Дулитл (із печальним самозреченням). Атож, мем, тепер усі сподіваються що я всіх забезпечу — з тих трьох тисяч на рік.
Гіггінс (зірвавшись на ноги). Дурниці! Він не зможе забезпечити Елайзу. Він не має права забезпечувати її. Бо вона йому не належить. Я заплатив йому за неї п’ять фунтів. Дулитле! Або ви чесний чоловік, або ж мерзотник.
Дулитл (виказуючи терпимість). Трохи такий, а трохи — такий, Енрі, як і всі люди: у мені є всього потроху.
Гіггінс. Ну, ви ж узяли ті гроші за дівчину? Значить, не маєте права забрати її!
Місіс Гіггінс. Генрі, не дурій! Як хочеш знати, де Елайза, то вона тут, нагорі.
Гіггінс (вражено). Нагорі!!! То я хутенько спущу її вниз. (Рішуче прямує до дверей.)
Місіс Гіггінс (підводячись і йдучи слідом за ним). Заспокойся, Генрі. Сядь.
Гіггінс. Я…
Місіс Гіггінс. Сядь, любий, і вислухай мене.
Гіггінс. Ну добре, добре, добре! (Немилосердно падає на отоманку, обличчям до вікон.) Але ви могли б сказати це нам іще півгодини тому.
Місіс Гіггінс. Елайза прийшла до мене вранці. Вона розповіла мені, як нелюдяно ви обійшлися з нею.
Гіггінс (знов підскакуючи). Що?!
Пікерінг (і собі підводячись). Дорога місіс Гіггінс, повірте, це вона нарозказувала вам вигадок. Ми не обходилися з нею нелюдяно. Ми ж їй майже нічого не сказали, і попрощалися дуже тепло. (Обертаючись до Гіггінса.) Гіггінсе, ви часом не нагрубили їй після того, як я пішов спати?
Гіггінс. Якраз навпаки. Це вона пошпурила мої капці мені в обличчя. Вона повелася грубо, грубіше бути не може. Я ж не дав їй анінайменшого приводу. Тільки зайшов до кімнати і ще й слова не вимовив, як лясь! лясь! — капці мені по обличчю. А вже що наговорила — жах один!
Пікерінг (приголомшено). Але чому? Що ми їй заподіяли?
Місіс Гіггінс. Мабуть, я досить добре знаю, що ви заподіяли. Дівчина від природи має чулу, ніжну душу, так мені здається. Правда, містере Дулитле?
Дулитл. Вона дуже ніжна душа, чуле серце. У мене вдалася.
Місіс Гіггінс. Ото ж то. Вона прихилилася до вас обох. Вона дуже тяжко працювала на тебе, Генрі. Навряд чи ти цілком усвідомлюєш, що означає розумова робота для дівчини її класу. Так от, здається мені, що, коли настав великий день випроби і вона для тебе сотворила це чудо, без жодної помилки, ви обидва сиділи собі там і хоч би слово кинули їй! Ні, ви ліниво перемовлялися, які ви раді, що все це скінчилося, та як вам остогидла уся ця справа. І ти ще дивуєшся, Генрі, що вона пошпурила в тебе капцями? Я б на її місці пожбурила в тебе кочергу.
Гіггінс. Нічого ми не сказали — ото тільки потомилися і хочемо спати. Правда ж, Піку?
Пікерінг (знизуючи плечима). Ото й всього.
Місіс Гіггінс (іронічно). Ви цілком певні?
Пікерінг. Абсолютно. Ми й справді більш нічого не казали.
Місіс Гіггінс. Ви ж не подякували їй, не похвалили, не висловили свого захоплення, не сказали, що вона все виконала просто блискуче.
Гіггінс (нетерпляче). Але ж вона й сама все це знала! ми й справді не виголошували перед нею вітальних промов — якщо ви це маєте на увазі.
Пікерінг (караючись докорами сумління). Може, ми були трохи неуважливі. Дуже вона гнівається?
