіли:
— Твоя доброта наповнила замок трупами! Краще б ви залишилися у Вормсі і не приїздили до нас! Ти з братами перебив наших людей.
Однак Гунтер знову попросив миру. Етцель відповів:
— Залагодити справу неможливо! Ваше і моє страждання не зрівняти! Ви вбили мого сина! Жодному з вас не повернутися на батьківщину!
Тоді мовив Гернот: [142]
— Змилуйтесь над нами, королю! Ми цілий день билися і зовсім знесиліли. Ми задихаємося від випарів крові. Дозвольте нам вийти у двір. У залі нема чим дихати. Якщо битися до кінця, то нехай це буде надворі. Ми виснажені, а у вас тисячі людей із свіжими силами. Отже, кінчаймо, і то якнайшвидше!
Таке прохання здалося Етцелеві і його рицарям справедливим, і король уже схилив голову на знак згоди, проте Крімгільда закричала:
— О ні, мій коханий чоловіче, о ні, хоробрі рицарі, не приставайте на це! Вбивці погублять вас усіх, якщо ви їх випустите на свіже повітря і вони прохолонуть! Не дозволяйте їм нічого і не вірте нікому з них!
— О ти, моя вродлива сестро,— сказав Гізельгер,— я не чекав від тебе такого, коли приймав твоє запрошення. Я завжди був вірний тобі і ніколи не кривдив тебе. Тому прошу в тебе пощади. Врятуй нас, ще раз тебе прошу.
— Я не знаю пощади, брате,— відповіла Крімгільда.— Мене ви пощадили? Тепер маєте розплатитися за Гагенів злочин!
А потім кинула:
— Видайте мені Гагена і, можливо, тоді я пожалію вас. Ми ж діти однієї матері! Видайте Гагена! Така моя умова!
— Боронь боже, щоб ми повелися безчесно! — сказав Гернот.
— Ми всі помремо, але ніхто з нас не зрадить друга! — вторував йому Гізельгер.
Крімгільда закричала:
— Досить розмов! Підпалюйте залу! Нікого не випускайте на волю!
Гунни загнали списами і стрілами трьох королів у залу й підпалили будинок. Він зайнявся вмить. З вогню долинули відчайдушні зойки героїв.
Крімгільда злорадно сміялася.
Полум'я гуготіло. На бургундів сипалися іскри. Потім почали падати охоплені вогнем балки.
— Притуліться до стін і тримайте над головами щити! — гукнув Гаген.— Пильнуйте, щоб не перегоріли ремені!
Герої задихалися в густому диму. Раптом упала стеля. Сміття посипалось на панцири. Однак тепер нічна прохолода проникла в залу. Вогонь спадав, і герої побачили в себе над головою зорі.
Незабаром стало розвиднятися. Полум'я згасло. Всі мовчали.
Тоді обізвався Гізельгер:
— Нам знову доведеться битися!
Гунни гадали, що вороги згоріли. Однак коли зійшло сонце, вони побачили, що шістсот бургундів стоять у залі, а Гаген і Фолькер знову несуть варту біля брами. [143]
Крімгільда завила від люті. Вона знов наказала носити у двір щитами золото. Сама, мов та наймичка, важко дихаючи, тягала щити з золотом, обіцяючи віддати його і все своє багатство тому, хто вб'є Гагена. Між купами золота зміїлися проходи. Крімгільда бігала в тих проходах і кричала. Згодом вона привела новий загін — тисячу двісті чоловік. Прибулі почали кидати списи в обвуглену залу, а потім пробували штурмувати сходи.
Цілий ранок билися вони біля брами, однак перемоги не здобули і всі загинули.
Тепер купи мертвих стали вищі за купи золота.
ЯК УБИЛИ РЮДІГЕРА
Нещасні не зотліли — живі зустріли ранок.
Прийшов муж Готелінди на королівський ганок.
Як люте лихо спостеріг ворожих двох сторін,
заплакав вірний Рюдігер, і довго плакав він.
Цього ранку Рюдігер прийшов на королівський двір і, побачивши, що він усіяний мертвими тілами, гірко заплакав. Він подався до Дітріха Бернського, щоб порадитися, чи не можна змінити хід подій.
— Хіба ми можемо дивитися на цю безглузду різанину і нічого не робити? — мовив він.— Ходімо до короля, впадемо йому до ніг і попросимо пощадити наших друзів!