П'ятнадцятирічний капітан

Страница 14 из 93

Жюль Верн

— Це не справжній кит! — вигукнув капітан.— У справжнього фонтани були б вищі й тонші. І, гадаю, не горбач, бо в того вони вилітають із шумом, [52] подібним до гуркоту далекої канонади. А в цього шум зовсім інший. Що ти скажеш, Діку? — спитав він, повертаючись до молодого матроса.

— Як на мене, капітане,— відповів Дік Сенд,— перед нами смугач. Погляньте, з якою силою вихоплюються в повітря фонтани. І чи. не здається вам, що в них більше води, ніж пари? Якщо не помиляюся, це головна ознака смугача.

— Так воно й в, Діку,— підтвердив капітан Халл.

— Як гарно! — вигукнув малий Джек.

— Еге ж, мій хлопчику! Подумати тільки — ця велетенська тварина обідав собі й гадки не мав, що за нею стежать китобої

— Я б сказав — це досить великий смугач,— зауважив Дік Сенд.

— Безперечно,— відповів капітан Халл, переймаючись чимдалі більшим мисливським запалом.— Він — щонайменше сімдесят футів завдовжки!

— Оце сила! — докинув боцман.— Півдюжини отаких китів вистачило б, щоб заповнити бочками з жиром трюм "Пілігрима".

— Еге ж, півдюжини було б досить! — сказав капітан Халл і виліз на бушприт, щоб краще роздивитися кита.

— А цього одного вистачило б,— вів далі боцман,— щоб ми заповнили жиром не менше половини наших двохсот порожніх бочок.

— Воно-то правда,— зауважив Дік Сенд,— однак полювати на цих велетенських смугачів — не зовсім безпечно.

— Навіть дуже небезпечно! — підтвердив капітан Халл.— У цих китоподібних страшний хвіст; до них треба підходити обережно! Найміцніша шлюпка не витримав удару такого хвоста. Проте варто ризикнути!

— Атож! — озвався один із матросів.— Добрячий смугач — то гарна здобич!

— І вигідна! — докинув інший.

— Шкода пройти мимо, не привітавшися з ним! — мовив ще один.

Хоробрі моряки запалювалися чимдалі дужче, дивлячись на кита. Як їх послухати, до ста бочок жиру — рукою подати. Залишається тільки підігнати "Пілігрим" ближче й довантажити бочками трюм! [53]

Деякі матроси вилізли на реї бізань-щогли і стежили за китом, збуджено перегукуючись. Капітан Халл мовчав, замислено гризучи нігті.

— Мамо! Мамо! — вигукнув раптом малий Джек.— Я б дуже хотів подивитися ближче, який із себе кит!

— Ти хочеш подивитися ближче на цього кита, мій хлопчику? Що ж, це можна, чи не так, друзі? — відказав капітан Халл, врешті піддавшися непереборному бажанню.— Щоправда, вам бракує людей... Та спробуємо впоратись самі...

— Упораємось! — вигукнули матроса.

— Мені не раз доводилося бути гарпунером,— додав капітан Халл.— Подивимось, чи я ще годен метати гарпуна.

— Ура! Ура! Ура! — відповіли матроси.

Розділ VII ПРИГОТУВАННЯ

Зрозуміло, чому поява цього кита так схвилювала команду "Пілігрима". Смугач і справді здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду?

Однак місіс Уелдон спитала капітана Халла, чи не наразяться він і його команда на небезпеку, напавши на кита з такими малими силами.

— Аж ніяк, місіс Уелдон,— відповів капітан Халл.— Мені, не раз доводилося полювати на китів з однією шлюпкою, і я завжди мав здобич. Повторюю, ніяка небезпека не загрожує нам, отже і вам.

Заспокоївшись, місіс Уелдон більше ні про що не питала і одійшла вбік.

Капітан Халл, не марнуючи часу, віддав необхідні розпорядження. З досвіду він знав, що полювання буде нелегке, тож вирішив підготуватися якомога краще, вживши всіх застережних заходів.

А нелегке воно мало бути ще й тому, що невеличкій команді шхуни-брига довелось би полювати тільки з одного човна. Всього ж на "Пілігримі", крім звичайної шлюпки, що стояла між грот-щоглою й бізань-щоглою, були ще три китобійні, підвішені одна з лівого, [54] одна з правого борту, та одна зовсім скраю на кормі. Звичайно, полюючи на кита, на воду спускали й ці три шлюпки. Але то бувало, як уже відомо читачеві, в китобійний сезон, коли матросам "Пілігрима" допомагали люди, навербовані в портах Нової Зеландії.

Тепер же з "Пілігрима" могли вийти тільки п'ятеро матросів, тобто саме стільки, щоб упоратись з однією китобійною шлюпкою. Про те, щоб скористатися з послуг Тома та його товаришів, не могло бути й мови. Керування китобійною шлюпкою вимагає неабиякого досвіду. Досить одного хибного повороту стерна або недоладного змаху весла гад час нападу, щоб згубити шлюпку.

Але капітан Халл не хотів кидати свого судна, не залишивши замість себе бодай одного досвідченого моряка. Всяке може статися.

І він, добираючи найдужчих моряків на шлюпку, змушений був хоч-не-хоч полишати "Пілігрим" на Діка Секда.

— Діку,— мовив каштан,— залишаю тебе замість себе на кораблі на час полювання, яке, сподіваюсь, не забере багато часу.

— Слухаюсь, каштане! — відповів молодий моряк.— Я робитиму все, що треба.

Дік Сенд сам би хотів узяти участь у полюванні, про яке мріяв оддавна, проте розумів, що з одного боку на шлюпці потрібен досвідченіший моряк, ніж він, а з іншого — що тільки він може заступити капітана Халла. Тим-то й скорився наказові.

Отже в китобійну шлюпку сіла вся команда "Пілігрима" — четверо матросів і боцман Говік. Матроси мали сісти за весла, а Говік ставав за кормове весло, що правило за стерно на такій шлюпці. Звичайним стерном неможливо маневрувати так швидко, як кормовим веслом, а надто коли бокові весла зламаються. Тоді тільки, вправно орудуючи кормовим веслом, можна вивести шлюпку з-під ударів хвоста морського чудовиська.

А що ж робитиме капітан Халл? Він стане на місце гарпунера, а це — як він частенько казав — йому не первина. Саме він метне гарпуна й буде стежити, як розмотуватиметься довга линва, а потім доб'є кита списом, коли той спливе на поверхню.

Деякі китобої послуговуються вогнепальною зброєю. На борту судна або на носі шлюпки встановлюється [55] особлива маленька гармата, що стріляв або гарпуном на линві, або розривними снарядами, які тяжко ранять тварину.

Але на "Пілігримі" такої гармати не було. До того ж, вона коштує дорого, і нею важко користуватися; моряки, які не дуже полюбляють усякі такі новинки, воліють мати простіші знаряддя, якими вправно послуговуються,— гарпун і спис.

Отож і капітан Халл вирішив вийти на смугача з холодною зброєю.