Пікерінг (підсуваючи своє крісло ближче до місіс Гіггінс і жваво перехиляючись до неї). Так, це неймовірно цікаво! Запевняю вас, місіс Гіггінс, що ми ставимось до Елайзи дуже серйозно. Щотижня… майже щодня! — помічаємо за нею якусь нову зміну. (Ще ближче підсуваючись.) Кожен відтинок її розвитку ми записуємо… десятки грамофонних дисків та фотографій…
Гіггінс (насипаючись на матір з другого боку). Так, чорт забирай! Ще жоден з моїх експериментів не захоплював мене так, як оцей. Вона заповнила собою наше життя по вінця, правда ж, Піку?
Пікерінг. Ми завджи говоримо про Елайзу.
Гіггінс. Навчаємо Елайзу.
Пікерінг. Рівняємо Елайзу.
Місіс Гіггінс. Що?!
Гіггінс. Винаходимо нові Елайзи.
Говорять разом.
Гіггінс. Знаєш, яке у неї недзвичайно чутке вухо…
Пікерінг. Запевняю вас, дорога місіс Гіггінс: ця дівчина…
Гіггінс. …як у папуги! Я випробував її слух на всі…
Пікерінг. …геній! Вона чудово грає на роялі.
Гіггінс. …звуки, які тільки може вимовляти людина…
Пікерінг. Ми брали її на концерти класичної музики і в мюзик-…
Гіггінс. …які тільки є в європейських та африканських мовах, у готентотських…
Пікерінг. …-холи, і все це вона сприймає, а, прийшовши додому…
Гіггінс. …говірках, те, на що у мене пішли роки праці…
Пікерінг. …програє все, що почула, на роялі, хай то буде…
Гіггінс. …вона все це підхоплює єдиним нападом, ураз, от ніби…
Пікерінг. Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон…
Гіггінс. …займалася цим усе своє життя.
Пікерінг. …хоча ще півроку тому вона й до клавішів не торкалася…
Місіс Гіггінс (затуляючи пальцями вуха, бо чоловіки наприкінці намагаються перекричати один одного й лемент їхній стає просто нестерпний.) Ш-ш-ш-ш! (Вони замовкають.)
Пікерінг. Перепрошую! (Винувато ставить своє крісло назад.)
Гіггінс. Даруйте, мамо! Коли Пікерінг розкричиться, ніхто вже не вставить слова.
Місіс Гіггінс. Заспокойся, Генрі. Полковнику Пікерінгу, невже ви не усвідомлюєте, що коли Елайза увійшла в дім на Вімпол-стріт, щось іще увійшло разом з нею?
Пікерінг. Батечко її увійшов. Але Генрі швидко здихався його.
Місіс Гіггінс. Доречніше було б, якби прийшла її мати. А що мати не прийшла, то з’явилось дещо інше.
Пікерінг. Що ж?
Місіс Гіггінс (мимоволі виказуючи свій вік словом). Проблема!
Пікерінг. О, я розумію! Проблема, як виставити її напоказ, мов справжню леді.
Гіггінс. Я розв’яжу цю проблему. Я вже наполовину її розв’язав.
Місіс Гіггінс. Ні — ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля.
Гіггінс. Не бачу в цьому ніяких складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене.
Місіс Гіггінс. Переваги — як у тієї вбогої жінки, що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?
Пікерінг (поблажливо, трохи занудьгувавши). О, та це ми якось залагодимо, місіс Гіггінс! (Підводиться, щоб іти.)
Гіггінс (і собі підводячись). Ми підшукаємо для неї якусь легку роботу.
Пікерінг. Вона щаслива, нівроку. Не потерпайте за неї. До побачення! (Тисне їй руку, от ніби втішає налякану дитину, й прямує до дверей.)
Гіггінс. Принаймні, тепер уже пізно потерпати. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує її і йде слідом за Пікерінгом.)
Пікерінг (обернувшись, щоб кивнути останнє слово втіхи). Є стільки хороших вакансій! Ми зробимо все, що треба. До побачення!
Гіггінс (до Пікерінга, коли вони разом виходять за двері). Давайте візьмемо її на Шекспірівську виставку в Ерлс-корт!
Пікерінг. А чого ж — давайте! Що то вона скаже — тільки наставляй вуха!
Гіггінс. А як вернемося додому, вона передражнить усіх тих людей!
Пікерінг. Чудесно! (Чути, як обидва регочуть, спускаючись сходами.)
Місіс Гіггінс (нетерпляче, ривком підводиться і знов сідає за свій письмовий стіл до роботи. Відгортає вбік купу безладно накиданих паперів, хапає чистий аркуш із скриньки з письмовим приладдям і рішуче пробує писати. За третім невдалим нападом здається: шпурляє ручку на підлогу, сердито хапається за краї столу й вигукує.) Ох, ці чоловіки! чоловіки!! чоловіки!!!
Зрозуміло, що Елайза поки-що не зійде за герцогиню, а Гіггінс ще не виграв свого закладу. Але півроку ще не спливло, і Елайза встигає зійти — як не за герцогиню, то за княжну. Щоб побачити краєм ока, як у неї це вийшло, уявімо одне з посольств у Лондоні літнього вечора, коли вже споночіло. Над парадними дверима нависає дашок і килим простелено аж на хідник, адже якраз триває великий прийом. Обабіч килима ріденька юрба спостерігає, як прибувають гості. Ось під’їжджає "ролс-ройс". Виходить Пікерінг у вечірньому вбранні з орденами й медалями і допомагає висісти Елайзі — вона в манто, вечірній сукні, в діамантах, із віялом, квітами та всіма належними аксесуарами. За ними висідає Гіггінс. "Ролс-ройс" від’їжджає, і трійця піднімається східцями й заходить в будинок — двері відчиняються при їхньому наближенні. Всередині будинку вони опиняються в просторому холі, з якого ведуть нагору величні сходи. По ліву руч розташований гардероб для джентльменів. Гості-чоловіки залишають там свої капелюхи й плащі. Праворуч — двері до жіночого гардеробу. Леді заходять туди в накидках, а виходять — у всій своїй блискучій пишноті. Пікерінг щось шепоче Елайзі й показує на жіночий гардероб. Вона заходить туди. Гіггінс та Пікерінг скидають свої плащі, беручи номерки в гардеробника.
Один із гостей, зайнятий тим самим, стоїть спиною до глядача. Забравши свої номерки, він обертається, показуючи себе поважним молодиком із вражаюче зарослим обличчям. Він має величезні вуса, що хвилями єднаються з розкішними бакенбардами. Кущі волосся хвилюються на його бровах, його чуприна низько підстрижена на потилиці й лисніє, щедро чимось намащена. Вбраний він дуже гарно. На грудях у нього кілька нікчемних медалей. З усього видно, що це чужинець, наздогад — вусатий пандур з Угорщини, але, попри люте враження від його волохатості, він вельми люб’язний і привітно-балакучий.
Впізнавши Гіггінса, він широко розводить руки й наближається до того, сповнений ентузіазму.