Рицарі мовчки перезирнулися. Зігфрід відповів:
— Я дуже шкодую, що моя дружина образила Брюнгільду, і це їй не мине безкарно. Щоб жінки не розкидалися образливими словами, їх треба виховувати! Зробіть нагінку своїй дружині, а я своїй зроблю неодмінно! Мені справді соромно, що вона так грубо порушила звичаї!
Обидві королеви заплакали.
Тим часом смеркало, і всі пішли до покоїв. Нібелунги провели Крімгільду від собору й до самого замку. Дорогою вони вправлялися [66] у фехтуванні — рицарському ремеслі. Бургунди й собі хотіли взятися за зброю, та король Гунтер заборонив їм це робити.
Хоч було вже пізно, Гаген зайшов до Брюнгільди дещо розповісти. Вона негайно прийняла його.
— Зігфрід має пожати те, що посіяв,— мовив він.
За ним у Брюнгільдині покої ввійшли Гернот і Ортвін.
— Що ж тепер буде? — спитала Брюнгільда.
— Зігфрід повинен померти,— відповів Гаген.
Гернот і Ортвін кивнули на знак згоди, а Брюнгільда засміялась. Потім у її покої прийшов Гізельгер. Коли він довідався про намір, то жахнувся і сказав:
— Шляхетні рицарі, що ви надумали? Зігфрід не заслужив такої зненависті! Це жіноче базікання, не треба на нього зважати!
Однак Гаген був іншої думки:
— Для чого нам викохувати зозулю? Вона ж нас усіх потім викине з гнізда! Треба бути сліпим, щоб не бачити, який замах робиться на Бургундію! Зігфрід або ми — іншої ради нема!
Аж ось і Гунтер зайшов до Брюнгільди. Ще у дверях він сказав:
— Я не хочу Зігфрідової смерті! Він завжди допомагав нам. Хіба можна на нього гніватися? Я не хотів би, щоб йому було заподіяно шкоду!
Цієї ночі всі вельможні люди бургундського двору приходили у Брюнгільдині покої. Кожен пропонував своє. Ортвін сказав:
— Що ви весь час торочите про Зігфрідову силу! Я впораюся з ним сам, якщо тільки король дозволить!
Король Гунтер відповів:
— Ми маємо вигоду з його сили. Треба й далі використовувати її! Тепер він служитиме нам ще вірніше! Та коли Зігфрід щось пронюхає, то не помилує нікого з нас. Зважте, він безмежно сильний, і у нього все тіло вкрите рогом!
Дехто з вельмож мовчки залишив покої. А Гаген не відступався:
— Кожний чарівник має своє вразливе місце! Зігфрід теж не може бути невразливий! Якщо він має таку таємницю, то не міг не признатися про неї Крімгільді. Він-бо з тих, що залюбки виливають Душу.
Тоді хтось заперечив:
— Крімгільда не з тих. Вона мовчатиме. Гаген на те:
— Вона нашого роду і племені — скаже. Подумайте тільки, якої ганьби вам завдано!
Всі мовчали.
Порушив мовчанку Гунтер:
— Покладімося на Гагена і послухаймо його ради! Він завжди чинив тільки на користь Бургундії. [67]
ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА
А на четвертий ранок примчали тридцять два
до брами. І негайно сповіщення слова
сам Гунтер пребагатий почув од тих гінців.
Зі свари жон вельможних спахнув убивчий гнів.
Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію. Вона дійшла й до Зігфріда, котрий, як завжди, вправлявся у верховій їзді на майдані. Він попросив Гунтера прийняти його і сказав:
— Чому ви негайно не послали по мене, королю? Чи не довіряєте більше? Це мені боляче. Я охоче допоможу вам. Я вже раз покарав Ліудегера і Ліудегаста. Дозвольте мені вдруге зробити те ж саме. Я провчу їх, щоб не ламали слова і не зазіхали на ваші володіння. Зруйную їхні замки і спустошу землі. Не залишу каменя на камені. Ніколи не зазеленіє там жодна травинка. Це я обіцяю урочисто!
— Як добре мати такого щирого друга! — сказав Гунтер і низько вклонився Зігфрідові. Потім він наказав готуватися до походу. Спорядили чималий обоз. Зігфрідові воїни застебнули ремінці на шоломах та лати на в'ючаках. Король Зігмунд хотів іти в похід разом із сином, проте Зігфрід попросив його залишитися вдома.
— Якщо є бог, то незабаром ми повернемося,— сказав він,— а поки спокійно живіть у наших друзів!
Замайоріли корогви, знову заплакали дівчата й жінки, бо вони ж не знали, що все це підступна хитрість.
Гаген сказав, що хоче говорити з Крімгільдою. Зігфрід так покарав красуню, що вона не могла ходити. Коли Гаген прийшов, вона лежала у своїй спочивальні на ложі. Гаген усміхнувся нишком, побачивши Крімгільду в такому стані.
— Я завітав до вас попрощатися перед битвою,— мовив він, як того вимагав звичай.
Знадвору долинав гамір. Там готувалися до походу.
— Я горда і щаслива, що живу з чоловіком, який завжди ладен захищати мій рід,— почала Крімгільда.— Але разом з тим, любий [68] друже, я близько пов'язана і з вами. Тому хочу, щоб ви не залишали без уваги мого чоловіка. Це ж він велів мені спокутувати свою провину перед Брюнгільдою, що я образила її. За ту образу Зігфрід страшенно побив мене.
— Забудьмо про образу,— мовив Гаген.— Про неї вже ніхто не пам'ятає. А тепер, коли загрожує небезпека, всім нам треба бути вкупі. Я прийшов, щоб сказати вам про це і спитати, чи не треба від мене якоїсь послуги для вашого любого чоловіка. Я зроблю все сам і нікому не буду доручати!
Крімгільда відповіла:
— Я боюсь за Зігфрідове життя, друже Гагене. В бою роговий панцир захистить Зігфріда, якщо він не буде вихоплюватися вперед. Однак Зігфрід відчайдушний і дуже полюбляє пригоди, а тому необережний...
Гаген кивнув на знак згоди.
— Тоді він забуває про небезпеку,— докінчила Крімгільда. Гаген мовчав.
— Королево,— трохи згодом обізвався він,— коли в Зігфріда є уразливе місце, то скажіть, щоб я міг пильнувати його.
— Ми родичі,— мовила Крімгільда,— і це єднає нас одне з одним. Хто берегтиме нашу вірність, як не ми самі? Я довіряю вам Зігфрідове життя. Знайте: коли він купався у драконовій крові, на нього впав липовий листок і прилип між лопатками. В цьому місці його тіло не вкрилося рогом. Тому я боюся, щоб туди не влучило вістря списа. Листок був великий, і вістря може дістати до серця!
Після цього Крімгільда ще додала:
— Звіряю вам це, як найбільшу таємницю, і сподіваюся, що ви завжди будете вірним нам!
— Треба точно вказати місце,— мовив Гаген,— коли хочете, щоб я не відвертав від нього очей.