— В системі посудієвських-тхоликів, — зауважив я, — знайдеться місце і для людини духовної. Будуть створені закриті ферми, куди звозитимуть з усіх регіонів найдуховніших, а їхні емоції транслюватимуть по спеціальних каналах психопередач у помешкання кожної комахолюдини.
5
Про те, що міністр геології склав свої повноваження, ми з Вакуленком довідалися в Добровільській геолого-розвідувальній експедиції, на другий день нашого відрядження. В геологічному відділі поставились до цього байдуже, мовляв: пішов цей — прийде інший. Проте головний геолог Луговий, який знав міністра особисто, занепав духом. "Шкода, — сказав він нам з Вакуленком. — Чоловік був на своєму місці."
Мене ж охопила паніка, а з нею поновилися й страждання, що я надбав їх під час польотів над "міражем". Те почуття ніколи мене й не полишало — воно лежало, причаївшись. Остання звістка, немов протяг, здмухнула пил з чорного каменя, і я опинився сам на сам зі своїм гнітом. Спосіб полегшити душевний стан був — це поділитися з кимось лихом. І тим хтось міг бути Вакуленко. Але в мені вже, мабуть, надійно оселився Михайлюк. Щораз у пам’яті поставали його щільно стулені тонкі вуста, холодні світло-карі очі і вираз осуду на обличчі. Авжеж, таємниця належала не тільки нам двом, а ще комусь, дуже великому. Ризикувати нею було б злочином. Між тим крізь почуття пробивалась думка: "Отже, остання перепона на шляху впровадження боро-кремнієвих виробництв упала. Десь за два-три роки вони запрацюють на повну потужність... Чи не злочин це — знати про біду і не стати їй на заваді?"
Ми з Вакуленком сиділи в геологічному відділі експедиції, де гостро пахло аміаком від копіювальної машини та вряди-годи хтось перемовлявся слівцем. Чужа обстановка дисциплінувала мого товариша. Він здавався заклопотаним, але не настільки, щоб не помітити в мені зміни.
— Тобі нездужається? — поцікавився, коли ми вже в кінці дня йшли в будинок для приїжджих.
— З чого ти взяв?
— Та ти ніби аж позеленів.
Я промовчав. Та коли зайшли в кімнату і на мене з люстра глянуло моє відображення, я зрозумів колегу. З глибини задзеркалля на мене дивилася біда.
Наступного дня ми поділили роботу так: Вакуленко залишався в експедиції, а я сів у автобус і подався на шахту. В портфелі лежали позичені у Кльованого гіпсоплани.
...Хоч не було ще й десятої, Кльований уже встиг побувати у вибої і тепер сидів за столом, розпарений після лазні. Поруч, як свідки його недавніх занять, лежали запацьокані вугіллям зошит і рулетка.
Шахтний геолог з неприхованою зацікавленістю вислухав моє повідомлення про наслідки наших досліджень. Надто його зацікавило передбачення Ткача щодо дрібних зрушень порід.
— Ось вони... — Він обережно, самими тільки нігтями, розгорнув брудний польовий зошит. — Досі такого не траплялось. Ці замальовки я зробив на шостому горизонті за три кілометри від ствола... Можете скопіювати для Ткача. Гадаю, йому буде цікаво.
Наприкінці нашої розмови Кльований, дивно якось посміхаючись, сказав:
— А ми тепер знамениті. — І простягнув відомчу газету, що лежала в нього на столі. — Про нас пишуть.
Мені досить було одного погляду на знімок під коротенькою заміткою, щоб збагнути, про що йдеться. То був знак "цвіркуна". Точніше — знімок блочка зі знаком і відбитком його на породі. Я поставив портфель, оскільки збирався вже йти, і пробіг поглядом допис під стереотипним заголовком "Ще одна загадка". В ньому викладався факт існування блочка, а також те, на якій глибині і в яких відкладах його знайдено. Наводився й вік породи... Прізвища автора під заміткою не виявилося. Я обережно поцікавився:
— Хтось з ваших написав?
— Та ні... Був тут з газети один. Хто його послав — не знаю. Це я йому все показав і розповів.
— А як його прізвище і який він із себе? Я знаю багатьох журналістів.
Кльований на мить замислився.
— Не пригадаю — ні прізвища, ні обличчя, — озвався по миті. — Червоне посвідчення, що він мені показав, пам’ятаю, а от його власника — катма. Щось з пам’яттю дивне коїться — мабуть, старість уже шкребеться в двері. Навіть не скажу з певністю, хто воно було — чоловік чи жінка... А хай йому грець!
Мені муляло запитати ще, чи цікавилось "воно" археологічною знахідкою, та на мить переді мною, уже вкотре, виникло обличчя Михайлюка з виразом осуду.
Автобус котив по шосе в конопляному полі. Конопля вже трохи пожухла і не здавалася такою темно-зеленою, як місяць тому. Я їхав назад, у Добровілля, обтяжений новими планами гірничих робіт і несподіваним повідомленням... Інформація, якою ми з Михайлюком володіли, вже дозволяла робити прогнози. І один з них збувся. Комахолюди почали популяризувати знак "цвіркуна". Наступним кроком буде дискусія в пресі про те, кому він належить — людині чи якійсь іншій істоті. І вже тоді з’явиться повідомлення про косміянина, котрий зазнав аварії в цих краях. Це й буде останнім у підготовці населення до прильоту МАТКИ.
Конопляне поле залишалося позаду, проте в салоні не зникав терпкий дух коноплі. Попереду завидніли білі плями добровільських хат. Добровілля здебільшого розташоване на рівному місці, але колишній його центр знаходиться на невисокому узвишші. Скоро той пагорб повстав у скісному промінні сонця, що вже хилилося до заходу. На вершечку чітко вимальовувався будинок, власне маєток, з рудої цегли. І як би мені не хотілося, але відвідати його все ж доведеться — не сьогодні-завтра.
Вакуленко зустрів мене смаженою картоплею, рибними консервами й чаєм. Вечеряли на кухні будинку приїжджих, де було все необхідне, аби гість почував себе як удома.
— Картопля вийшла не така, як у тебе, — казав Вакуленко з повним ротом, — але яка вже є... Утішся тим, що наше відомство очолив новий міністр. Сьогодні в "новинах" казали. З об’єднання "Східгеологія" взяли якогось... — Колега перестав жувати, а тоді мовив: — Ет, забув прізвище... Згадаю — скажу.
...Та як виявилось, прізвища нового міністра не тільки Вакуленко, а й ніхто з геологічного відділу не запам’ятав, хоч усі й слухали "Новини". Тільки Луговий знав, бо встиг занотувати на календарі. Але хто то був за один, головний геолог не міг сказати. Про це він розповів під час обідньої перерви, коли ми йшли вулицею, він — додому, я — до будинку з рудої цегли за дорученням Посудієвського.