Псові не хотілося лізти в шафу. Непорядно ховатися від напівос-ла, вважав він. Та оскільки йому від страху дрижали коліна, діти змогли затягти його в шафу.
Одна дитина відчинила дверцята шафи, ще двоє дітей підняли нижні полиці вгору, троє інших запхнули пса в шафу, а ще четверо притиснули дверцята. І тоді Петер-Ігнац замкнув їх, сховав ключа до кишені штанів і вигукнув:
— А зараз усі на свої місця!
Тільки-но діти посідали за парти, до класу зайшли інспектор з ведмедем.
— Де пес? — запитав інспектор.
Кармен-Анна підвелася. Вона зробила невинне, ангельське личко.
І сказала:
— Пан учитель як вихор вилетів у двері!
— Гадаю, до туалету! — Ігнац-Петер показав у той бік.— Напевне, в нього заболів живіт.
Інспектор кинувся з класу просто в туалет. Він помітив, що вікно в туалеті відчинене, висунувся з вікна й промурмотів:
— За мною! Він ще десь недалечко!
За школою простягався широкий луг, а за лугом починався ліс. Скраю на узліссі хтось стояв.
— Пане директоре, та йдіть-бо сюди! — гримнув інспектор. Ведмідь почалапав до туалету. Діти юрбою посунули за ним.
Ведмідь зазирнув у туалет.
— До ваших послуг,— люб'язно мовив він до інспектора управління школами.
— Чого стоїте, біжіть, голубе! — гримнув інспектор. Він показав на узлісся — Чи не пес ген там стоїть?
Ведмідь примружився, щоб краще бачити. Постать, що бовваніла на узліссі, була в яскраво-блакитному капелюсі. Такого яскраво-блакитного капелюха — і про це знав кожен у селі,— носив лише старий баран, що жив зі збирання грибів.
— Дощ заважає мені розгледіти як слід,— мовив ведмідь,— але я гадаю, що це, найвірогідніше, пес!
— То чого ж ви зволікаєте?! — закричав інспектор. Він розкрив парасоль і побіг через луг у напрямку яскраво-блакитного капелюха.
Ведмідь зітхнув і виліз на підвіконня.
— Трохи й собі займуся спортом,— промурмотів він. Перед тим, як сплигнути з підвіконня, сказав до дітей:
— А ви вертайтесь до класу й спорожніть там свою шафу, зрозуміли?
— Зрозуміли! — загукали діти й миттю кинулися до класу. Петер-Ігнац хотів відімкнути шафу, але не знайшов у своїй кишені ключа. Кишеня була дірява. Ключ, мабуть, випав крізь дірку. Діти були в розпачі, оглянули підлогу — в класі, коридорі й туалеті. Але ключа так і не знайшли, бо страшенно хвилювались і раз у раз натикалися одне на одне.
— Так ми його не знайдемо,— вигукнула Лоліта-Єва,— треба винести шафу!
Діти обережно поклали шафу на підлогу. Семеро дітей взяли її з правого боку, семеро — з лівого. Троє взялися за днище, троє — за верхній край шафи. Шафа була важкенька, але двадцятеро дітей, якщо об'єднають сили, здатні, безумовно, й гору зрушити.
Діти витягли шафу зі школи.
— А далі куди? — засапався Петер-Ігнац.
-До нас додому,— віддихувалися Кармен-Анна і Лоліта-Єва-Там йому буде безпечно.
Діти тягли шафу до готелю під рясним дощем. Двоє перехожих, які їм зустрілись, нітрохи не здивувалися. Вони подумали: "А, це в них знову урок-екскурсія!" Всі промокли до рубця, поки доправили шафу до зали готелю.
— Що ви принесли? — здивувався господар готелю. Кармен-Анна шепнула йому на праве вухо:
— Там пес! Він не справжній вчитель! Лоліта-Єва шепнула йому на ліве вухо:
— За ним женеться інспектор! Господар готелю закивав головою.
— Он як,— голосно мовив він,— подаруєте мені шафу! Для всякого мотлоху, в повітці! Це дуже мило з вашого боку, діти! То зараз же й несіть її до повітки! Я покажу вам дорогу!
Господар пішов з дітьми до повітки. Діти знову поставили шафу. Господар узяв долото й відчинив шафу.
Вигляд у пса був жалюгідний. Червоно-жовто-сині плями вкривали його позліплювану жмутиками шерсть. Горщики з фарбою і слоїчки з клеєм під час транспортування побилися.
Стогнучи, пес виліз із шафи. До його лап поприлипав промокальний папір, до хвоста приклеїлася крейда, з відстовбурчених вух звисали клапті географічних мап, на волохатому животі погойдувались кольорові олівці, а довкола носа, як бородавки, стирчали гумки.
— Негайно під душ! — вигукнув господар.— Бо все на ньому геть затвердне— А до дітей мовив: — А ви всі гайда до школи! Зараз же!
Але діти хотіли залишитись коло пса. Вони хотіли помити його, висушити феном і заспокоїти. Проте господар вигнав їх з будинку.
— Не будьте йолопами! — нагримав він — Коли інспектор завважить, що ви тут, то відразу збагне, що втікач десь поблизу!
Діти погодилися. Вони щодуху побігли до школи, і коли ведмідь з інспектором повернулися з лісу, чемненько сиділи за партами.
Господар готелю помив пса під душем. Господиня висушила феном. Господар закутав у волохатий рушник. Господиня попрала його манатки. Господар почастував його бутербродами. Господиня почастувала чашкою густого бульйону. Господар сказав:
— Мені шкода вас! Усі ми тут вас дуже любимо!
Пес несміливо запитав:
-1 ви зовсім не гніваєтесь на мене, що я не справжній вчитель? Господиня відповіла:
— Зовсім ні! Не завжди тільки в освіченості справа! У вас природний талант!
— Але начальству це невтямки! — мовив господар.
Потім працівники готелю перенесли пса до спальні. Тривале хвилювання дуже втомило бідолаху. Його поклали в ліжко, вкрили, й він заснув.
Перед обідом до готелю навідався поліцай.
— Я з приводу вчителя,— зітхнув він — 3 приводу того, кого наші діти так дуже люблять!
— А що з ним? — запитав господар.
— Є наказ арештувати його,— повідомив поліцай.— Я зобов'язаний обшукати всі будинки в селі!
— Наш дім також? — запитав гоподар.
— Звичайно,— відповів поліцай — Я діятиму поступово і почну з будинку номер один. На обшук одного будинку в мене піде щонайменше п'ятнадцять хвилин! — Поліцай підморгнув господарям і пішов.
— Оскільки наш будинок під номером двадцять чотири,— мовила господиня до свого чоловіка,— то пес може ще довгенько поспати.
Надвечір з подвір'я готелю виїхав трактор. За кермом був господар. На причепі, високо на купі сіна сиділи Кармен-Анна і Лоліта-Єва. Саме тоді, коли поліцай заходив через парадні двері до готелю, із задніх воріт виїхав трактор.
Він від'їхав далеко за село. Біля брукованої дороги зупинився. Пес — у капелюсі-борзаліно, з дорожньою сумкою, валізою, торбиною і шаликом — вибрався із сіна. Він гукнув господареві: "Красно дякую!", послав господаревим доням поцілунок і попрямував до бруківки. Трактор розвернувся, Кармен-Анна і Лоліта-Єва, сидячи високо на купі сіна, гірко плакали за вчителем.