Але ось летить до корівника розгнівана бариня.
— Де ваш шибеник? Я йому...— аж засапалася бариня, що навіть не в силах була вимовити, що саме "я йому..."
Та Петрикові батьки вже знали, що трапилося в садку, і чекали, чим усе скінчиться...
А Петрик заховався. Він знав, що бариня прибіжить, що лаятиме батька, нахвалятиметься на матір, а його, як він не сховається,— люто покарає.
Лементувала бариня, лютувала, ногами тупотіла, аж корови ремигати перестали.
Ущухнувши трохи, бариня сердито запитала (про це вона навіть у гніві не забувала):
— Резеда прив'язана?
— Так! — похмуро відповів батько.
У цей час як зареве Резеда, як крутонеться в своєму стійлі — і до барині. Бариня в крик та тікати. Спотикнулася, впала. Петриків батько схопив Резеду за роги і затримав, не дав їй підняти бариню на роги.
— Прив'язана? — кинула лютий погляд на Петрикового батька.
— Сам прив'язував,— сказав батько.— Вона в серці налигача перервала.
Побігла люта бариня додому.
А батько таки справді прив'язав Резеду, а то Петрик навмисне заховався в яслах і одв'язав корову. Сидів собі в яслах та посміхався:
— От я тобі, мовляв, покажу шибеника!..
Давно це було, ще перед революцією.
Зустрів я Петрика в 1929 році... Чорновусий, високий і ставний, він організовував на місці колишньої панської економії колгосп.
Отоді він мені й розповів, як Резеда барині не любила.
— Нема вже Резеди,— додав Петро Іванович.— А онучка її є, теж Резеда, тільки не панська, а колгоспна.
— А бариню любить?
— Не перевіряв! Нема на кому перевірити: барині тепер нема! Колгоспників любить — корова лагідна!