Негору й Гарріс знов посідали під смоковницею. Португалець став розповідати далі.
— Півтора року я гибів в Окленді. Я зумів непомітно вилізти з трюму й зійти з пароплава. Але без копійки в кишені. Щоб не пропасти, я мусив братися за всяку роботу.
— То невже ти працював як чесна людина, Негору?
— Довелось, Гаррісе.
— Бідолаха!
— Я тільки й чекав нагоди, щоб вибратися звідти, та вона не траплялася. Нарешті в Окленд прийшло китобійне судно "Пілігрим".
— Той самий корабель, що розбився біля берегів Анголи?
Інкогніто — таємно, не називаючи себе. 168— Атож. Місіс Уелдон із сином і кузеном Бенедік-том мали їхати на ньому пасажирами. Я хотів був найнятися на якийсь корабель — адже я колишній моряк, ба навіть служив другим помічником капітана на невільничому судні. Але мені скрізь відмовляли. Я подався до капітана "Пілігрима". Але матроси йому були не потрібні. Та, на щастя, зі шхуни-брига саме втік кок. Той не моряк, хто не вміє куховарити. І я сказав капітанові, що я кок. Іншого кока не було, і мене взяли, а через кілька день "Пілігрим" покинув береги Нової Зеландії...
— Проте,— урвав Негору Гарріс,— із розповіді "мого юного друга" я зрозумів, що "Пілігрим" не збирався плисти до африканського узбережжя. Яким же побитом він опинився аж тут?
— Дік Сенд, мабуть, досі цього не зрозумів і навряд чи колись зрозуміє,— відповів Негору.— Але тобі, Гаррісе, я розповім усе як було, а ти можеш переповіс-ти це "своєму юному другові", коли схочеш.
— Аякже! — сміючись відповів Гарріс.— Тож розповідай, друже, розповідай!
— "Пілігрим",— почав Негору,— мав іти до Вальпараїсо. Наймаючись на судно, я мав намір дістатися до Чілі. А це вже півдороги від Нової Зеландії до Анголи, і я б. наблизився на кілька тисяч миль до західного узбережжя Африки. Та вийшло так, що через три тижні капітан "Пілігрима" Халл і вся команда загинули, полюючи на кита. На борту залишилося тільки двоє моряків: молодий матрос Дік Сенд і корабельний кок Негору.
— І ти став капітаном корабля?
— У мене спершу промайнула така думка, та я бачив: мені не довіряють. А тут іще ці п'ятеро дужих негрів, що називали себе вільними людьми! Я однаково не став би господарем на судні. Добре все обміркувавши, я вирішив залишитися тим, ким був доти,— себто коком.
— То судно випадково пригнало до берегів Африки?
— Ні, Гаррісе! В усій цій історії випадковість — тільки те, що ми зустрілися саме на тому місці узбережжя, де розбився "Пілігрим". А зміна курсу судна і його поява біля берегів Анголи — то все моя робота, здійснення мого потаємного задуму! "Твій юний друг" — новачок у навігації: він уміє визначити місце-перебування судна тільки за допомогою компаса і лага. Ну що ж! Однієї чудової ночі я підклав під нактоуз залізяку; стрілка компаса відхилилася, і "Пілігрим", підхоплений бурею, помчав неправильним курсом. А одного чудового дня падав на дно лаг... Дік Сенд ніяк не міг збагнути, чому подорож тривав так довго. А втім, тут би нічого не второпав і досвідчений моряк. Хлопчисько не знав, ба навіть не підозрював, що ми обійшли мис Горн. Але я розгледів його в тумань А згодом я забрав з-під компаса залізяку, і стрілка знову стала показувати правильний напрямок. "Пілігрим", гнаний страшним ураганом, мчав на північний схід, до Африки, і врешті розбився біля узбережжя Анголи, куди я й прагнув дістатися! [169]— І саме в цей час,— докинув Гарріс,— випадок привів мене на цей берег, мовби навмисне для того, щоб зустрітися з тобою й повести цих славних людей у глиб країни. А вони ж, бідолашні, так вірили, так були певні, що це Південна Америка! Мені "першу легко було видати цю область за Нижню Болівію, на яку вона й справді трохи скидається.
— Атож, вони прийняли Анголу за Болівію. Так само, як Дік Сенд, побачивши острів Трістан-да-Кунья, подумав, що то острів Пасхи.
— Будь-хто на його місці помилився б, Негору.
— Знаю, Гаррісе. Тож я скористався з його помилки. І ось місіс Уелдон та її супутники перебувають за сотню миль від берега, в Екваторіальній Африці, куди я й хотів їх заманути.
— Однак тепер вони знають, куди потрапили.
— Це вже не мав значення! — вигукнув Негору.
— Що ти збираєшся далі робити? — спитав Гарріс.
— Та вже щось зроблю! — відказав Негору.— Про це потім, а ти мені спершу розкажи, як поживав наш хазяїн Алвіш? Адже я не бачив його вже понад два роки.
— Ну, старий плутяга почував себе чудово! Він невимовно зрадіє, коли побачить тебе.
— Він і досі гендлює в Біе?
— Ні, ось уже рік, як він перевів свою "фірму" в Казонде.
— А як його справи?
— Чудово, хай йому біс! — вигукнув Гарріс.— Щоправда, торгувати стає чимдалі важче, а надто на цьому узбережжі. Португальські власті з одного боку, [170] англійські сторожові судна з другого, всіляко перешкоджають вивозити рабів. І тільки на півдні Анголи, в районі Мосамедіша, ще можна досить успішно вантажити "чорне дерево". Саме тепер усі бараки там на-пхом напхані неграми: от-от прибудуть по них кораблі з іспанських колоній. Про вивезення товару через Бен-гелу або Сан-Паулу-ді-Луанда не може бути й мови. З гуВернатором та чиновниками годі й балакати. Треба перебиратись трохи далі в глиб Африки. Це й збирається зробити старий Алвіш. Він мав намір спорядити караван у бік Ньянгве й Танганьїки, щоб обміняти тканини на слонову кістку і рабів.
Гарні справи і з Верхнім Єгиптом та Мозамбіком, який постачав невільниками Мадагаскар. Проте боюсь, близький уже час, коли работоргівлі настане кінець. Англійці прибирають до рук внутрішню Африку. Сюди лізуть місіонери — навіть вони проти нас! Лівінгс-тон — хай йому грець! — нещодавно скінчив досліджувати область Великих Озер і, кажуть, збирається вирушити до Анголи. А ще подейкують, що якийсь там лейтенант Камерон хоче перетнути весь материк зі сходу на захід. Такий самий намір начебто має і американець Стенлі. Всі ці експедиції неабияк нашкодять нам, Негору. Якби ми добре розуміли наші інтереси, то жоден з оцих непроханих гостей не повернувся б до Європи і не патякав би там про те, що він бачив у Центральній Африці!
Коли б хто почув розмову цих пройдисвітів, то, мабуть, подумав би: це поважні комерсанти, які нарікають на те, що їхні справи погіршали. Хто повірив би, що йдеться не про мішки з кавовими зернами або цукром, а про торгівлю людьми? Ці торговці вже не вбачали різниці між справедливим і несправедливим. У них не було ніякої моралі, а якщо колись і була, то вони її давно втратили, беручи безпосередню участь у торгівлі чорними невільниками.