— Отец Клімент? — перепитав Сміт.— У вас тут, у цьому богом береженому Сент-Джонстоні, що день, то новий святий. Заради того кия, який намне боки чортам, скажи, хто він такий, цей отець Клімент?.. Котрийсь із тутешніх самітників, що набив руку на своєму ділі, як добре тренований борець, і постами та каяттям наснажує себе до війни з нечистю, еге ж?
— У тому й усе диво, що ні,— відповів Саймон.— Отець Клімент їсть, п'є і живе, як і більшість із нас. Проте суворо додержується всіх приписів церкви.
Старий Нік — диявол, ворог роду людського.
— А-а, розумію!.. Такий собі вгодований священик, один із тих, котрі дбають більше про благо черева, ніж про благо душі... Випиває барило на проводах масниці, щоб набратися сили й при здравії зустріти великий піст... Уміє ладнати з батьками міста... і сповідує всіх найвродливіших жіночок міста?
— Знов ти не .влучив, Сміте. Кажу ж тобі, у нас із Катаріною добрий нюх на лицеміра — байдуже, пісник це чи товстопуз. Але отець Клімент ні той, ні той.
— Ради бога, тоді хто ж він такий?
— Він або стократ кращий, ніж половина всіх його побратимів у Сент-Джонстоні заразом, або настільки гірший від найгіршого з них, що гріх і ганьба взагалі терпіти його в країні.
— Здається мені, тепер не важко сказати, хто він — той чи той,— кинув коваль.
— Вдовольнися тим, друже мій, що я зараз тобі розповім,— промовив Саймон.— Коли судитимеш про отця Клімента з того, що каже й робить він сам, то назвеш його найкращою, найдобрі-шою людиною на світі, яка дає втіху кожному в біді і пораду в лиху годину, наставляє на шлях істини багатого чоловіка, а бідного не кидає в нужді. А коли послухаєш, що кажуть про нього домініканці, то він — благослови нас, господи! — тут Саймон ревно перехрестився,— нечестивий єретик, якого слід через вогонь земний послати у вогонь пекельний.
Сміт і собі перехрестився й вигукнув:
— Пресвята Маріє! Батьку Саймон, як же це ви, такий добрий і розважливий,— люди вас так і називають: "Мудрий Главер із Перта",— дозволили дочці вибрати своїм духовним пастирем, чоловіка, який — хай бережуть нас усі святі! — який, може, у спілці з самим дияволом?! Згадайте, хіба ж то не священик накликав диявола під час служби божої, коли буревій раптом перекинув будинок Ходжа Джексона?.. А того ранку, коли змило наш прекрасний міст,— хіба то не диявол явився на середині Тею, перевдягнений у стихар священика? Хіба то не він дельфіном стрибав на хвилях?
— Являвся він чи ні — не знаю,— промовив рукавичник.— Знаю тільки одне: сам я його не бачив. А щодо Катаріни, то не можна сказати, що вона вибрала отця Клімента своїм духовним пастирем, бо її сповідує старий домініканець отець Френсіс. Вона й сьогодні сповідалася в нього. Та жінки часом бувають уперті, і моя дочка, звісно, бігає до отця Клімента по пораду частіше, ніж мені хотілося б. А коли я сам заводжу з ним розмову, він здається мені таким добрим, таким святим чоловіком, що я сам ладен довірити йому своє спасіння. А серед домініканців про нього йде погана слава, це правда. Та яке діло до того нам, мирянам, синку? Краще платімо належне матері-церкві, роздаваймо милостиню, сповідаймося і відбуваймо, як годиться, нашу покуту, а святі отці подбають про наші душі.
— Ай правда. І вони зрозуміють і не засудять чоловіка,— промовив коваль,— коли він необачно чи ненароком ударить, бува, у бійці свого супротивника, який захищається зі зброєю в руках чи й сам нападає. І хай там що думає про це ваша дочка, а тільки з такою вірою й можна жити в Шотландії. їй-бо, чоловік повинен уміти постояти за себе, або ж не довго йому ходити по землі, де на нього щокрок чигає удар. Я пожертвував на наш вівтар п'ять ноблів і вони звільнили мене від гріха за найліпшого з тих, із ким я мав лихо зійтися в герць
— Пора, одначе, допити наш бутель,— нагадав старий Главер.— Чуєш, на домініканській дзвіниці вже б'є, здається, північ. І послухай мене, Генрі, синку: як тільки почне світати, стій у нас під заґратованим вікном, що під дахом зі східного боку. І дай мені знати про себе свистом, який у Сміта називають тихеньким. Я вже подбаю, щоб Катаріна виглянула з того вікна, і до кінця року ти матимеш усі привілеї її Валентина. Ну, а як не зумієш скористатися цією нагодою, то я почну думати, що хоч ти й носиш на собі лев'ячу шкуру, але природа наділила тебе довгими вухами віслюка.
— Амінь, батьку! — промовив зброяр.— Щиро зичу вам доброї ночі! І нехай господь благословить ваш дім і тих, хто в ньому живе. Смітів голос ви почуєте відразу, тільки-но проспівають перші півні. І будьте певні; я того пана Шантеклера2 таки присоромлю!
По цих словах коваль попрощався й, нітрохи не відчуваючи страху, однак завбачливо озираючись, рушив безлюдними вулицями додому — до Млинового провулка на західній околиці Перта.
РОЗДІЛ IV
Що бурі нам в житейськім морі цім? Лиш круговерть у серці молодім.
Драйден
Силач Генрі не полінувався — про це не важко здогадатись — зробити те, що йому порадив чоловік, якого зброяреві так хотілося назвати своїм тестем. Удома Сміт заходився ретельніше, ніж будь-коли, вбиратися, намагаючись мати якомога менш войовни-
1 Н о б л ь — давня англійська золота монета.
2 Шантеклер (від франц. спапіе-есіаіге)— жартівлива назва півня, яка означає "співець зорі".
^їій вигляд. Проте в місті його надто добре знали, щоб він зважився вийти на вулицю зовсім без зброї; і хоч Сміт мав тут справді багато друзів, та своїми численними подвигами нажив собі й чимало смертельних ворогів, і якби попався був їм до рук і перевага раптом виявилась на їхньому боці, то вони б його — Генрі це добре розумів — не помилували. Отож під коротеньку шкіряну куртку він надів на себе "секрет", тобто кольчугу, таку легеньку й зручну, що вона заважала рухатись не більше, ніж теперішня жилетка, однак була досить міцна й надійна,— Генрі власноруч викував і з'єднав кожне її кільце. Далі він, як і годилося чоловікові його віку та звання, одягнув на честь завтрашнього свята фламандські штани та голубий каптан із найкращого англійського сукна, гаптований чорним шовком і з чорними атласними вставками в розпірках. Довершували вбрання черевики з кольорової кордовської шкіри на низькому підборі та плащ із доброї шотландської вовни, що його коваль накинув через плече лиш для того, аби прикрити на поясі мисливський ніж, або couteaude chasse — єдину його зброю, бо в руки Сміт узяв тільки гілочку падуба. А в чорній оксамитовій шапці між верхом і підкладкою була схована сталева прокладка, яка надійно захищала голову.