Оун:
Еге ж! Зорі — уламки місяця!
Ак:
А це що за безглуздя? Як вони можуть бути уламками двох зовсім різних речей? Та й у пісні зовсім не так.
Оун:
Я складу нову пісню. Ми робимо різні речі з дерева й каменю, а пісня ж складається з нічого. Гей-гей! Я можу творити з нічого! А ще я вам скажу, що зорі ранком сходять на землю й обертаються на росу.
Ак:
Та годі вже про зорі. Може, пісня й добра річ, якби в пій ішлося про те, що людина знає. От якби ти співав про мого кийка, або про ведмедя, що я вбив, про криваву пляму на Камені, або про печеру і тепле листя в ній, — ото було б добре.
Оун:
Я складу тобі пісню про Алу.
Ак (люто):
Спробуй-но тільки! Ти складеш мені пісню про оленячу печінку, що ти з’їв. Чи ж я не дав тобі печінку олениці за рака, що ти мені приніс?
Оун:
Таки дав, і з’їсти я з’їв, але співати про це — то вже інша річ.
Ак:
Тобі ж не важко було співати про зорі. Подивись тепер на наші кийки та каменюки, що ними ми вбиваємо звірів на м’ясо. Подивись на печери, де ми живемо, на Камінь, де ми приносимо жертви. Хіба ти про все це не хочеш пісень складати?
Оун:
Може, я й про це складатиму тобі пісні. Але от зараз, коли я силкуюся заспівати про оленячу печінку, слова не народжуються в мені. Я тільки й можу: "О печінко! О червона печінко! "
Ак:
Це добра пісня: ти бачиш, що печінка червона. Вона таки червона, як кров.
Оун:
Але я люблю печінку тільки їсти.
Ак:
А все ж таки це добра пісня. Коли місяць буде уповні, ми заспіваємо її коло Каменя. Ми битимемо себе в груди й співатимемо: "О печінко! О червона печінко! " І всі жінки в печерах налякаються.
Оун:
Я не хочу, щоб пісня про печінку була моя. Хай це буде Окова пісня; хай плем’я каже: "Ок склав цю пісню! "
Ок:
Еге! Я буду великий співець; я співатиму про вовчо серце: "Дивіться, воно червоне! "
Ак:
Ти дурень і горлатимеш тільки: "Гей-гей! ", як і твій
батько до тебе. А Оун має скласти мені пісню про мого кийка, бо жінки слухають його пісень.
Оун:
Я не складатиму тобі пісень ні про твого кийка, ні про твою печеру, ні про печінку олениці. Еге ж! І хоч ти не даси мені м’яса, я житиму сам у лісі, їстиму насіння трав, ну та й кролів, що їх так легко ловити. А спатиму на вершечку дерева і щовечора співатиму:
Ясний день одійшов.
Ніч на мене навіває сум, сум, сум, сум, сум, сум...
Ак:
Оку, Ане, вбийте його!
(Ок та Ан кидаються на Оуна, він нагинається і хапає дві каменюки: одною Є є Ока межи очі, а другою трощить Айові руку, і той випускає з рук кийка. Підводиться Ак).
Ак:
Стережіться! Гар іде! Він біжить від лісу!
(Усе плем'я, Оун і Ала також, кидається до печер. Коли Оун пробігає повз Ака, той іззаду розтрощує йому черепа кийком).
Ак:
О люди! О люди з серцем гієни! Огляніться, Гар не йде сюди! Я навмисне це сказав, щоб легше вбити цього прудконогого співця. Ходіть сюди й станьте навколо мене, — я казатиму мудрі речі. Не гаразд, що в нас завелися не такі пісні, як у минулому співали наші батьки; а вже коли завелися, то нехай їх складають про те, що ми всі добре розуміємо. Якщо чоловік співатиме про оленя, то, може, тоді йому закортить піти й убити оленя або навіть лося. Якщо він співатиме про каміння, то, може, навчиться краще кидати його: ' Якщо він заспіває про свою печеру, то, може, відважніше боронитиме її, коли з-за валунів вихопиться Гар. Але зовсім ні до чого складати пісні про зорі, що неначе зневажають усіх, навіть мене; або про місяць, який щоночі інакший; або про день, що йде собі, куди йому треба, і не хоче затриматись, навіть коли ми заколюємо в жертву дівчинку. Як на мене, то й зовсім не треба цих пісень. Бо якщо я заспіваю на раді, то як же мені тоді зібратися з думками? А якщо я подумаю про пісню на полюванні, то можу замугикати її, а звірина зачує і втече. А поки прийде час їсти, моя голова одним заклопотана: як би добре вполювати. Коли ж співати, як усі їдять, то мало що тобі дістанеться. А поївши, хіба ми не лягаємо відразу ж спати? То де ж тоді знайти час на співи? Проте як собі хочете, а тільки я ніяких пісень, ніяких зірок не потерплю!
І хай знають усі жінки: якщо вони згадають Оунові безглузді слова, співатимуть їх самі або ще й дітей навчатимуть, то їх відшмагають ожиновими різками. І щоб зараз мені Окова жінка перестала голосити. Несіть сюди коней, що ми вчора вбили, — я їх ділитиму. Мав би Оун хоч трохи розуму, то добре попоїв би зараз, а то й бенкетував би з нами кілька днів, якби мамут упав до нашої ями. Та Оун був дурень!
Ан:
Оун був Дурень!
Усе плем'я:
Оун був дурень!