Так промовила чи, скоріше, прошепотіла, ледве стримуючи сльози, Пертська Красуня.
— То я тобі осоружний? — запитав, помовчавши, закоханий зброяр.
— Н! Бог свідок, ні!
— Чи, може, ти любиш іншого, кращого за мене?
— Це жорстоко — питати про те, чого тобі ліпше не знати! Але ти глибоко помиляєшся.
— Може, отого дикого горянина Конахара? — промовив Генрі.— Я бачив, як він на тебе дивився...
— Ти, Генрі, користуєшся з моєї скрути, щоб мене образити, хоч я цього й не заслужила. Конахар для мене ніщо. Я тільки прагнула приборкати його дикий норов, хотіла допомогти хлопцеві позбутися його забобонів і пристрастей, майже таких самих, як у тебе, Генрі.
— Тоді це котрийсь із тих вичепурених, як павичі, вельможних панів, що крутяться біля двору! — вигукнув зброяр, вже не стримуючи гніву, викликаного розчаруванням і досадою.— Мабуть, хтось із тих, що думають домогтися свого дзвінкими острогами та пір'ям на капелюхах. Дорого б я дав, аби довідатись, котрий це з них гребує тими, хто йому більше до пари,— нафарбованими та напахченими придворними дамами — і вишукує собі жертву з-поміж простих дівчат, дочок міських ремісників! Ох, як би мені хотілося знати його ім'я!
"— Генрі Сміте,— промовила Катаріна, наче струшуючи з себе слабість, яка, здавалося, ледве не здолала її хвилину тому,-— це слова невдячного телепня чи, швидше, нестямного шаленця. Я тобі вже сказала, що ні про кого я не була — на початку цієї розмови — такої високої думки, як про того, хто тепер падає в моїх очах усе нижче з кожним своїм таким несправедливо підозріливим і безглуздо гнівним словом. Ти навіть не мав права питати 'про те, що я тобі розповіла сама, і мої слова,— прошу тебе, запам'ятай це,— не означають, ніби я віддаю тобі перевагу над рештою чоловіків або комусь іншому над тобою. Тобі досить знати одне: на шляху твого бажання стоїть нездоланна перешкода, так немов мою долю закляв чародій.
— Злі чари може розбити кохання вірного друга,— відповів коваль.— І я б хотів, щоб так і сталося. Торбйорн, один датський зброяр, запевняв, буцімто вміє робити зачаровані нагрудники до кіраси 1: поки розжарюється залізо, він, мовляв, наспівує заклинання. А я йому сказав, що ті його давньоскандінавські пісеньки в битві під Лонкарті виявилися нічого не вартими... Чим там скінчилося, добре відомо... В усякім разі, панцер та його власник, а також лікар, який гоїв рану тому вояці, узнали — вміє Генрі Гоу ламати чари чи ні.
Катаріна глянула на коваля так, наче хотіла відгукнутися осудливо про подвиг, яким він щойно хвалився і за який,— про ,це простодушний Сміт і забув,— дівчина вже не раз його гудила. Та перш ніж вона встигла вбрати свою думку в слова, у двері встромив голову її батько.
Кіраса — металевий панцер, що його одягають на спину й груди.
— Генрі,— покликав він,— я мушу урвати твою приємну розмову й попросити тебе якомога швидше зайти до мене в майстерню. Нам треба побалакати з тобою про справи, вельми важливі для блага нашого мізга.
Генрі поштиво вклонився Катаріні й, послухавшись її батька, вийшов з кімнати. Сказати щиро, заради дружніх взаємин їм таки краще було зараз розлучитися, бо ця розмова вже оберталася для обох небажано. Закоханому зброяреві відмова дівчини почала вже здаватися якоюсь примхою, незбагненною після того щастя, яке вона,— так він гадав,— подарувала йому вранці. А Катаріна, зі свого боку, вважала його поведінку зухвалою, їй хотілося, щоб Генрі, замість зловживати виявленою йому ласкою, делікатно довів, що гідний такої уваги.
Але серце кожного з них сповнювали тепло й доброта до другого, і тепер, коли суперечка урвалася, ці почуття могли ожити й примусити дівчину пробачити те, що так вразило її дівочу скромність, а закоханого зброяра — забути про те, що скривдило його палку пристрасть.
РОЗДІЛ Vif
Не пролилася б кров у сварі цій.
В. Шекспір, *Генріх IV*
Таємний сход жителів міста, що мав обговорити сутичку минулої ночі, зібрався. Де майстерні Саймона Главера набилося багато людей, і то досить впливових, декотрі навіть мали на собі оксамитові плащі, а на шиї — золоті ланцюжки. Так, це були "батьки міста". Прийшло й чимало членів міської ради та старшин ремісничих цехів. І коли вони перемовлялися, скупо і майже пошепки, на обличчі в кожного проступав вираз гніву й скривдженої гідності. Та найбільш збуджений і заклопотаний був з-поміж усіх той, хто вночі допоміг вельми небагато: Олівер Праудф'ют із цеху шапкарів. Той чоловік нагадував чайку перед бурею, що б'є крилами, і пронизливо кигиче, й шипить, хоча, здавалося б, цієї хвилини найкраще було б для фгахи — летіти до свого гнізда й пересидіти негоду в безпеці.
Та хай там як, а майстер Праудф'ют крутився в самій гущі натовпу, хапав чоловіків за ґудзики, щось шепотів кожному на вухо, а тих, хто був з ним однаковий на зріст, обіймав за плечі, надаючи <гак своїм сяовам ще більшої ваги і таємничості. А коли шапкар опинявся перед кимось вищим за себе, то ставав навшпиньки й чіплявся чоловікові за Koivfip, аби й з цим поділитися всім, що знав. Він почував себе одним із героїв сутички і водночас усвідомлював свою важливість як свідка, котрий знає про події найбільше, найкраще. А щодо своєї участі в бійці, то Пра-удф'ют скромними рамками правди не обмежувався. Не можна сказати, що його повідомлення були особливо цікаві чи потрібні, бо зводилися вони переважно до таких тверджень:
— Все це правда, присягаю святим Іоанном! Я там був і бачив усе на власні очі... Я перший кинувся в бійку. Якби не я та ще один міцний чолов'яга, що під ту мить якраз нагодився, вони були б удерлися в дім Саймона Главера, перерізали б старому горло, а його дочку потягли б у гори.. От уже жорстокі звичаї — це просто нестерпно, сусіде Крукшенк... просто неподобство, сусіде Гласс... просто ганьба, сусіде £>олнівз... сусіде Роллок.7. сусіде Крайстсон. Щастя, що ми з тим сміливцем ще нагодилися... Хіба ні, достойний бальї Крейгдаллі?
Ось про що шепотів запопадливий шапкар на вухо усім підряд. Бальї Крейгдаллі — поважний член купецької гільдії, високий, огрядний, добродушний на вигляд чоловік, той самий, який уночі порадив пертцям зібратися вранці тут і о цій порі — струснув шапкаря зі свого плаща так само поблажливо, як ото великий кінь відмахується від набридливої мухи, що надокучає йому вже