Висіти на поясах було незручно. Тому Аліса запропонувала йти вниз під кутом у сорок градусів. Нехай швидкість буде не та, зате менше втомлюєшся.
— Але тоді ми надто відхилимося від тієї печери, крізь яку спускався Гарольд, — заперечив Пашка.
Сказавши так, він одразу ж перевів "Тера-навта" на планеруючий спуск, бо теж стомився висіти на поясах.
Ще через півгодини вони випрямили човен і перекусили.
— Знаєш що, — запропонував Пашка, — спустімося ще на півкілометра, а потім назад.
— Чому? — здивувалася Аліса, — ми ж усього-на-всього на сто п'ятдесят метрів спустилися.
— Нудно!
— Ну от, — дорікнула Аліса, — ти ж сам хотів пробитися до центра Землі.
— До центра нам цілий рік добиратися.
— Ну нехай не до центра. Хоч би до того місця, звідкіля надійшов лист на золотому аркуші.
— А ти впевнена, що він справжній? — запитав Пашка. — А раптом його Семен Іванович сам написав?
— Навіщо?
— Щоб ми згодилися в цьому човні мандрувати^
— Слухай, Пашко, — розсердилася Аліса. — Тебе ніхто за язик не тягнув. Ти сам мене підбив на цю незвичайну мандрівку.
— Але ж я гадав, що вона справді незвичайна, а вона — найнудніша мандрівка в світі. У цього проклятого човна навіть ніяких рук немає, щоб зразки забирати. Можливо, ми зараз проходимо повз алмазні поклади і зовсім не підозрюємо про це.
— Не бурчи, — сказала Аліса. — Візьми краще корабельний журнал. Вестимеш його через п'ятнадцять хвилин.
— І що записуватиму? Як капітан Селезньова чхнула?
— Я впевнена, що ще будуть пригоди, — відповіла Аліса. — А поки що я збільшую швидкість удвічі. Ти згоден?
-Ні!
— Ти не згоден?
— Кожен зайвий метр означає, що нам доведеться довше підійматися. Ти про це не подумала?
— Ти зовсім занепав духом, — зауважила Аліса. — Розгортай журнал і пиши, як ми відкрили підземну печеру.
Пашка підкорився. Зітхнувши, він дістав журнал, записав щось у нього, потім відкрив контейнер, дістав звідти пиріжок, почав нудно жувати його, та так і задрімав, повиснувши на поясах. Аліса не стала його будити — гірше немає, коли екіпаж невдово-лений. Колись матроси мало не примусили Колумба повернутися назад. Послухався б він матросів, залишилася б Америка не відкритою.
Пашка проспав майже годину. За цей час човен опустився ще на сто метрів. На лічильнику глибини горіли цифри — 205 метрів.
"Ой, — подумала Аліса, яка теж дуже стомилася, — скільки ж нам доведеться підійматися. А якщо відмовить двигун?" і їй стало аж млосно від думки, про те, який товстий шар каменю відокремлює їх від сонця.
"І куди вони прагнуть? А раптом аж до центра Землі йде камінь, суцільний камінь...
Де шукати цього Гарольда?"
Самі руки потяглися, щоб повернути рукояті на підйом. Але впертість узяла гору. "Ще годинка, може, дві години, — сказала собі Аліса, — і будемо вертатися".
Пашка мирно спав, повиснувши у неї на плечі, а хвилини спливали повільно, і було надто тихо, тільки хурчав двигун.
Аліса непомітно задрімала, а коли наступного разу вона поглянула на глибиномір, той показував триста шість метрів. Аліса кинула погляд на другий екран. Щільність упала. Аліса подивилася на таблицю й зрозуміла, що човен знаходиться у воді. Ясно, чому він так швидко опускається. Певно, вони опинилися в підземному озері або навіть морі. Цікаво, глибоке воно?
На відмітці чотириста сорок метрів занурення припинилося, і човен знову почав угризатися в породу. Якщо внизу під морем якась нова печера і в ній переховується нещасний Гарольд, то через тунель, який пробурить човен, вода піде туди і все затопить, злякалась Аліса. Але потім вона згадала, що не вмикала обігрівача зовнішнього корпусу, тому човен відкидає породу назад і закупорює тунель.
Пашка поворухнувся уві сні, ліниво розплющив очі й не відразу збагнув, де він. Потім прокинувся остаточно, подивився на екран і не повірив своїм очам.
— Що це? — запитав він. — Скільки я спав? На екрані горіла цифра 456.
— Полічи, — сказала Аліса. — Ти заснув, коли було двісті метрів.
— Так.
— Отже, проспав чотири години.
— Жартуєш!
— Поглянь на екран. Він не буде брехати.
— Щось негаразд, — забідкався Пашка. — Чотири години... Ні, не може бути! Повертай назад. Годі!
— Я пожартувала, — сказала Аліса. — Ми пройшли крізь підземне море завглибшки двісті метрів.
— Море? І ти мене не розбудила? Ти зрадниця.
— Але в човні нема ілюмінаторів, і ти все одно нічого б не побачив.
Пашка заспокоївся, але невдовзі почав скаржитися, що в нього все затерпло. Вони помінялися місцями на кріслі, та це не допомогло. Алісі теж надокучило висіти на поясах у малюсінькій каюті.
Може, й справді повернути назад?
Аліса вирішила зачекати, поки про це знову попросить Пашка. Інакше, коли вони повернуться на поверхню, він усіх запевнятиме, що хотів пробитися до центра Землі, та от Аліска злякалася й зірвала експедицію.
— Поглянь! — крикнув Пашка.
На покажчику щільності знову був 0.
— Тримайся! — попередила Аліса.
Човен почав падати. Здавалося, що він падає страшенно довго. Цифри глибини злилися в суцільну лінію. І коли, нарешті, човен ударився об дно й покотився по ньому, через що усе в каюті переплуталося, на глибиномірі горіла цифра 624. Це була вже рекордна глибина! Напевно, жодна людина ще не спускалася так глибоко.
— Все, — промовила Аліса, потираючи забиту руку. — Приїхали.
— Вилізай-но мерщій, — сказав Пашка. — Пів-царства за те, щоб випростати ноги!
Люк зі скреготом і вереском відкрився. Вони зістрибнули на кам'яну підлогу величезної печери, і, хоч як старалися дістати до її стелі променями ліхтарів, — так її й не побачили. І вусебіч простягалася порожнеча.
Тихо. Зовсім тихо.
Ніхто не живе на такій глибині.
— Знаєш, що я зараз зроблю, — мовив Пашка. — Я витягну з кабіни подушки й спатиму на підлозі. Не заперечуєш?
— Тільки спатимемо по черзі, — запропонувала Аліса. — Мало що...
— А якщо прийде Гарольд, — сказав Пашка, залазячи в човен по подушки, — скажи йому, щоб зачекав, поки я прокинуся.
Пашка поклав подушки на камінь, простягся й заплющив очі.
"Все-таки він хоробрий, — подумала Аліса. — Я б ніколи не осмілилася тут заснути. Звичайно, відомо, що всередині Землі ніхто не живе. Але ж одержав записку Семен Іванович... А чом тут не жити? Повітря гарне, свіже, зовсім не холодно. Тільки темно. Та до цього можна звикнути".