— Із самого початку, як тільки суддя зліз із саней, я знав, що в нього нічого не вийде з тим його дробовиком. Лише один раз довелося мені бачити добрий дробовик — французьку рушницю на Великих Озерах. Хоч і вдвічі коротша за мою, била вона на сто ярдів — бувало, наб'є стільки птиці, що ми човном її вивозили. Коли я служив під рукою сера Вільяма у форті Ніагара і ми стояли проти французів, усі були озброєні довгостволими рушницями, а це жахлива зброя в руках того, хто вміє стріляти. Та ось капітан знає, він служив у полку Шерлі й повинен пам'ятати, як ми чухрали тоді французів з ірокезами. Чингачгук, чи Великий Змій по-нашому, ну, старий Джон Могіканин, що живе у моїй хатині, був тоді великим воїном і бився на нашому боці. Він також може дещо розповісти, хоч більше діяв томагавком: пальне разок чи два з рушниці й біжить знімати скальпи. Так, тепер не те… Чуєте, лікарю, тоді від Німецьких рівнин до фортів понад Могоком вела лише пішохідна стежка, ну, ще в'ючний кінь де-де міг пройти. А тепер подейкують, ніби збираються там прокладати широку дорогу з воротами поперек неї. І нащо будувати дорогу, а потім її перегороджувати? Колись я полював за горами Кетскілл, і собаки, як попадуть на таку дорогу, так і гублять слід. Були вони, правда, не дуже доброї породи, не те, що старий Гектор, який чує оленя через усе озеро Отсего, — а це півтори милі, я сам виміряв відстань по льоду.
— І чого, Натті, називаєш ти свого товариша таким нечестивим ім'ям? — втрутилась господиня. — Та й зовсім не схожий тепер старий Джон на змію. Краще назвали б його Немвродом[45], все-таки християнське ім'я, в біблії згадується. Сержант якось читав мені розділ про нього напередодні мого хрещення, і як же втішно було чути святі слова!
— Старий Джон і Чингачгук — зовсім різні люди, — заперечив мисливець, сумно хитаючи головою. — Під час війни п'ятдесят восьмого року він був у розквіті літ і дюймів на три вищий, ніж тепер. Якби ви побачили його того ранку, коли ми відкинули французів від нашого дерев'яного форту! Та гарнішого індіанця й світ не бачив! Одягнений тільки в пов'язку, що на стегнах, і мокасини, а розмальований як! Половина обличчя червона, половина — чорна. Голова гладенько виголена, тільки на тім'ї пучок волосся та убір з орлиного пір'я, такого яскравого, наче з павичевого хвоста. Тіло пофарбоване в білі смуги, начебто ребра й інші кістки видно, — Чингачгук був мастак на такі речі. Горда постава, рішуче обличчя, ніж, томагавк, — я не бачив страшнішого воїна! Та й бився він хоробро: наступного дня на його жердині стирчало тринадцять скальпів. А треба сказати, що Великий Змій був завжди чесним і скальпував лише тих, кого сам убив.
— Ну що ж, — зітхнула господиня. — Як війна, то війна, а на війні по-всякому буває. Але, як на мене, то не годиться калічити небіжчиків, і в святому письмі нічого такого не сказано. Але ж ти, сержанте, сподіваюся, ніколи не брав участі в такому гріховному ділі?
— Я мав один обов'язок — лишатися в строю і битися чи впасти від багнета або кулі, — відповів ветеран. — Ми захищали тоді фортецю і майже не виходили з неї, то нам рідко доводилося бачити дикунів, що були на флангах. Але, пригадую, я чув про Великого Змія, бо він був славетний вождь. Тільки не думав я, що побачу його християнином, отакимо старим Джоном!
— Його охрестили моравські брати, вони вміли навертати делаварів, — сказав Шкіряна Панчоха. — Але, як на мене, то, якби індіанцям дали спокій, не дійшло б до такого, що тепер коїться біля витоків двох річок, і ці гори лишилися б добрим місцем для полювання, бо про них дбав би їхній законний власник, який добре ще стріляє і має зір, як у сокола…
Мову його урвав тупіт ніг на ґанку, двері розчинилися, й на порозі з'явилося товариство із "палацу", а за ними й сам старий індіанець.
РОЗДІЛ XIV
Є кухлі, склянки,
А кварта —
Барилечка варта!
За ячнеє зерня,
Вип'ємо, хлопці,
За ячнеє зерня!
Застільна пісня
При появі нових гостей виникла невеличка метушня, і адвокат, скориставшися з неї, непомітно зник. Чоловіки підходили до Мармедюка, віталися, тиснули йому руку й висловлювала сподівання, що "суддя у доброму здоров'ї". Майор Гартман тим часом, скинувши капелюх і перуку, одягнув вовняний нічний ковпак, спокійно влаштувався на канапі й витяг із кишені табакерку. Господар подав йому люльку, майор закурив і, випустивши клубок диму, мовив до господині:
— Петті, тайте пунш.
Суддя, привітавшись з усіма, сів поруч із майором, а Річард зайняв найзручніше крісло в кімнаті. Останнім сів мосьє Лекуа, що ніяк не наважувався цього зробити, аж поки переконався, що нікому не затулить каміна. Могіканин знайшов собі місце скраєчку на лаві біля прилавка. Коли всі заспокоїлися, суддя весело зауважив:
— Ну, Бетті, я бачу, популярність вашу не можуть похитнути ні погода, ні конкуренти, ні релігійні суперечки. До речі, як вам сподобалася проповідь?
— Проповідь? — відгукнулася хазяйка. — Та нічого собі, от тільки відправа була надто неспокійна. Не так-то й легко то вставати, то падати навколішки, коли тобі п'ятдесят дев'ять років. А втім, містер Грант, здається, людина благочестива, а його дочка — дівчина скромна й0 побожна… Гей, Джоне, ось тобі кухоль сидру з віскі! Індіанець ніколи не відмовиться від сидру, — звернулась вона до решти гостей, — питиме, хоча б і не відчував спраги.
— Мушу сказати, — розсудливо зауважив Гайрам, — що проповідь була проречиста і сподобалася багато кому. Правда, дещо можна було б викинути, а дещо додати, — але ж усе було написано заздалегідь, а змінити щось на ходу не так легко.
— Ага, ось тут і причина, судде! — підхопила господиня. — Як же можна казати проповідь, коли вона записана на папері й чоловік прив'язаний до неї, як мародер-драгун до кілочків?[46]
— Ну, гаразд, гаразд, — махнув рукою Мармедюк, просячи її замовкнути, — досить про це. Містер Грант напучував нас, що погляди на це можуть бути різні, і я з ним цілком згоден… То що, Джотеме, я чув, ніби ти продав свою ділянку приїжджому, а сам переїхав до селища й відкрив школу? Одержав готівку чи взяв вексель?
Той, до якого звернувся суддя, сидів позаду нього, і тільки такий спостережливий чоловік, як суддя, міг його помітити. Був він миршавий, незграбний, з кислим обличчям вічного невдахи.