Луїза (до майора, з гідністю і гнівом). Пане фон-Вальтере, тепер ви вільні!
Фердінанд. Батьку! Чесноту треба поважати і в лахмітті!
Президент (сміється голосніше). Кумедна вигадка! Батько має поважати синову повію. Луїза (падає). О небо праведне!
Фердінанд (до Луїзи, одночасно замірившись шпагою на президента і відразу ж опускаючи її). Батьку! Ви раз дали мені життя — тепер ми квити. (Ховаючи шпагу.) Вексель синівського обов'язку розірвано...
Міллер (що доти стояв осторонь, виходить схвильований наперед, то люто скрегочучи зубами, то клацаючи ними від страху). Ваша вельможність... Дитина — це батьків клопіт... Будь ласка, пробачте. Хто лає дитину повією, той б'є батька в обличчя, а на ляпас відповідають ляпасом. Така в нас такса. Будь ласка, пробачте!
Дружина. Порятуй нас, боже! Ще й старий розійшовся... Ось тепер упаде гроза на каші голови!..
Президент (не зовсім дочув). І звідник заворушився? Ми зараз поговоримо з тобою, звіднику.
Міллер. Будь ласка, пробачте! Я звуся Міллер, якщо ви хочете послухати адажіо, а для розпусти нічим прислужитися не
№
можу! Поки що при дворі цього добра досить, і нам, простим людям, не доводиться його постачати. Будь ласка, пробачте!
Дружина. Ради неба, чоловіче! Ти занапастиш і жінку і дитину.
Фердінанд. У ролі, яку ви граєте, батьку, вам принаймні варто було б обійтися без свідків!
Міллер (підходить ближче, сміливіше). Скажу вам ясно, по-німецьки! Будь ласка, пробачте! Ваша вельможність на свій розсуд керують і панують у країні. Але це — моя господа! Мій низенький поклін, якщо мені колись доведеться звернутися з проханням, але непроханого гостя я виставляю за двері... Будь ласка, пробачте!
Президент (пополотнів од люті). Що? Що таке? (Підходить до нього ближче.)
Міллер (повільно відступає). Така моя думка, пане... Будь ласка, пробачте!
Президент (спалахнувши). Ах ти, негіднику! До в'язниці приведе тебе твоя зухвала думка... Геть! Покликати судову сторожу!
.Дехто з його супроводу виходить; президент, розлючений, бігає по кімнаті.
Батька до в'язниці! До ганебного стовпа матір і розпусницю .дочку! Хай правосуддя подасть руку моїй люті! За цю ганьбу я зажадаю страхітливого задоволення... Отака наволоч сміла б руйнувати мої плани і безкарно нацьковувати батька на сина?.. Ах, прокляті! Я насичу свою ненависть вашою загибеллю, все це кодло, батька" матір і дочку, принесу в жертву моїй пекучій помсті!
Фердінанд (спокійно і твердо стає поміж ними). О ні! Не бійтесь! Я з вами! (До президента, покірливо.) Більше обачливості, мій батьку! Якщо ви любите себе — не треба насильства. Є куточок у моєму серці, де не звучало ще ніколи слово батько. Не добирайтеся до цього куточка.
Президент. Негіднику! Замовкни! Не розпалюй мого гніву!
Міллер (опам'ятався від тяжкого заціпеніння). Доглянь своєї дитини, жінко! Я біжу до герцога. Придворний кравець... це мені сам бог навіяв... придворний кравець учиться в мене на флейті. Це мені допоможе у герцога. (Хоче йти.)
Президент. У герцога, ти кажеш? Чи ти забув, що я — той поріг, через який ти мусиш перестрибнути, щоб не зламати собі шию? У герцога — ти, дурноголовий?.. Спробуй-но зробити це, коли ти, похований живцем, лежатимеш у темниці на цілу вежу глибше від земної поверхні, де кохаються ніч із пеклом і куди ні звук, ні промінь не сягають. Брязкай своїми кайданами і стогни: "От до чого я дожив!"
ЯВА СЬОМА Судова сторожа. Ті, що й були.
Фердінанд (підбігаючи до Луїзи, яка напівмертва падає йому на руки). Луїзо!.. Допоможіть! Рятуйте! Вона зомліла від жаху!
Міллер хапає свою іспанську палицю, надіває капелюха і готується до
нападу.
Дружина падає навколішки перед президентом.
Президент (до сторожі, показуючи їм свого ордена). Арештуйте, іменем герцога!.. Геть від розпусниці, хлопчисько! Зомліла, чи ні, а коли вже їй надягнуть залізний нашийник і закидають камінням,— то вона враз опритомніє!
Дружина. Змилуйтесь, ваша вельможність! Змилуйтесь! Згляньтесь!
Міллер (рвучко підводить дружину). Навколішки падай перед богом, стара плаксива шльондро, а не перед... мерзотниками! Бо однаково мені вже бути у в'язниці!
Президент (кусаючи губи). Ти можеш помилитися, негіднику! Знайдуться ще вільні шибениці! (До сторожі.) Чи вам треба ще раз говорити?
Сторожа підступає до Луїзи.
Фердінанд (підбігає до сторожі, випростується перед нею, гнівно). Вам чого? (Хапає шпагу разом з піхвами і захищається ефесом.) Посмій торкнути її, хто й череп свій запродав судові. (До президента.) Пощадіть ви себе, батьку! Не доводьте мене до краю!
Президент (погрозливо, до сторожі). Якщо вам дорогий ваш хліб, боягузи...
Сторожа підступає до Луїзи.
Фердінанд. Смерть на вашу голову! Я кому кажу: назад! Ще раз! Пощадіть себе! Не доводьте мене до краю, батьку!
Президент (у нестямі, до сторожі). Це така ваша ретельність, падлюки?..
Сторожа підступає до Луїзи сміливіше.
Фердінанд. Коли вже на те пішлося (витягає шпагу і ранить кількох людей із сторожі), то прости мені, правосуддя!
Президент (сповнений люті). Я все ж хочу побачити, чи торкнеться й мене ця шпага? (Хапає Луїзу, піднімає її вгору і передає одному із сторожі.)
Фердінанд (гірко сміється). Батьку, батьку! Ви страш-
кі
ний пасквіль на божество! Зле воно розумілося на людях, коли з досконалого ката зробило поганого міністра. Президент (до інших). Беріть її!
Фердінанд. Батьку, вона стане до ганебного стовпа, але разом з майором, сином президента. Ви ще наполягаєте на цьому?
Президент. Тим кумедніше буде видовище!.. Беріть!
Фердінанд. Батьку! Я кину мою офіцерську шпагу під ноги цій дівчині... Ви ще наполягаєте на цьому?
Президент. Твоя шпага звикла до ганьби... Беріть! Ви чули мій наказ!
Фердінанд (відпихає одного із сторожі, однією рукою схоплює Луїзу, а другою заносить над нею шпагу). Батьку! Раніше ніж ви знеславите мою дружину, я проколю її шпагою... Ви ще наполягаєте на цьому?
Президент. Убий її, якщо твій клинок досить гострий.
Фердінанд (випускає Луїзу з рук і підводить до неба страшний погляд). Ти, всемогутній, будеш за свідка! Я спробував усі людські засоби, я мушу вдатися до диявольських... Ведіть її до ганебного стовпа, а тим часом (кричить президентові у вухо) я розповім столиці історію про те, я к стають президентом. (Виходить.)