— Та нехай там зберуться хоч десять тисяч! — сказав Двайнінг.— Невже я, мудрий медик, який учився в Іспанії й навіть у самій Аравії, не зумію обморочити зграю брудних городян, коли якийсь нікчемний махляр, що наламав руку на фокусах, уміє ошукати найрозумніших вельмож, хоч як пильно за ним стежать? Кажу вам, я обдурю їх так, немовби в мене буде перстень Кедді!
— Якщо це правда,— відповів рицар,— а я гадаю, ти не посмієш хитрувати зі мною в такій справі,— то, виходить, за помічника в тебе сам сатана. А з ним я не бажак/мати до діла. Я сатани не визнаю і йому не слуга!
Двайнінг гигикнув своїм здавленим сміхом, коли сер Джон зрікс? ворога роду людського і на додачу ще й перехрестився. Одначе, вздрівши суворий погляд Раморні, аптекар принишк, а тоді заговорив майже .поважно, хоч і ледве стримуючись, щоб не виказати свого веселого настрою.
— Змова, мій набожний рицарю! Змова — ось таємниця мистецтва фокусника. Проте — ге-ге-ге! — я не маю честі бути V спілці — ге-ге! — з тим джентльменом, про якого ви тут згадали... і навіть не дуже вірю в його існування — ге-ге! — хоч ваша рицарська вельможність, поза всяким сумнівом, мала більше нагод завести з ним знайомство.
4 Король Артур, Гіон Бордоський, Угеро-Датчанин — герої середньовічних епосів.
— Кажи далі, мерзотнику! Тільки не шкір зубів, а то дорого за це заплатиш!
— Гаразд, відважний рицарю,— відповів Двайнінг.— Знайте ж: я теж маю спільника, без якого моє мистецтво було б нічого не варте.
— І хто ж це такий, скажи на ласку?
— Стівен Смазервалл, з дозволу вашої честь черцачник 1 нашого славного міста. Аж дивно, що ви, вельможносте, й досі з ним не знайомі.
— А мені, підлий шахраю, аж дивно, що ти й досі не познайомився з черпачником у його ділі! — відказав Раморні.— Бо носа,'бачу, тобі не відрізали й вух не повідтинали, а якщо ти й маєш на шиї рубці чи тавро, то хитро придумав носити куртку з високим коміром.
— Ге-ге! Ваша честь жартує! — засміявся —ескулап.— Я завів знайомство зі Стівеном Смазервеллом не як його клієнт, ні,— у нас із ним, сказати б, свої торги. Якщо хочете знати, то я плачу добродієві Стівену сріблом за тіла, голови, руки й ноги тих, кого він спроваджує на той світ.
— Негіднику! — вигукнув з відразою хворий.— Ти купляєш тлін нещасних, щоб готувати чари й насилати їх на людей?!
— Ге-ге-ге! Даруйте мені, але ваша рицарська честь помиляється,— відповів лікар, кепкуючи в душі зі свого нетямущого патрона.— Ми, рицарі скальпеля, маємо звичай розтинати,— у нас це називається анатомувати,— трупи. В такий спосіб ми ретельно вивчаємо мертве тіло і з'ясовуємо, що робити з тим чи тим органом тіла в живої людини, коли вона занедужала. Ох, якби ви, ваша честь, заглянули до моєї убогої лабораторії, я показав би вам голови й руки, ноги й легені, що про них люди гадають, ніби вони давно гниють у сирій землі. Череп Уоллеса, вкрадений на Лондонському мосту; серце сера Саймона Фрезера 2, який не знав страху ні перед ким на світі; чарівна голівка красуні Кеті Лоджі 3... Ох, якби мені пощастило заволодіти мужньою рукою мого благородного патрона!
— Іди геть, мерзенний рабе!.. Ти вмисне перелічуєш свої кляті дивовижі, щоб мене занудило?.. Кажи одразу, до чого ти гнеш? Яким чином твої торги з паскудою катом можуть придатися мені чи врятувати мого слугу Бонтрона?
— Я можу дати напНй рицарській честі пораду тільки на крайній випадок,— відповів Двайнінг.— Припустімо, що поєди-
1 Тобто кат. Черпачником його називали через те, що, крім інших поборів, він брав собі черпак борошна з кожного кадоба, привезеного для продажу на ярмарок (прим. авт.).
2 Уславлений предок Ловатів, убитий на горі Хелідон (прим. авт.).
3 Красуня-утриманка Давида Другого (прим. авт.).
нок відбувся і Бонтрон зазнав поразки. Але треба йому заздалегідь пообіцяти, що коли він і не здолає супротивника, ми все ж таки вирятуємо його з катових рук. Тільки за однієї умови: він не бовкне на сповіді нічого такого, що зашкодить вашій рицарській честі.
— Стривай! Мені сяйнула думка! — вигукнув Раморні.— Можна зробити куди більше... Можна вкласти в уста Бонтрона слово, що завдасть багато прикрощів тому, кого я проклинаю як призвідця мого лиха. Ходімо до буди того бульдога й розтлумачимо йому, що він має чинити за будь-яких обставин. Коли б нам пощастило вмовити його піти на випробу домовиною,— бо цим "божим судом" тільки людей страхають,— нам нічого б не загрожувало. Якщо Бонтрон вибере двобій,— а він лютий, мов зацькований ведмідь, і може навіть покласти супротивника трупом,— тоді нам не лише нічого не загрожуватиме: він відомстить за нас. А якщо Бонтрон загине, ми скористаємося твоїм планом. Г коли ти зумієш облагодити все чистенько, ми ще продиктуємо йому передсмертну сповідь, обернемо її собі на вигоду й прискоримо помсту за мої кривди. А як це зробити, я розкажу тобі на другий раз... Та все ж таки тут залишається ризик... Припустімо, наш бульдог упаде на арені смертельно поранений. Хто тоді завадить йому прохрипіти зовсім не ту сповідь, якої ми його навчимо?
— Пусте! Лікар дасть раду й тоді,— відповів Двайнінг.— Дозвольте мені доглядати Бонтрона і будьте певні: як тільки я дістану нагоду доторкнутися хоч одним пальцем до його рани, він уже нічого не викаже.
— Ох, добре мати до діла з таким прислужливим дияволом, якого не треба ні підганяти, ні вмовляти! — сказав Раморні.
-— Ёмовляти не треба, я й так радий служити вашій рицарській честі!
— А тепер ходімо напоумляти нашого вояку,— провадив рицар.— 3 ним не важко буде домовитись — цей собака знає, хто його годує, а хто дає йому ногою штурхана. А колишнього мого господаря Бонтрон ненавидить лютою ненавистю, бо принц завжди ставився до нього зневажливо і взивав його всілякими принизливими прізвиськами. Але ти повинен ще пояснити мені докладніше, як збираєшся врятувати того пса з рук знавіснілих городян...
Та облишмо поки що цих двох вартих один одного приятелів плести їхню інтригу,— про її наслідок ми довідаємося згодом. Хоч належали вони й до різних станів, але обидва вміли придумувати й здійснювати підступні заміри так само добре, як хорт уміє хапати дичину, що її підніме гончак, а гончак — вистежувати здобич, що її вкмітить око лягавого собаки. Гордощі й себелюбство були головними рисами в обох, але, оскільки вони різнилися станом, хистом і вихованням, виявлялися в них неоднаково.