— Почекай, — сказала Ненсі. — Почекай. Я зараз полагоджу сковороду. Хіба ти не хочеш мені допомогти?
— Та я не хочу кукурудзи, — сказала Кедді. — Вже дуже пізно.
— То ти мені поможи, Джейсоне, — сказала Ненсі. — Поможеш, правда?
— Ні, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.
— Ну чого ти, — сказала Ненсі. — Чого. Ось дивися, що я робитиму. Я полагоджу сковороду так, що Джейсон триматиме її і буде смажити кукурудзу.
Вона взяла шматок дроту і скрутила сковороду.
— Вона не триматиметься, — сказала Кедді.
— Триматиметься, — сказала Ненсі. — Ось побачиш. А тепер поможіть мені налущити кукурудзи.
Кукурудза також була під ліжком. Ми лущили її, а Ненсі помагала Джейсонові тримати сковороду над вогнем.
— Вона не лопає, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.
— Почекай, зараз лопатиме, — сказала Ненсі. — І нам буде весело.
Вона сиділа біля самої плити. Гніт у лампі був так високо підкручений, що вона аж чаділа.
— Чому ти не вкрутиш ла'мпу? — спитав я.
— Хай чадить, — сказала Ненсі. — Я потім вичищу скло.
Почекайте, зараз кукурудза почне лопати.
— Щось вона не хоче лопати, — сказала Кедді. — І нам однаково треба йти додому. Мама й тато хвилюватимуться.
— Ні, — мовила Ненсі. — Зараз лопатиме. Ділсі скаже, що ви пішли зі мною. Я так довго працювала на вас, що вони не розсердяться. Почекайте. Вона от-от почне лопати.
Джейсонові попав в очі дим, він заплакав і впустив сковороду в жар. Ненсі взяла мокру ганчірку й витерла Джейсонові обличчя.
але він не перестав плакати.
— Годі тобі, — сказала Ненсі. — Ну годі.
Та Джейсон плакав далі. Кедді витягла з жару сковороду.
— Усе згоріло, — сказала вона. — В тебе є ще кукурудза, Ненсі?
— А ви хіба не всю всипали в сковороду? — спитала Ненсі.
— Всю, — сказала Кедді.
Ненсі глянула на Кедді. Тоді взяла сковороду, висипала кукурудзу в пелену й почала перебирати її. Ми дивились, як рухалися її довгі темні пальці.
— Більше в тебе немає кукурудзи? — спитала Кедді.
— Є, — сказала Ненсі. — Є. Ось гляньте, ця не згоріла. Треба ті'льки...
— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я все розповім мамі.
— Тихо, — сказала Кедді. — Хтось іде.
Ми прислухались. Ненсі вже була обернена до замкнених дверей, її очі наповнились червоним відблиском від лампи.
І враз Ненсі знов почала стиха чи то співати, чи плакати. Вона сиділа біля вогню, і її довгі руки звисали поміж коліньми; на обличчі в неї раптом з'явилися великі краплі, вони скочувались до підборіддя, і кожна блищала від жару, немов іскра, поки спадала вниз.
— Вона не плаче, — сказав я.
— Ні, не плачу, — сказала Ненсі. Очі в неї були заплющені. — Я не плачу. Хто там?
— Я не знаю, — сказала Кедді. Вона підійшла до дверей і виглянула надвір.— Тепер ми підемо додому. Це тато.
— Я все розповім,:— сказав Джейсон.— Це ви мене потягли з собою.
По обличчі в Ненсі й далі котилися краплі. Вона обернулася на стільці.
— Слухайте, скажіть йому. Скажіть, що ми будемо гратися.
Що я погляжу ваю до ранку. Скажіть, нехай він дозволить мені •піти з вами й переночувати у вас на підлозі. Скажіть, що мені не треба сінника. Нам буде весело. Ви пам'ятаєте, як нам того разу було весело?
— Мені не було весело,-сказав Джейсон.-Ти мені напустила в очі диму, і вони щемлять. Я все розповім.
5 Зайшов батько. Він глянув на нас. Ненсі не підвелася з стільця.
— Скажіть йому, — попросила вона.
— Я не хотів іти сюди, — сказав Джейсон. — А Кедді нас потягла.
Батько підійшов до плити. Ненсі звела на нього очі.
— Хіба ти не можеш піти до тітки Рейчел і в неї переночувати? — сказав батько.
Пенсі дивилася на нього, звісивши руки поміж коліньми.
-Його тут немає, — сказав батько. — Я б побачив. Ніде не видно ані душі.
— Він у яру, — сказала Ненсі. — Очікує в яру.
— Пусте, — сказав батько. Він глянув на Ненсі. — Звідки ти знаєш, що він там?
— Він лишив мені знак, — сказала Ненсі.
— Який знак?
— Свинячу кістку з закривавленим м'ясом. Вона була отут на столі, біля лампи, коли я прийшла. Він надворі. Як ви підете, буде по мені.
— Як буде по тобі? — спитала Кедді.
— Я не наклепник, — сказав Джейсон.
— Пусте, — сказав батько.
— Він надворі, — сказала Ненсі. —Дивиться тепер у вікно й чекає, поки ви підете. Тоді буде по мені.
— Пусте, — сказав батько. '— Замкни хату, і ми проведемо тебе до тітки Рейчел.
— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона вже не дивилася на батька, зате він дивився на неї, на її довгі, безвільні, неспо кійні руки. — Дарма відкладати.
— То що ти думаєш робити? — спитав батько.
— Не знаю, —. сказала Ненсі. ~ Що я можу зробити? Тільки відкласти. А це нічого не дасть. Мабуть, так мені судилося, а що має статися, те не мине.
— Що не мине? Що тобі судилося? — опитала Кедді — Нічого, — сказав батько. — Вам пора спати.
— Я не хотів іти, а Кедді мене потягла, — сказав Джейсон.
— Іди до тітки Рейчел, — сказав батько.
— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона сиділа біля плити, впершись ліктями в коліна й опустивши руки. — Я навіть у вашій кухні і то не була в безпеці. Якби я навіть спала на підлозі біля ваших дітей, однаково вранці мене знайдуть закривавлену і...
— Цить, — сказав батько. — Замкни двері, погаси світло й лягай спати.
— Я боюся темряви, — сказала Ненсі. — Не хочу, щоб це сталося в темряві.
— То як, ти сидітимеш цілу ніч з лампою? — спитав батько.
І враз Ненсі знов почала чи то співати, чи то плакати. Вона сиділа коло плити, опустивши довгі руки поміж коліньми.
— А хай йому біс, — сказав батько. — Ходімо, діти. Вам давно пора спати.
— Коли ви підете, буде по мені, — сказала Ненсі. Тепер вона говорила спокійніше, і обличчя в неї стало спокійніше, і руки також. — Принаймні я вже виплатила містерові Лавледі гроші на труну.
Містер Лавледі був низенький, брудний чоловічок, що збирав у негрів страхові внески. Він щосуботи вранці обходив негритянські халупи та кухні білих, і негри здавали йому по п'ятнадцять центів. Він разом з дружиною жив у готелі. А одного разу дружина наклала на себе руки. В них була дитина, дівчинка. Він виїхав з дівчинкою, але через тиждень чи два повернувся. Ми бачили, як у суботу вранці він ходив глухими вуличками й провулками.
— Пусте, — сказав батько. — Завтра вранці я тебе першу побачу в себе в кухні.