Місіс Гіггінс (вертаючись на своє місце за письмовим столом). Ну, мені видається, вона вже не вернеться назад, на Вімпол-стріт, надто тепер, коли містер Дулитл виявився спроможним підтримувати той статус, який ви їй накинули. Але вона каже, що залюбки побачиться з вами на дружніх засадах, щоб пустити минуле в непам’ять: що було — загуло.
Гіггінс (розлючено). На дружніх засадах? Святий Георгію! Хо!
Місіс Гіггінс. Якщо ти, Генрі, пообіцяєш чемно поводитися, то я попрошу її сюди спуститись. Якщо ні — йди краще додому, бо вже й так забрав у мене чимало часу.
Гіггінс. Ну та гаразд! Дуже добре. Піку! Гляди, поводься чемно! Приберімо наші найкращі недільні манери заради цього створіння, яке ми витягли з грязюки. (Сердито падає в єлизаветинське крісло.)
Дулитл (протестуючи). Ну, ну, Енрі Іггінсе! Зважайте хоч трохи на мої буржуйські почуття.
Місіс Гіггінс. Пам’ятай про свою обіцянку, Генрі! (Натискає кнопку дзвінка на письмовому столі.) Містере Дулитле, будьте ласкаві на хвильку вийти на балкон! Я не хочу, щоб Елайзу приголомшили ваші новини, поки вона не з’ясує своїх стосунків із цими двома чоловіками. Не заперечуєте?
Дулитл. Як скажете, пані. Все, що завгодно, аби допомогти Енрі забрати її з моїх рук. (Виходить через вікно на бадкон.)
На дзвінок приходить покоївка. Пікерінг сідає на Дулитлове місце.
Місіс Гіггінс. Будь ласка, попросіть міс Дулитл спуститися до нас.
Покоївка. Добре, мем. (Виходить.)
Місіс Гіггінс. Ну ж бо, Генрі, будь чемний.
Гіггінс. Я поводжуся абсолютно чемно.
Пікерінг. Він старається з усіх сил, місіс Гіггінс.
Пауза. Гіггінс закидає голову на спинку крісла, простягає ноги й починає свистіти.
Місіс Гіггінс. Генрі, дорогесенький, ти в цій позі аж ніяк не виглядаєш пристойно, мамо.
Гіггінс (сідаючи прямо). А я ж і не старався виглядати пристойно, мамо.
Місіс Гіггінс. Це не має значення, любий. Просто я хотіла, щоб ти заговорив.
Гіггінс. Чому ?
Місіс Гіггінс. Тому що ти ж не можеш одночасно говорити і свистіти.
Гіггінс стогне. Знов западає стомлива пауза.
Гіггінс (з нетерплячки зриваючись на рівні ноги). І де в чорта оте дівчисько? Чи нам цілий день її дожидати?
Входить Елайза — осяйна, впевнена в собі, справляючи приголомшливо переконливе враження своєю невимушеною розкутістю. В руках у неї кошик із шиттям — видно, що почувається вона, як вдома. Пікерінг такий ошелешений, що забув навіть підвестися.
Лайза. Гау ду ю ду, професоре Гіггінсе? Чи ж ви при доброму здоров’ї?
Гіггінс (давлячись). Чи я… (Не може більше мовити й слова.)
Лайза. Та при здоров’ї, а як же ще — ви ж ніколи не хворієте. Дуже рада бачити вас знов, полковнику Пікерінгу. (Той квапливо підводиться, і вони тиснуть одне одному руки.) Ну й холодний сьогодні ранок, правда? (Сідає по праву руч від полковника. Той і собі сідає поруч неї.)
Гіггінс. Не смійте випробовувати цю гру на мені. Я навчив вас цього, тож воно не про мене. Вставайте і марш додому! Годі клеїти дурня.
Елайза бере з кошика полотнину й починає вишивати, не звертаючи анінайменшої уваги на цей вибух гніву.