У центрі цієї строкатої групи будівель височів особняк судді. Він стояв на огородженій ділянці в кілька акрів, де росли фруктові дерева. Найстаріші дерева насадили ще індіанці. Вони поросли мохом, похилились і різко відрізнялися від молодих деревець, що визирали чи не з-за кожної огорожі. Окрім цієї рослинності, тут були ще два ряди ломбардських тополь — дерев, недавно завезених в Америку, — що утворювали алею, яка йшла від воріт до парадних дверей будинку.
Сам будинок зводився під наглядом такого собі Річарда Джонса, якого ми вже згадували. Він уводився судді двоюрідним братом, був тямущий у дрібних ділах, мав охоту використовувати свої таланти, тож і наглядав за тими справами, які не потребували особистого втручання Мармедюка Темпла. Річард любив приказувати, що це дитя його винахідливості складається з двох частин, необхідних для будь-якої проповіді: початку і завершення/ Розпочав він свої труди в перший же рік поселення тут, звівши високу довгасту дерев'яну споруду фронтоном до шляху. В цьому сараї — інакше його й не можна було назвати — родина перебула три роки. Під кінець цього періоду Річард завершив свій задум. В реалізації цього тяжкого завдання він послуговувався досвідом майстрового, який забрів сюди з Європи: той, показуючи засмальцьовані ескізи декількох англійських будівель і знавецьки просторікуючи про фризи, антаблементи, а надто про змішаний стиль, дуже захопив Річарда, і він став покладатись на його художній смак в усьому, що стосувалося до архітектури. Щоправда, Джонс мав Гайрама Дулітла за звичайного ремісника і вислуховував його розумування про архітектуру з поблажливою посмішкою, але чи то неспроможний протиставити тому щось путнє зі своєї скарбниці знань, чи то з прихованого захоплення ним, здебільшого схилявся перед аргументами свого помічника. Отож разом вони не тільки збудували житло Мармедюкові, але й стали законодавцями архітектурної моди для всієї околиці. Змішаний стиль, за твердженням Дулітла, складається з багатьох інших стилів і є найдоладнішим з них, бо дозволяє при потребі вносити всілякі зміни під час будівництва. Річард з цим поясненням найчастіше погоджувався, а коли генії-суперники, що користаються не тільки з найбільшого авторитету, але й з найбільшого капіталу в окрузі, діють у згоді, вони як правило визначають моду і в набагато важливіших речах. Так і тут, "палац", як люди називали оселю темплтонського судді, став взірцем для всіх честолюбних будівельників на двадцять миль навкруги.
Власне, сам будинок — "закінчення" — був кам'яний, великий, квадратний і, як не дивно, зручний. Саме такі були чотири вимоги Мармедюка, і, щоб добитися їх виконання, йому довелося наполягти трішечки більше, ніж він мав звичку наполягати. Що ж до решти, то тут Річард і його помічник мали повну волю. Ці добродії виявили, що інструмент їхніх робітників не годився для обробки каменю, бо розрахований був на матеріал, не твердіший за місцеву білу сосну, — дерево настільки м'яке, що мисливці використовували його замість подушок. Якби не ця прикра обставина, то нам, певно, довелося б витратити набагато більше часу на опис будинку, зважаючи на честолюбство наших архітекторів. А що через ту твердість матеріалу вони не могли нічого придумати із стінами, то довелося їм задовольнитися ґанком і дахом. Ґанок вирішили будувати в строгому класичному стилі, а на прикладі даху показати всі переваги стилю змішаного.
Дах, стверджував Річард, був тією частиною будинку, що її древні будівничі намагалися зробити якнайнепомітнішою, бо це, мовляв, — архітектурна зайвина, і терпіли його тільки тому, що він корисний. До того ж, дотепно додавав він, головне достоїнство будь-якого будинку полягає в тім, щоб, хоч би звідки на нього дивились, а все бачили фасад; а що цей будинок був відкритий всім вітрам і всім очам, то не можна лишати в ньому слабких флангів для критики заздрих сусідів. Отож вирішили, що дах буде плаский, з чотирма схилами. Але тут уже Мармедюк не погодився, вказавши на сніги, що лежать місяцями, причому товщина снігового шару сягає трьох-чотирьох футів. На щастя, змішаний стиль дозволяв піти на компроміс, і крокви подовжили, щоб дах був крутіший і сніг сповзав, з нього. Та, як на лихо, десь в їхні розрахунки вкралася помилка, а що одним з найбільших талантів Гайрама було вміння "працювати з косинцем", то помилку цю виявили аж тоді, коли важезні крокви вже поставили на стіни. Тут всі й побачили, що дах, всупереч усім правилам, став найпомітнішою частиною будівлі. Річард і його помічник тішилися думкою, що зависокий дах пощастить приховати покрівлею; проте чим більше з'являлося гонтин на даху, тим більше він впадав у око. Річард удався до фарби і чотири рази власноручно перефарбовував дах — спершу в небесно-голубий колір, марно сподіваючись, що спостерігач подумає, ніби то саме небо так нависло над Мармедюковим житлом; друга фарба була "кольору хмари", як він казав, а насправді нагадувала звичайнісінький дим; третю фарбу Річард назвав "зеленою невидимою", проте на тлі неба її дуже добре було видно. Тоді, облишивши думку замаскувати дах, наші архітектори всю свою винахідливість спрямували на те, щоб якось прикрасити огидний гонт. По тривалому обдумуванні й кількох спробах при місячному світлі Річард нарешті відважно покрив дах фарбою, яку охрестив "сонячним світлом", запевнивши свого двоюрідного брата суддю, що це найдешевший спосіб назавжди забезпечити собі ясну погоду над головою. Навкруги даху пустили пофарбоване в яскравий колір поруччя, прикрасили його ще всякими урнами та наліпили карнизів, до виготовлення яких приклав свій талант Гайрам. Спочатку Річард плекав дуже хитромудрий задум зробити димарі низькими і так їх розташувати, щоб вони нагадували прикраси на поруччі; але міркування зручності вимагали, щоб димарі піднімалися над дахом, бо інакше дим не матиме виходу, і тепер ці чотири труби насамперед привертали до себе увагу.
Оскільки цей дах посідав найважливіше місце в архітектурній діяльності Джонса, невдача дуже засмутила його. Спочатку він натякав знайомим, що винен тут Гайрам через своє цілковите невміння застосовувати косинець; тоді, поступово призвичаївшись до вигляду будинку, він усе з більшим задоволенням споглядав витвір своїх рук і, замість виправдовуватися, почав його розхвалювати. Знайшлись і слухачі, а що багатство й комфорт завжди приваблюють, то "палац", як то вже було, сказано, став взірцем для наслідування. Не минуло й двох років, як Джонс, зійшовши на свій високий дах, міг уже милуватися трьома будівлями — імітаціями його витвору. Отака мода — підхоплює навіть вади великих кумирів.