Пісні

Страница 5 из 6

Руданский Степан

НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛОЗА...

Нехай гнеться лоза,
Куди вітер пігне, —
Не печалить вона
Ні тебе, ні мене.
Може, й тяжко її,
Може, й спина болить,
Але буря її
З корінця не звалить;
На болоті росте,
І слабая сама —
Вона гнеться собі,
Бо в ній сили нема;
Вона гнеться собі
І так вік прожиє
І без слави, в багні,
Як трава, зогниє.
Як трава осока
Зогниє у багні,
І хіба лиш комар
Заспіває по ній.
Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись;
Ти глибоко углиб
Твердий корінь пусти,
Гілля вгору розкинь,
Ти рости та рости!
І до пекла дістань,
І у пекло заглянь,
І до хмари дістань,
І на небо поглянь.
І весь світ обдивись,
І усе розпізнай;
І що доброго є,
Ти у себе впивай.
І у силі, в добрі,
Як скала, затвердій
І, як сторож-силач,
Над землею ти стій;
І пташки світові
Защебечуть тобі,
І співак одпічне,
Заспіває тобі.
А як буря лиха
Тебе з місця зіб'є
Або хмара-гора
Тебе громом уб'є —
Світ почує ту смерть,
І повітря здрижить,
І ліси загудуть,
І земля задвижить;
І пташки пролетять,
Спогадають тебе,
І співак перейде,
Не забуде тебе!

ПІСНЯ

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.
І стебло пересхло,
Як билина, полягло.
Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на вас,
Серце мліє, каменіє,
Що цвіли ви тільки раз.
Раз росли, раз цвіли
І без долі опали.
Не для ділка свого бджілка
Вас ізссала, як дитя, —
То жарою, як марою,
Перервало вам життя.
І роси ні сльози
Не спадало для краси.
І дівчина, як калина,
Вас не рвала на косу —
Вас зірвали-розірвали
Вітри буйні без часу!
І без літ на весь світ
Розпустили в'ялий цвіт.
Доле-доле, моя доле!
Верни ж мої квітоньки,
Верни діти, мої квіти,
Верни ж мої зіроньки!
Але ба — не сівба!
Не мине моя журба!
26 декабр[я]

ЗВЕЛА МЕНЕ НЕ БІДА...

Звела мене не біда,
Звела мене,
Моя нене,
Звела мене не біда,
А дівчина молода.
А дівчина,
Як калина,
А дівчина молода.
Брівоньками зв'ялила,
Брівоньками,
Чароньками.
Брівоньками зв'ялила,
Оченьками спалила.
Оченьками,
Зіроньками,
Оченьками спалила.
Ой дівчино, не в'яли,
Ой дівчино,
Ти, рибчино,
Ой дівчино, не в'яли,
Серця мого не пали!
Серця мого
Молодого,
Серця мого не пали!
Коли любиш — не жартуй!
Коли любиш,
Та не губиш,
Коли любиш — не жартуй!
Як не любиш — розчаруй!
Як не любиш,
Тільки губиш,
Як не любиш — розчаруй!

ПІСНЯ

Згадай мене, мила,
Ранньою весною,
Як зав'яне квітка
В тебе під ногою
І засохне до весни, —
Тоді мене, мила, спом'яни!
Згадай мене, мила,
Як пташка заб'ється
В залізную клітку,
Сама розіб'ється
І загине без вини, —
Тоді мене, мила, спом'яни!
Згадай мене, мила,
В тяжкую пригоду,
Як твоя обручка
Звалиться на воду
І не вийде з глибини, —
Тобі мене, мила, спом'яни!
15 августа

НЕ КИДАЙ МЕНЕ...

Не кидай мене,
Моя чарочко!
Не жени мене
Ти, шинкарочко!
Не жени мене,
Дай упитися.
В тебе, бридкую,
Улюбитися!
Не без жінки я,
Не без хати я,
Все у мене є,
Відьмо клятая!
Хліба досита
Маю в засіку,
Маю волика,
Маю й пасіку.
Моя хаточку —
Повна чашечка;
Моя жіночка —
Мов та пташечка;
Та тяжкі мої
Болі більнії,
Бо не маю я
Волі вільної!..
Запряжу воли —
Потом миюся;
Розпряжу воли —
Набік хилюся;
Повалюсь на бік —
Не здрімаюся;
Знов на панщину
Підіймаюся.
Відроблю чуже:
"Жінко-душечко!
Приголуб мене,
Щебетушечко!"
А вона у плач,
Розголоситься,
На своє жене,
Бо й не проситься…
Робиш — сил нема,
Спина кривиться,
А вона на те
Та й не дивиться.
Робиш — сил нема,
Похиляєшся,
А вона у плач:
"Запиваєшся!"
О, я п'ю тепер,
Жінко любая,
Не кидай мене,
Чарко грубая!
Не кидай мене,
Моя чарочко;
Не жени мене
Ти, шинкарочко!
Не жени мене —
Дай упитися,
В тебе, бридкую,
Улюбитися!

НАУКА

Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
"Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться, —
Та не всі ж, як ми,
В землі риються, —
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Димом куряться, —
Може, є такі,
Що й не журяться.
Коли знайдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку, простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не ізкривиться,
Зато ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку —
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся;
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьковим
Розпрощаєшся!"
Але сталося
Друге святонько:
Виряджав у світ
Мене батенько.
Виряджав мене,
Путь показував,
Говорив мен
І приказував:
"Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кождий на світі
На то родиться…
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелишся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Тоді з світом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
З полем батьковим
Привітаєшся!"
16 августа