Перстень

Страница 21 из 21

Врублевская Валерия

Козаки міцно спали. Тільки в одному курені козак, якого за неймовірно швидку їзду на коні прозвали Летючим, помітив ворога і зняв тривогу. Козаки відкрили стрілянину, їх підтримали й інші курені, і ошелешені татари кинулись навтьоки.

А щоб надалі уберегти від такої напасті військову казну, всілякі військові папери, як ми кая^емо тепер — архів, побудували в Змієвій печері кам'яртицю та сховали все там. Кажуть, що пізніше в печері був монастир, але архів там продовжували зберігати.

І раптом печера зникла, слідів її не знаходили.

Почали говорити, що печера й монастир були десь на іншому острові. Яка ж доля спіткала це підземелля — оце й цікаво. Може, вчені дадуть відповідь.

— От і все, що я знаю,— завершив учитель.— А вигадки різні переказувати немає сенсу. їх треба спочатку перевірити. Ваша знахідка дуже цінна. Може, вона й дозволить дізнатись, що правда, а що просто красива легенда. Може, і партизани знали про цю схованку...

І хоч тема для розмови на цьому не вичерпувалася, хлопцям хотілося ще питати й перепитувати. Та день кінчався, а Степан Данилович ще по приїзді оголосив, що забирає їх до села.

— Досить партизанити,— жартома мовив він, але було ясно, що то наказ.

Вже з вигадського берега оглядались, як знову западала ніч над островом, як скупчувались над ним, затіненим останніми променями невидимого сонця, вечірні сутінки. І хоча острів, як і колись, зворушував їх казковою чарівністю, він пе полохав безвістю, не заворожував незвіданістю. Тільки ще більше вабив уяву, породжував бажання знати всю правду про людей, які своїм життям огрівали з давніх-давен рідну для них землю.