— Ну що ви, — відмахнувся, почервонівши, Макар. — В інших краще.
— Невже? — Таратар трохи здивувався. — Хто ж ці інші?
На стіл учителя посипалися зошити. Зошити з доведеннями й розрахунками восьмого "Б". Тут були доведення багатьох чудових нерівностей, недовідних теорем про квадратуру круга й поділ кута на три рівні частини, розрахунки руху материків, маси надзірок, тривалості життя елементарних частинок, точної швидкості світла й багатьох інших історичних та сучасних задач. Тільки математик здатний зрозуміти, що пережив у ці короткі хвилини вчитель. Але Таратар, прийнявши на свій стіл гору математичних рукописів, не втратив звичного оптимізму. Адже він сам викликав цей вибух несподіваної енергії. Вчитель устиг лише зазначити про себе, що серед усіх робіт немає нічого схожого на "рівняння Крокодила". Невже такі жарти застаріли?
Учні здали роботи. Тільки перед Вовою Корольковим, сусідом Сергія Сироїжкіна, лежав товстий зошит у коричневій палітурці.
"Невже й це також мені?" — весело подумав Таратар і запитав Королькова:
— Ну а ти?
— Я не хотів би... так відразу, — сказав, пополотнівши, Корольков.
— Чому?
— Це дуже цінна робота.
"Недаремно товариші звуть його Професором", — подумав Таратар і сказав:
— Назови тоді проблему, щоб усі оцінили її значення.
— Доведення теореми Ферма, — промовив ледь чутно Професор.
Таратарові стало шкода здібного учня: отак себе загнав, просто змарнів за письмовим столом. А в усьому винен він, учитель, із своїми вільними завданнями. Дай їм тільки волю, цим самолюбним юним "фермістам", — день і ніч атакуватимуть нерозв'язні задачі, поки не занапастять здоров'я. Та хіба ж доведеш теорему Ферма!
— А ти робиш зарядку врані? — запитав учитель Королькова.
Корольков глянув на вчителя з таким подивом, ніби той звернувся до нього по-марсіанському.
— Це доведення Великої теореми Ферма, — вперто повторив він.
Таратар узяв Професорів зошит, швидко перегорнув роботу. В очах зарябіло від нескінченних фіолетових формул, що заповнили зошит. Професор писав дрібними, акуратними, майже друкованими літерами.
— Теорема Ферма доведена для шестисот окремих випадків, — повільно промовив Таратар, — Математики всього світу відмовились розв'язувати теорему. Невже тобі вдалося знайти зовсім новий приклад?
— Тут не приклад. Тут розв'язання всієї теореми!
Професор сів на своє місце, як переможець.
Таратар зважив у руці пухлий зошит. "Хіба мало було за триста років доведень недовідної теореми! Ось ще одна донкіхотівська спроба — можливо, навіть і оригінальна..."
— Заздалегідь поздоровляю, — Таратарові вуси хитро ворухнулися. — Хоч Ферма й не лишив нам ніяких доведень, вдома я перевірю твою роботу...
— Ферма не вважав за потрібне писати розв'язання, бо воно дуже довге, — нагадав Професор.
— І жодний геній не знайшов досі відповіді.
— Ну й що ж? — Професор здвигнув плечима. — Я і є той геній, який знайшов відповідь.
Таратар чекав вибуху сміху, але в класі чомусь було тихо. Він обвів поглядом клас. Усі були надто серйозні.
Таратар занепокоївся: що це з ними?..
— Можливо, я погоджуся з тобою, коли перевірю, — припустив Таратар.
— Певна річ, — спокійно відповів Професор. Тільки тепер він почав поступово рожевіти: спочатку спалахнуло одне вухо, потім друге. Як видно, совість спускала математика з недоступних наукових вершин на звичайну класну парту, обережно підтримуючи за вуха.
— А що тут такого! — втрутився Макар Гусєв. — Раз він довів...
І знову ніхто не засміявся.
— Правильно, Таратаре Таратаровичу... вибачте, Семене Миколайовичу! — підхопив Сироїжкін, скочивши з місця. — Якщо хочете знати, не один Професор так гадає! Не дивуйтеся, будь ласка, але тут усі генії!.. Звичайні генії... Ось подивіться, — І він вийняв з парти картонну коробку, на якій була зображена пара черевиків фабрики "Промінь". З коробки Сироїжкін дістав маленький прилад. Лампочка від кишенькового ліхтаря, мініатюрна турбіна, ручка. Конструктор запросив учителя:
— Покрутіть, будь ласка.
Таратар обережно розкрутив ручку. Лампочка засвітилася.
— Настільна електростанція, — сказав схвально Таратар. — До ладу зроблена. Та це вже сюрприз для вчителя фізики.
— Вічний двигун! — проголосив Сироїжкін.
— Дозвольте, — пробурмотів, нахмурившись, Таратар вічних двигунів, як доведено наукою, не може бути.
— Будь ласка — ось він! — Сироїжкін величним жестом показав на винахід.
— Просто тут механічна енергія перетворюється в електричну... — пояснив учитель.
— Правильно! — згодився щасливий винахідник. — Дуже навіть просто одна енергія перетворюється в іншу. Ви тільки покрутили ручку, а лампочка світитиметься день, два...
Таратар подивився на прилад. Лампочка справді горіла — лише від легкого повороту ручки. Такого "двигуна" Таратар ніколи досі не бачив.
— Ти стверджуєш, що у твоєму приладі немає ніякого джерела струму, — промовив учитель. — Значить, ти теж геній?
— Звичайно!
Таратар пройшовся по класу, короткозоро мружачи очі. "Що тут відбувається? Може, це змова?.. Чи мені все сниться?.." Він уважно оглянув ряди й на мить затримав погляд на серйозному обличчі. Електроник завжди каже правду, він не дозволить верзти дурниці...
— Як нелегко бути вчителем геніїв, — промовив тихо Таратар. — Тут згадували Кеплера. Вчителем великого Кеплера був знаменитий астроном Тіхо Браге, що вивчав планету Марс... П'єр Ферма... Мабуть, його вчителями можна назвати всіх давньогрецьких математиків... А у вас — Таратар. (Здається, йому вдалося відновити звичний настрій у класі. Генії посміхалися.) Як ти гадаєш, Електронику, твій друг Сироїжкін справді винайшов вічний двигун?
Всі уп'яли очі в Електроника. Він спокійно відповів:
— Назва не зовсім точна. Але цей двигун практично без тертя... — І Електроник став перелічувати формули нового винаходу.
— Коротше кажучи, вічний двигун, — перебив друга Сироїжкін і вказав на лампочку, що світилася.
— Ура Сироїжкіну! — крикнув Макар Гусєв. — Геній номер два.
У двері постукали. Відчинилися обидві стулки, і ввійшов Смирнов, який запізнився. Ввійшов він дуже дивно, боком, тулячи до живота великий алюмінієвий бак. Учні з першої парти кинулись йому на допомогу. Вітька Смирнов міцніше притиснув бак, прохрипів: