Ось, бачите, акустичні генератори — частотою десять мегагерц, тож маємо міліметрову роздільну здатність. Для бажаної якості відеозображення це замало, але досить пристойно.
Процесор сигналів побудований цілком розумно. Коли цей м'яч починає роботу, він надсилає єдиний імпульс, який дає повну акустичну голограму всієї ситуації в радіусі двадцяти-тридцяти метрів. Цю інформацію він передає на частоті двісті кілогерц до буя, що плаває зверху, а вже той її радирує на базу. На побудову першої голограми потрібно десять секунд; після того шпигунський м'яч дає наступний імпульс.
Якщо ніяких змін у голограмі не простежується, він надсилає нульовий сигнал. Але коли щось відбувається, то передає нову інформацію, і відповідно генерується нова картина ситуації.
Таким чином, ми отримуємо серію моментальних знімків з десятисекундними інтервалами, що здебільшого можна вважати задовільним. Зрозуміло, якщо події відбуваються швидше, то зображення будуть змазані. Але не можна ж досягти ідеалу; зате система працюватиме постійно, навіть у повній темряві, її важко виявити, й вона аж ніяк не марнотратна.
Директор явно зацікавився, хоча щосили намагався приховати це.
— Тямуща іграшка — й може здатися нам у роботі. Чи не можна буде запозичити у вас документацію — та ще кілька готових зразків?
— Документацію — безперечно, й ми проконтролюємо, щоб вона підходила до вашого відтворювача, тоді самі зможете виготовити скільки завгодно примірників. А от цей перший робочий зразок — і, можливо, ще два чи три — ми хочемо скинути на Скорпвілль. А тоді почекаємо й побачимо, що з того вийде.
45. Принада
Зображення було зернисте й подеколи не досить ясне, незважаючи на псевдокольорове кодування, яке показувало деталі, що їх не могло б інакше виявити око. То була сплощена 360-градусна панорама морського дна, на якій ліворуч і праворуч, скільки сягало око, виднілися водоростяні зарості, а в центрі — кілька скельових відрог. Хоч виглядало воно нерухомо, як фотографія, цифри в нижньому лівому кутку весь час змінювались, виявляючи плин часу; а епізодично, коли якийсь рух вносив зміни до зображуваної панорами, зображення раптово здригалося.
— Як бачите, — звернулась головний науковець Варлі до аудиторії, запрошеної в залу засідань Терра Нової, — коли ми занурились, поблизу не було жодного скорпа, але, певно, вони почули — або сприйняли якось — поштовх, коли наше, гм, знаряддя досягло дна. А от з'явився перший дослідник — за одну хвилину двадцять секунд.
Тепер зображення вже змінювалось різко з кожним десятисекундним інтервалом, і в кожній панорамі видно було дедалі більше скорпів.
— Я зупиню цей кадр, — мовила Варлі, — аби ви мали змогу роздивитися деталі. Бачите того скорпа праворуч? Подивіться на його ліву клешню — на ній щонайменше п'ять отих металевих браслетів! І він, здається, посідає якусь керівну посаду: в подальших кадрах інші скорпи звільняють йому дорогу — й от він досліджує, що то за таємнича купа брухту впала з їхнього неба… а це винятково добрий знімок — бачите, як він застосовує разом клішні та щупики навколо рота — ті задля сили, а ті задля точності… от він уже сіпає дріт, але наш металевий сувенір надто важкий для нього — дивіться, як пнеться, аби зрушити… а зараз, я певна, віддає накази, хоча жодного сигналу, ми не виявили… можливо, вони інфразвукові… і ось бачимо ще одного здорованя…
Зображення різко змінилось, як і кут огляду.
— Ось ми вже рухаємось: вони волочать нас по дну… і ваша правда, докторе Келдор, — вони прямують до тієї печери в скельовій піраміді… та наш пакунок завеликий, щоб затягти його всередину, — так ми, звичайно, й запланували… отут починається найцікавіше…
Коли складали подарунок для скорпів, то помізкували добряче. Так, то був майже один тільки брухт, але брухт ретельно підібраний. Там були сталеві, мідні, алюмінієві та свинцеві брусочки; дерев'яні дощечки; пластмасові трубки та пластинки; кільця залізного ланцюга; металеве дзеркало — а також декілька витків мідного дроту дібраного сортаменту. Вся ця купа важила більше ста кілограмів, і окремі її елементи були ретельно підігнані один до одного, щоб її можна було пересувати лише всю разом. Шпигунський м'яч був непримітно розташований в одному з кутків, і тримався він за допомогою чотирьох окремих коротеньких дротиків.
Тепер двоє здорованів-скорпів накинулись на купу брухту не лише одержимо, а й, здавалося, за певним планом. Їхні могутні клішні швидко перерізали дроти, які тримали все докупи, а тоді відшпурнули геть куски дерева та пластику: їх явно цікавив тільки метал.
Дзеркало спинило їх на хвилину. Вони підняли його й витріщились на власні відображення — в акустичній голограмі шпигунського м'яча, звичайно, невидимі.
— Ми чекали, що вони нападуть на нього: адже, коли помістити дзеркало в акваріум з рибами, вони кидаються в бій. Можливо, скорпи себе впізнали. А це, здається, вказує на певний ступінь розуму.
Покинувши дзеркало, скорпи потягли рештки брухту морським дном. Кілька наступних кадрів були вкрай нерізкі. А коли зображення знову стабілізувалось, картина була вже зовсім інша.
Нам пощастило: все пішло так, як ми й намічали. Вони втягли-таки нашого м'яча повз вартових у ту печеру. Але вона, виявляється, аж ніяк не є опочивальня королеви скорпів — якщо така королева насправді існує, в чому чимало сумніваюсь… Чи є якісь гіпотези?
Настала довга тиша, під час якої глядачі вивчали це дивне видовище. Нарешті хтось вимовив:
— Це, мабуть, сміттєзбірник!
— Але навіщо ж їм?..
— Дивіться: онде човновий мотор — навісний, на десять кіловатів; мабуть, хтось упустив його за борт!
— Тепер ясно, хто краде наші якірні ланцюги!
— Та навіщо? — в цьому ж нема сенсу.
— Очевидно, сенс є — для них.
Мозес Келдор кахикнув, привертаючи увагу, і це, як звикле, спрацювало.
— Хочу висловити припущення, — почав він, — яке, здається мені, дедалі більше підтверджується фактами. Ви бачите: тут усе металеве, старанно зібране з вельми різноманітних джерел…
Далі, для розумної морської істоти метал являтиме собою щось загадкове, зовсім не схоже на жодні інші океанічні творіння природи. Скорпи, здається, ще перебувають у кам'яному віці — і з нього їм нема способу вибратись, як це зробили на Землі ми, наземні тварини. Без вогню вони приречені залишатись у цьому технологічному тупику.