"Вороги наші — жорстокі,— голосно, щоб усі чули, почав читати Імхотеп.— Однак не знищуйте людей лише за те, що вони не єгиптяни, не сірійці, ї не руйнуйте нічого, бо те, що залишиться,— ваше і пригодиться вам".
Ледве встиг прочитати перші рядки відозви, як із-за сусіднього будинку вигулькнув гурт філакетів, очолених Доріоном. Імхотеп зрозумів: товстун був з ними в змові, і вони тільки й чекали, щоб хтось піддався його провокації. Він збагнув, що опинився в пастці.
"Якщо вдасться вирватись із цих страшних лабет, я уб'ю товстуна",— виніс вирок провокаторові.
Філакети оточили слухачів, щоб ніхто з них не втік, і до Імхотепа підійшов Доріон.
— Кого я бачу! Невже це ти, Імхотепе? — придивлявся до юнака, ніби не вірив власним очам.— Віддай,— потягнувся рукою до відозви.— Хоч як прикро мені, але я змушений ув'язнити тебе,— спалахнули злорадством очі До-ріона. — Ти бунтуєш народ проти царя!
"Доріон без жалю накаже повісити тебе на мурах",— пригадав слова Шамеша Імхотеп і без опору дав зв'язати руки.
X
У льоху було темно й вогко, бо з Маріутського озера просочувалися грунтові води. Вони стікали по стінах, утворюючи на долівці калюжі, які ніколи не висихали. Повітря поступало сюди крізь невеличкий отвір під стелею, але його було так мало, що в'язні задихалися в цьому затхлому підземеллі. Хто опинявся тут, той навіки прощався з життям. Один раз на день сюди входили вартові зі смолоскипами, приносили ячмінні паляниці і воду, приводили нових в'язнів, забирали приречених на смерть. їх спершу тортуру-вали, щоб вони зізнавалися в тому, що підказували їм мучителі, а потім вішали на мурах.
У залі тортур, що знаходився над льохом, було зібрано все, що придумали кати для спричинювання болю. Крики і зойки мучеників долітали через отвір у стелі до підземелля і кидали у дрож в'язнів, які чекали своєї черги на муки і смерть.
Коли за Імхотепом зачинилися двері тюрми, його охопив такий жах, що він мало не закричав.
Затхле повітря на хвилину перепинило дихання, а очі злякано забігали в темряві. Так, напевне, виглядало царство Осіріса, з якого вже не було вороття.
Щось м'яке пробігло через ногу, і він здригнувся, здогадавшись, що тут є щури. До слуху доносились людські стогони.
Очі помалу звикали до темряви, і від рисочки світла, що проникало крізь отвір під стелею, він помітив людей, які лежали під стінами, але їхні обличчя були ніби в мряці.
— Хто ти? — запитав хтось із в'язнів хрипким голосом і закашлявся.
— Імхотеп, учень школи Гора,— не сказав правди новий в'язень.
Жителі храму муз, напевне, не могли розраховувати на любов і довір'я цих приречених на смерть людей. Навіть не-освічені єгиптяни знали, що в Музейоні нема їхніх земляків. Отже, той, кого привели сюди вартові, не хто інший, як "довге вухо". Підступ часом більше допоможе, ніж тортури.
— Мабуть, зловили тебе, як ти читав або слухав відозву,— прохрипів той самий голос
— Саме так було,— погодився Імхотеп,— Я читав неписьменним — і мене схопили філакети.
— То ти один з наших,— зрадів в'язень.— Я Каманон,— назвав себе.— Запроторили мене сюди за те, що слухав, як її читали. В ній ішлося про справедливість. Як переможуть повстанці, то в Кеміті не буде гнобителів і гноблених. Але підійди-но до мене,— запропонував Імхотепові.— Тільки обережно — не наступи комусь на ногу або на голову.
Орієнтуючись на голос Каманона, Імхотеп врешті добрався до нього.
— Сідай біля мене,— взяв юнака за руку Каманон.— Цей уже щасливий,— показав на нерухомого сусіда.— Його вбила болотна хвороба — і вже йому не страшні тортури. Вона проникла сюди через отвір у стелі і щодня когось забирає. Чуєш крики катованих? — почав прислухатися.— Вони долітають сюди крізь цей отвір разом з поганим повітрям.
"Невже й мене будуть так мучити і я видам Меріба?" — жахнувся Імхотеп і в нестямі почав кусати пальці. Хоч як любив життя, але зараз позаздрив неживому. А може, і його звалить болотна хвороба і він не зазнає тортур? Імхотеп поклав руку на мертвого.
Думки випереджали одна одну, і юнак намагався розібратися в них, зосередитись на чомусь одному.
Як сприйняла звістку про його ув'язнення Ніке? Адже Доріон не міг не похвалитись перед нею, що сталося з ним, Імхотепом, сказав, що чекає тих, які читають відозви.
Його смерть втішить навіть Анупа і дуже пригнітить батьків. На старість до їхньої хатини знову завітають злидні.
Щось пекуче вжалило Імхотепа в шию, він схопився за болюче місце рукою, відчув під пальцями крихітне тільце комара, але не надав цьому значення.
— Чого ж ти мовчиш? — розсердився Каманон.— Поки ми ще живі, то хочемо знати, що діється в Александра і про що говорилося у відозвах, які ти читав. Може, не сьогодні — завтра спалахне повстання і ми ще візьмемо у ньому участь!
Імхотеп стрепенувся, мимоволі прийняв руку з мерця. Який завзятий цей Каманон. У найважчі для життя хвилини думає про боротьбу. А причетний до бунту Імхотеп мріє лише про смерть, хоч ще не зазнав найстрашнішого.
Йому стало соромно за свою хвилинну слабість.
— Говори, говори, чого мовчиш! — долетіли до Імхотепа сердиті голоси в'язнів.
— Відозви закликають народ до повстання,— перемагаючи страх, заговорив він.
Власне, тепер нічого боятися. Тортури його не минуть, якщо не визволить від них болотна хвороба. Як навіть тут є "довгі вуха", то вони тепер теж не страшні. Двом смертям не бувати! Але про свою причетність до повстання він не скаже. Ніхто ще не знає, коли і де воно почнеться — в Александр ії чи у верхніх номах.
— У Кеміті не буде гнобителів і гноблених,— продовжував Імхотеп.— Запанує справедливість однакова для всіх.
— Коли б то пощастило дожити до тих днів,— зітхнув хтось.
— Або принаймні загинути не на мурах, а в битві,— журливо промовив Каманон.
Серед в'язнів виявилося кілька фелахів. Почувши, що земля стане їхньою власністю, вони жваво загомоніли, навіть стали планувати, на якій арурі і що вирощуватимуть: думки в хлібороба одні — про землю. Але радість фелахів тривала недовго. Згадавши, що їх чекає, вони притихли.
Раз на день вартові забирали засуджених на смерть, виволікали гаками мертвих.
— Хитруни, вчасно втекли від розпеченого заліза,— жартували вони з неживих.— Але вас воно не мине,— погрожували іншим в'язням і швидко тікали, бо не зносили затхлого підземелля.