Кожний хотів зблизька побачити дивовижну жінку, тому тіснява була така, що тріщали щити й ламалися ратища. [49]
Кораблі під сніжно-білими вітрилами нарешті причалили, і пором, прикрашений пурпуровою тканиною, перевіз жінок та чоловіків на берег. Король Гунтер вів Брюнгільду під руку. Пишність її шовкового вбрання і блиск намиста немов змагалися між собою, а її волосся було осяйніше за золото.
Крімгільда пішла назустріч своїй прегарній зовиці. Вона робила так, як це заведено і як їй веліло серце.
Жінки обнялися і якнайщиріше поцілувалися. Це також відповідало звичаєві, і кожен із цього радів.
— Ласкаво просимо до Вормса, високородна королево! — сказала Крімгільда.— Ви бажана в країні бургундів, бажана мені, бажана моїй матері і всім моїм друзям, всьому нашому родові!
Жінки обнялися знову. Брюнгільду обняла також королева Ута, а Крімгільда поцілувала її в уста. Тоді й Ута поцілувала Брюнгільду.
Крімгільдині дівчата привітали дівчат Брюнгільди й поцілували їх. Потім вельможі короля Гунтера поцілували дівчат королеви Брюнгільди, а бургундські й ісландські рицарі обнялися одні з одними й повели дружні розмови і, як знавці жінок, порівнювали своїх володарок, яких тепер роздивлялися зблизька. Кожен міг переконатися, що жодній з них не треба позичати краси. І якщо ісландські витязі вихваляли чудову Брюнгільдину поставу, то бургунди — привабливість Крімгільди та її дівочу чарівність.
У замку вирувала радість, але там не могли вміститися всі, хто хотів побувати на святі, тож на рейнських луках напнули шовкові намети, спорудили помости, огородили майдан для змагань. Та ось засурмили сурми. Примчали на конях гінці. Почали змагатися рицарі в бойовому обладунку. Знялася така курява, ніби над усією навколишньою місцевістю промчала буря. Від ударів мечів летіли іскри. Святковий шарварок був такий п'янкий, що навіть за аренами почали змагатися рицарі. Всі повитягали з піхов мечі, і почалися герці. Люди нетямились од скреготу металу і сміливості. Поміж усіх вирізнявся Зігфрід з своїми Нібелунгами. Його рицарі перемагали кожного супротивника.
Врешті-решт зчинилася така колотнеча, що Гаген почав мирити.
— Шляхетні воїни, припиніть боротьбу! — гукав він.— Невже вам не шкода жіночого одягу? Зняли таку пилюку, що забрудните його!
Гернот радив:
— Дайте перепочинок коням, хоробрі рицарі! Вони дуже потомилися. Та й ви відпочиньте, а тим часом побенкетуйте. В наметах Є наїдки, напої. А коли настане вечір, візьмемо смолоскипи й проведемо Крімгільду і Брюнгільду в замок!
Змагання припинилися, і всі почали бенкетувати. їли печеню, [50] пили вино, танцювали, слухали балади; мандрівні люди показували різні штуки. Післяобідній час минув швидко. Потім веселощі перенеслися в замок. Там стояли столи, які аж угиналися від страв. А в наметах то була тільки перекуска. Жінки пішли до своїх покоїв, щоб переодягтися, та й чоловіки мали можливість змінити одяг, забруднений і пошарпаний під час герцю.
А Гунтер пішов до Брюнгільди і надів їй на голову корону королеви Бургундії.
Бенкет був надиво пишний. Величезні столи були застелені обрусами, гаптованими золотом, і прикрашені квітами. На стінах висіли вінки живих квітів. Гостям принесли в золотих чашах воду й рушники, щоб кожен міг помити руки. Володар Бургундії пильно оглянув стіл, за яким мала сидіти Брюнгільда. Чи всього досить? На столі нічого не бракувало.
Взявши Брюнгільду за руку, Гунтер рушив до столу.
Зігфрід відкликав короля вбік і сказав:
— Пам'ятаєте свою клятву, королю? Ви обіцяли віддати за мене вашу сестру, коли Брюнгільда прибуде у Вормс. Чого ж ви зволікаєте? Чи, може, хочете зламати слово?
Гунтер відповів:
— Ваше нагадування слушне. Свою обіцянку виконаю.
Король послав камергера покликати Крімгільду. Красуня прийшла з великим почтом. Вона, мабуть, гадала, що має провести Брюнгільду до столу.
їй назустріч вийшов юний король Гізельгер і мовив:
— Відпустіть своїх жінок і дівчат, люба сестро! Справа, задля якої король звелів вам прийти сюди, стосується тільки вас.
— Тільки мене? — здивовано перепитала Крімгільда. Проте почет свій відпустила. Це помітила Брюнгільда. Вона підійшла до столу і сіла сама. На голові в неї сяяла корона Бургундії. А король Гунтер стояв посеред зали в оточенні рицарів з багатьох князівств країни.
Крімгільда підійшла до короля.
— Люба сестро,— сказав Гунтер,— я дав клятву, яка стосується вас, і тепер мені нагадали, щоб я виконав її. Отже, прошу прийняти того нареченого, якого я вам вибрав.
— Не треба мене просити, любий брате,— відповіла Крімгільда, як того вимагає звичай.— Ваше право — веліти, мій обов'язок — підкорятися. Кого ви обрали мені нареченим, за того й піду я заміж.
А тим часом вона шукала очима Зігфріда. Той помітив це, вийшов із гурту рицарів і низько вклонився Крімгільді.
Крімгільду спитали, чи хоче вона, щоб її чоловіком став Зігфрід, і вона відповіла згодою. Від хвилювання у неї тремтів голос.
Потім молодий король нідерландський урочисто обіцяв узяти [51] Крімгільду собі за дружину. Найшляхетніші бургунди і гості стали свідками цієї події. Тоді Зігфрід і Крімгільда обнялися й поцілувалися при всіх гостях, як того вимагав весільний звичай. Нібелунги оточили своїх володарів і провели їх до столу.
Зігфрід і Крімгільда сіли навпроти короля Гунтера і його дружини Брюнгільди.
— Чому ви плачете, моя люба? Чом не радієте? Тепер вам належить уся Бургундія з її рицарями і замками.
Брюнгільда відповіла:
— Коли жінка вінчається з чоловіком, недостойним її стану, то хіба це не причина для сліз?
Король не зрозумів, про що йдеться, і спитав:
— Про кого ви говорите? А Брюнгільда:
— Про Крімгільду. Вона королівна, а виходить заміж за підлеглого. Адже Зігфрід — ваш васал. Такий шлюб — ганьба для Крім-гільди. Тому й плачу.
Гунтер на це відповів:
— Не плачте! Крімгільдине весілля дуже почесне. Я поясню вам потім.
Та Брюнгільда не відступалася:
— Мені шкода Крімгільдиної краси і шляхетного роду. Я пішла б звідси, якби тільки знала куди. Не житиму з вами, поки не довідаюся про Зігфрідове походження!
Гунтер відповів:
— Він королів син, а походить з Нідерландів. Його батько володіє замками і землями, і їх не менше, ніж у мене. Зігфрід — високого роду, він достойний моєї сестри.