Всі ці невеселі подробиці Дороті змалювала в найпохмуріших барвах і на втіху стривоженого жениха додала тільки те, що господар звелів їй переказати, аби він, Генрі, спокійно зоставався в Перті й ждав невдовзі від них вістей. Почувши це, Сміт відмовився від свого першого рішення негайно вирушити вслід за Главе-рами до Гірської Країни і хай там що поділити їхню долю.
Згадав Генрі й про свої неодноразові сутички з людьми клану Кугілів, особливо про оту сварку з Конахаром, який тепер мав стати їхнім ватагом. Отож зброяр, поміркувавши, збагнув, що його поява в горах тільки завдасть батькові з дочкою шкоди. Генрі добре знав: старий Главер дружить із вождем Кугілів і той, звичайно, візьме рукавичника під свій захист, а він, Сміт, тільки став би цьому на заваді, і, якщо спалахне чвара з цілим плем'ям мстивих горян, йому не поможе навіть його відвага й сила. Водночас серце в Генрі калатало від обурення, коли він думав про те, що тепер Катаріна опинилася в цілковитій владі молодого Кона-хара, а в ньому зброяр не міг не вбачати свого суперника, який тепер мав усе для того, аби добитися успіху в своїх домаганнях. Що, коли юний вождь поставить безпеку Главера в залежність від прихильності до нього, Конахара, Катаріни? Ні, Сміт не сумнівався у відданості своєї Валентини, але знав він і про те, яка щиросерда й безкорислива вона вдачею і як ніжно любить батька. Якщо кохання до жениха їй доведеться покласти на одну чашу терезів, а безпеку чи, може, й життя батька — на другу, то хто-зна, котра з них переважить! Глибокий і страшний сумнів підказував Смітові, що навряд чи перша. Отак, знемагаючи від думок, на яких нам нема потреби спинятися, зброяр усе ж таки поклав зостатися вдома, якось пригасити в собі тривогу й чекати від старого Главера обіцяної звістки.
Звістка надійшла, але на серці в Генрі легше не стало.
Сер Патрік Чартеріс не забув, що обіцяв повідомити Сміта про наміри втікачів. Проте в метушні, викликаній пересуванням військ, йому не вдалося переказати звістку самому. Тим-то він доручив це своєму повірникові, Кітту Хеншо. Одначе цього добродія, як читач уже й знає, підкупив сер Джон Раморні, а рицареві якраз важливо було приховувати від усіх, а надто від такого хороброго й відчайдушного залицяльника, як Генрі, пристанище Катаріни. І Хеншо сказав занепокоєному Смітові, ніби його товариш уже в Гірській Країні і йому нічого не загрожує. Щодо Катаріни він, правда, висловився стрйманіше, однак і не розчарував Генрі, отож той залишився при думці, що й Катаріна разом з батьком перебуває під захистом клану Кугілів. Від імені сера Патріка Хенпю ще раз запевнив зброяра, буцімто батькові з дочкою ніщо не загрожує, і коли Генрі бажає добра собі та їм, то нехай спокійно сидить удома і нікуди не рипається.
З болем у серці Сміт вирішив нічого не робити, а чекати подальших вістей. А поки що він узявся доробляти кольчугу — за його задумом, це мала бути найкраща, найміцніша з тих, які тільки виходили з-під* його вмілих рук. Для нього не було нічого приємнішого, ніж клопотатися своїм ремеслом: завдяки йому він міг замкнутися в кузні і якомога уникати людей, бо в місті щодня зринали погані чутки й тривожили його душу. Генрі вирішив покластися на щиру дружбу Саймона, вірність Катаріни, а також на прихильність сера провоста, що, так високо оцінивши його мужність у бою з Бонтроном, ніколи, гадав Генрі, не покине його в біді. Час, однак, минав, збігав день за днем, і аж незадовго до вербної неділі сер Патрік Чартеріс, приїхавши до міста віддати деякі розпорядження в зв'язку з майбутнім боєм, вгадав нарешті про Генрі Вінда й надумав до нього зазирнути.
Сер Патрік ступив до кузні з незвичайним для нього співчутливим виразом на обличчі, і Генрі одразу збагнув: гість прийшов з поганою звісткою. Серце в коваля тривожно забилось, і піднесений над розпеченим залізом молот застиг у повітрі, а рука, що його тримала, завжди така дужа, мов у велета, раптом ослабла, і в Генрі заледве стало сили покласти молот, не впустивши його, обережно на землю.
— Бідний мій Генрі,— промовив сер Патрік,— я приніс тобі невеселу звістку... А втім, вона ще не певна. Та якщо звістка підтвердиться, такому, як ти, бравому молодцеві однаково не варто брати це близько до серця.
— Ради бога, мілорде,— сказав Генрі,— сподіваюся, ви не принесли лихих вістей про Саймона Главера та його дочку?
— Щодо них самих — ні,— відповів сер Патрік.— Вони живі-здорові. Але щодо тебе, Генрі, мої новини не дуже веселі. Кітт Хеншо, либонь, уже казав тобі, що я намагався влаштувати Катаріну Главер у дім до однієї високородної леді, герцогині Рот-сейської. Але та відхилила моє клопотання, і Катаріну довелося відіслати до батька, в Гірську Країну. Все склалося так, що гірше нікуди. Ти, мабуть, чув, що Гілкріст Мак-Аян помер, і вождем клану Кугілів тепер став його син Ехін, колишній Саймонів учень,— тут, у Перті, його звали Конахаром. Один мій слуга сказав, нібито серед Мак-Аянів ходять уперті чутки про те, що юний вождь хоче з Катаріною одружитись. Моєму слузі про це розповіли (під секретом, звісно), коли він їздив до краю Бредолбанів у справах майбутнього бою. Новина, звісно, не цілком певна, Генрі, однак все це схоже на правду.
— А ваш слуга, вельможносте, сам бачився с Саймоном Гла-вером та його дочкою? — ледве вимовив Генрі, бо йому забило дух, аж довелося кашлянути, щоб приховати від провоста надмірне хвилювання.
— Ні, сам не бачився,— відповів сер Патрік.— Горяни, видко, ревниво ставляться до своїх гостей і не дали йому побалакати з старим Главером, а попросити зустрітися з Катаріною він не зваживсь — побоявся, що їх це насторожить. До того ж, по-гельсь-кому хлопець не вміє, а його співрозмовник не дуже тямив по-англійському, отож там могла статися й помилка. В усякім разі, така чутка ходить, і я вирішив розповісти про це й тобі. Але вводному ти можеш бути певний: до весілля не дійде, поки не завершиться те діло на вербну неділю. І я раджу тобі нічого не робити, поки ми до пуття про все довідаємось, бо завжди краще знати все напевно, навіть коли це завдасть болю... Ти прийдеш до ратуші? — спитав він, помовчавши.— Треба поговорити про те, як нам підготувати арену на Північному Лузі. Тебе будуть раді бачити на міській раді.