Слуги боязко шепотіли:
— Це він!
Гуннський камергер вийшов до гостей, зустрів їхніх слуг дружніми жартами і повів їх, як того вимагав звичай, в окремий будиночок, що стояв на подвір'ї замку. Данкварт залишився з ними.
Аж ось на сходах показалася Крімгільда. Вона спускалася вниз. Дванадцять королівен супроводили її. Королева усміхнулася до гостей, потім уклонилась і сказала:
— Ласкаво просимо, Нібелунги, в країну Етцеля.
Після привітання вона потиснула Гунтерові і Гернотові руки, а тоді підійшла до Гізельгера й поцілувала його в уста. Більше нікого вона не цілувала, нікому не подавала руки і ні з ким не говорила. [119]
Тоді Гаген міцніше підтягнув ремінець шолома.
— Королів зустрічають гірше, ніж їхніх слуг! — сказав він так голосно, щоб почула Крімгільда.— Стережіться, рицарі! Дивні звичаї панують у цьому замку!
— Нехай вітає вас той, хто до вас прихильний,— відрубала Крімгільда.— Хіба ви привезли мені те, що мене потішило б?
— О, я не знав, що дружина гуннського короля приймає подарунки від рицарів,— сказав Гаген.— А то я взяв би для неї якусь дрібничку!
— Я маю на гадці скарб Нібелунгів! — вигукнула Крімгільда.— Він належить мені, і я сподівалася, що ви привезете його сюди! Де він?
— У Рейні, люба Крімгільдо, в Рейні! І лежатиме там до страшного суду! Зробити це звелів мені король, і я підкорився, як того вимагає моє становище!
— То, виходить, ви ховаєте мою власність? — спитала Крімгільда.— Ви намірились принижувати мене, поки мого й віку!
— Я взяв із собою щит, красуне,— відповів Гаген,— а також шолом, лати і меч, і більше не маю при собі нічого!
Крімгільда відвернулась від Гагена і мовила до рицарів:
— Король чекає на вас у святковій залі, шановні гості. Залиште вашу зброю, як того вимагає звичай, я збережу її!
Гаген засміявся.
— Не турбуйтеся про нас, шляхетна володарко! — вигукнув він.— Батько навчав мене, що королеви — не служниці і не повинні виконувати їхні обов'язки, принаймні так ведеться у нас, в Бургундії. Ви не повинні тягати наше залізо. Я буду сам собі камергером.
— Залиште зброю, любий брате,— сказала Крімгільда Гунтерові.
Але той заперечливо похитав головою.
Крімгільда лютилася, з її обличчя видно було, про що вона думає.
"Хтось їх попередив! Хто?! Знати б тільки — і йому не минути смерті!"
Раптом її очі зупинилися на Дітріхові Бернському.
"Він — близький із королями!"
Крімгільда зміряла Дітріха повним ненависті поглядом, але він не опустив голови. Він подумав:
"Так. Я попередив їх і не буду цього заперечувати, якщо ти запитаєш! Але ти не наважишся напасти на мене!"
Крімгільда здогадалася, хто попередив бургундів. Вона повернулась і швидко пішла з подвір'я. Всі мовчали. Тільки Дітріх, звертаючись до королів, сказав:
— Тепер ви знаєте те, що вам треба було знати! Повертайтеся! Ще є час! [121]
Аж тут із вікна виглянув Етцель і побачив Гагена.
— Хто це? — спитав він.— Чи не Гаген, син Альдріана? Здається, я впізнаю його! Як довго ми не бачилися! Його батько був невдачливим. Я зробив із нього рицаря і забезпечив усім, що треба. А малий Гаген був зброєносцем при моєму дворі. Я радий знову зустрітися з ним! Чому він такий нерішучий! Стоїть у дворі і не заходить. Я ж чекаю на нього! Починайте! Нехай грають тромбони і флейти! До нас прибули бажані гості!
ЯК КРІМГІЛЬДА ЛАЯЛА ГАГЕНА, А ВІН НЕ ВСТАВ ПЕРЕД НЕЮ
Отак і розлучилися: завзятий Гаген з Троньє
і Дітріх славний — бернського ясний володар трону.
Тож Гунтерів порадник роззирнувсь навкруг,
чи близько нерозлучний товариш, любий друг.
Бургунди почали гуртуватися коло своїх королів. Прибули ті, хто відстав. Оскільки ще був час, Гаген кивнув товаришеві, і вони вдвох пішли через двір до великого палацу. Це була Крімгільдина зала.
Гаген знав, що вона належить їй, бо бачив, як королева йшла туди.
Крімгільда помітила, що Гаген з товаришем сіли під її вікнами. Це вразило її в самісіньке серце, і вона заплакала.
— Хто вас так засмутив, вельмишляхетна володарко? — спитали гуннські дворяни, що саме були коло неї.
— Гаген,— відповіла Крімгільда.
— Певне, він зробив вам зло,— сказали рицарі.— Ще сьогодні вранці ми бачили вас такою веселою, якою ви не були давно. Тільки накажіть — і зухвалець не доживе до кінця дня!
Крімгільді спало на думку, чи не кинутися їм до ніг і не попросити допомоги. І вона впала на коліна перед рицарями.
— Пометіться Гагенові, шляхетні гуннські витязі! — крикнула вона.— Вбийте його, зітріть на порох!
Ту ж мить загули тромбони, заграли сурми, задзвеніли бронзові тарілки — біля Крімгільди вже стояло шістдесят чоловік у латах. Вона спитала їх: [122]
— Чи готові ви до бою не на життя, а на смерть? До того ж, це чорти, а не люди! Ви не впораєтеся з тими двома!
Невдовзі біля Крімгільди зібралося шістдесят тисяч душ — усі в латах, із щитами і мечами в руках.
Засурмили сурми. Гунни почали вимахувати мечами й свистіти так гучно, що заглушили звук сурм.
Крімгільда оглянула воїнів і сказала:
— Дякую вам за вашу відданість, любі гуннські витязі! Отже, приборкайте Гагена! Тепер вас стільки, що вам це до снаги. Я вийду до ворогів у короні і скажу, в чому вони винні. Отоді вони відступляться. Після цього ви можете їх убити.
На знак згоди рицарі ударили мечами об щити. Крімгільда підійшла до вікна. Надворі гули тромбони, співали флейти, дзвеніли тарілки.
— Що з вами, володарко? — спитали камергери.— Що вас так налякало? Ви щось говорите про Гагена. Ми вас не розуміємо!
Крімгільда повернулася, показала рукою у двір і сказала:
— Ті, що сидять під вікнами, мої вороги! Послухайте, як я буду їх звинувачувати, і що вони на це відповідатимуть. Слухайте уважно кожне слово! Візьміть свою зброю!
Вона вийшла, і шістдесят тисяч рицарів пішли за нею. Фолькер побачив Крімгільду, коли вона спускалася сходами.
— Погляньте-но, друже Гагене,— мовив він, показуючи рукою.— Сюди знову йде та, що запросила нас у гості. Біля неї багато озброєних рицарів. У них також надто широкі груди. Мабуть, під сорочками у них кольчуги. З ким вони мають змагатися?
— Зі мною,— відповів Гаген.— Обіцяєте мені допомогу?
— Як ви можете про таке питати? — вигукнув Фолькер.— Навіть якби сам Етцель виступив проти вас, то й тоді я був би біля вас зі своїм мечем. Поки я буду живий, не залишу вас!