Але все одно Гришка Гонобобель – це Гришка Гонобобель. Ви його знаєте. А Антоша Дудкін – це Антоша Дудкін. І ви його ще не знаєте.
І, може, ні я, ні ви так би й не знали Антошу Дудкіна, якби…
Якби не Вася Лоб і не надкушений пиріжок.
Вася Лоб – семикласник. Але його обминають навіть дев'ятикласники. Таким здоровецьким створила Васю матінка природа. Руки довгі, шия могутня, щелепи квадратні, важкі. Ходить він перевальцем, на напівзігнутих, метляючи безладно руками. Зовсім як снігова людина – єті. Так його дехто пошепки й називає. Коли хтось трапляється йому на дорозі, він, нагнувши голову, похмуро дивиться спідлоба і говорить одне тільки слово: "Вріжу!.." І на дорозі вже нікого нема… Галасливий Гришка Гонобобель до Васі говорить тихим голосом, запобігливо називає його "Василь Васильович" і роблено солодко усміхається.
У той день на другому поверсі по лінії "бережливих" мав чергувати п'ятий "А". Ви, звісно, знаєте, що таке ті чергування. Справа надзвичайно серйозна. Треба стежити, щоб був порядок, щоб ніхто нічого не розкидав, не колупав стіни, не відкручував для розваги в умивальнику кранів, а тим більше не чвиркався водою, не вмикав без потреби електрику і так далі… Тут потрібні люди авторитетні, енергійні, а то й зубаті.
А в учнів, яким випало чергувати, того дня були "перебої з кадрами". Наближався День Перемоги, і в усіх енергійних і авторитетних організаторів клопоту було вище голови – і стінгазета, і самодіяльність, і запрошення ветеранів, і всяке інше.
Одне слово, сталося так, що всі розбіглися і на чергування вийшли тільки Антоша Дудкін і Тая Баранюк, висока, худа, з довгою тонкою шийкою і у великих, наче з іншого обличчя, окулярах. Тая була така ж тихоня, як і Дудкін. До того ще й страшенно сором'язлива. Що п'ять хвилин із будь-якої причини вона червоніла, причому так, що у неї виступали сльози.
Коли вони удвох вийшли на першій перерві з пов'язками чергових у коридор, Гришка Гонобобель аж покотився від реготу:
– Ой, тримайте мене! Ой, не можу!.. Ну й чергові!.. Парочка – Мартин та Одарочка!.. Ой, зараз лусну!
Тая спалахнула, як маків цвіт.
А Антоша так насупив брови, що вони зійшлися на переніссі в одну лінію.
Тим часом Гришка Гонобобель вже галасував на весь коридор:
– Усі сюди! Усі сюди!.. Зараз буде комедія!.. Ха-ха-ха!.. Тільки один день!.. Чергують Антоша Дудкін і Таїсія Баранюк!.. Усі сюди!.. Ха-ха-ха!..
До крикливого Гонобобеля всі вже звикли, і ніхто особливо на його вигуки не зважав. Хоча невелика групка з кількох учнів все ж таки утворилася. Це були хлопці з паралельного п'ятого "Б" класу – Ігор Дмитруха, Валера Галушкинський, Лесик Спасокукоцький, Стасик Кукуєвицький і Льоня Монькін. Воно й зрозуміло – "бешники" завжди ладні посміятися з одвічних своїх конкурентів "ашників".
І от ця групка на чолі з несамовитим Гришкою Гонобобелем, хихикаючи, потяглася за черговими, які спершу повільно, а потім дедалі швидше, наче тікаючи, йшли по коридору.
– Ой! Це ж треба… Ну!.. Ой!.. – розгублено шепотіла на ходу Тая.
Антоша йшов мовчки. Тільки губу закусив. І от у цю мить із сьомого класу назустріч їм вийшов Вася Лоб. У руках він тримав пиріжок. Вкусив, скривився і швиргонув надкушений пиріжок на підлогу під батарею. Тая і Антоша спинилися.
Тая охнула, затулила рукою рота і рвучко одвернулася. Антоша теж охнув і завмер.
Щойно червоний, як помідор, він раптом став білий, як сметана. Якось мимоволі він опустив очі на свою пов'язку…
В першу мить ніхто навіть не зрозумів, що сталося.
Антоша так швидко нахилився й підняв пиріжок, що не всі це й помітили.
Всі побачили тільки раптом, що він тиче надкушений пиріжок прямо Васі в обличчя.
– Ану доїж!
Це була вражаюча картина: маленький щупленький Антоша тицяв здоровенному, удвічі за себе більшому Васі надкушений пиріжок прямо в ніс і казав: "Доїж".
Це був просто кадр з мультфільму – заєць і ведмідь.
Вася так розгубився, що замість того щоб одразу "врізати", спантеличено спитав:
– Що-о?… З підлоги?
– А нащо кидав?
Тільки тут Вася нарешті отямився, мовчки коротким рухом вдарив Антошу по руці, й пиріжок полетів назад під батарею.
Антоша теж нічого не сказав, повернувся, неквапливо підійшов до батареї, підняв пиріжок, дмухнув на нього і знову простягнув Васі:
– Ні!.. Доїж!
Хтось хихикнув(чи то Спасокукоцький, чи то Кукуєвицький).
Вася Лоб нахмурився:
– Ти що, амеба, не розумієш?… Ти ж усе життя лікуватися будеш…
Пиріжок тремтів у Антошиній руці, але Антоша вперто простягав його Васі.
І тут Гришка Гонобобель не витримав:
– Та він жартує! Василь Васильович! Він жартує… Він у нас комік! – Гонобобель підскочив до Антоші. – Ану давай сюди! – і хотів вихопити пиріжок.
Але Антоша не дав, спритно вивернувся, ще й боляче тицьнув Гонобобеля ліктем у бік.
– Тю! – зойкнув Гришка. – Я ж хотів тебе… Ну й пропадай! Дуремар…У цей час Вася знову вдарив Антошу по руці, і вдруге пиріжок полетів на підлогу.
І коли Антоша за ним нахилився, Вася підняв ногу і здоровенною своєю лапацоною припечатав Антошу ззаду по штанях.
Антоша заорав носом і, розпластавшись по підлозі, як кошеня на льоду, проїхав кілька метрів аж до вікна.
Тепер уже весело захихикали і Спасокукоцький, і Кукуєвицький, і Галушкинський.
А Вася Лоб чвиркнув крізь зуби і, матляючи довгими руками, пішов по коридору.
В цей час задзвенів дзвоник і всі кинулися по класах.
Тая допомогла Антоші підвестися й поспішно обтрушувала його, примовляючи:
– От бачиш!.. Нащо ти з ним зв'язувався… Воно тобі треба… Ну, побігли!.. Швидше!.. Уже Глафіра Павлівна іде…
Антоша супив брови й сопів:
– Ну, біжи!.. Я сам… Біжи!..
Тая була зразковою ученицею, ніколи в житті не запізнювалася на уроки і нарешті не витримала – кинула Антошу й побігла в клас.
Коридор умить спорожнів, двері класів позачинялися.
Антоша хвильку постояв, тоді зітхнув і пішов до дверей класу. Тільки не свого, п'ятого "А", а сьомого "Б".
Постукав, прочинив двері, пролепетав: "Вибачте!" – і зайшов.
Усі разом – і вчитель, і семикласники – здивовано повернулися до нього.
Антоша пошукав очима, знайшов на задній парті Васю і рішуче попрямував туди.
В очах у Васі майнув переляк.