Таратар не послухався поради, з'єднав пластини, й килимок, рвонувшись із рук учителя, вмить прилип до стелі. Довелося діставати драбину, лізти під саму стелю, шукати пластини. Як тільки контакти роз'єдналися, килимок упав на підлогу.
Таратар був один у безлюдній школі, ніхто не бачив, як він стояв на драбині, розмірковував про антигравітацію. Він так нічого й не розгадав, подзвонив учителеві фізики Віктору Іллічу Синиці. Вони домовились зустрітися рано-вранці, до занять.
Синиця, молодий фізик наполеонівського зросту, з великою головою, увінчаною крислатим капелюхом, вважався дуже здібним педагогом. Синиця оптимістично дивився на життя, все на світі знав, носив синій тренувальний костюм, бігав на світанку незмінні три кілометри, на ніч читав твори класиків. Для нього не існувало нерозв'язних проблем.
Він зустрів Таратара помахом руки.
— Фізкультпривіт, Семене Миколайовичу. Як спалося? Де ваш таємничий винахід?
Таратар не став признаватися, що спав препогано.
Для початку показав Синиці вічний двигун.
— Класика на рівні шостого класу, — з усмішкою визначив Синиця.
Він одразу звернув увагу на лампочку, що світилася, швидко оглянув пристрій.
— Все ясно. Обертається без тертя. Хто автор?
— Сироїжкін.
— Здібний хлопець. Здається, звати Сергієм. — Синиця про всяк випадок перевірив свою пам'ять. — Я не знаю, з якого матеріалу зроблений прилад. Треба запитати в хіміка.
Таратар нахмурився.
— Чи не забагато експертів для одного приладу, Вікторе Іллічу?
— Такий сучасний стан науки, шановний Семене Миколайовичу. Одна людина не в змозі знати все.
— Леонардо да Вінчі вмів усе.
— Леонардо більше не буде, — підсумував фізик.
Вийнятий з портфеля а-килимок Синиця узяв до рук захоплено. Його кругле обличчя сяяло. Фізик від душі реготав, слухаючи, як звалився восьмикласник Гусєв, як лазив до стелі сам Таратар.
— Якби не бачив своїми очима, ні за що не повірив би. — Фізик із задоволенням роздивлявся килимок. — Елементарно просто! А-килимок! І вся гравітація летить у тартарари!
— Будьте уважні з контактами, Вікторе Іллічу, — нагадав Таратар.
— Я вас зрозумів, Семене Миколайовичу... Якщо не заперечуєте, я буду другим після Гусєва випробувачем. — Учитель глянув на стелю. — Тільки вийдемо, мабуть, у двір. Якось почуваєш себе спокійніше, коли над головою чисте небо...
Учителі спустились у двір. Весняне сонце сліпило очі. Снігові замети осіли. На асфальті струмував ручай. Таратар був у накинутому на плечі пальті, фізик не став одягатися.
— Значить, з'єднати пластини? — запитав Синиця, тримаючи килимок за ручку. — Грандіозний винахід!
— Обережно... — почав було Таратар і відскочив убік: перед його очима майнули сині штани й гостроносі черевики.
Таратар задер голову: вчитель фізики віддалявся з величезною швидкістю, смішно дриґаючи ляльковими ногами. За півхвилини Синиця зник у синьому небі.
"Як же так? — розгублено думав Таратар. — Ми не домовилися, яким чином він приземлиться..." Така сама думка прийшла водночас і Вікторові Іллічу Синиці.
Він хотів роз'єднати контакти, але вчасно помітив під собою шкільний дах. Падати з такої висоти Синиця не захотів і ще міцніше стиснув ручки килимка. А-килимок летів угору.
Синиця уявив, як діти заходять у клас, сідають за парти, чекають дзвоника. А вчителя немає.
"Елементарний прогул", — подумав фізик, не втрачаючи звичного оптимізму.
Він, судячи з потоку повітря, яке туго обтікало постать, відчував, що його несе все вище. Мабуть, він уже на висоті Гімалаїв. Далі він почне задихатися — це перевірена на практиці класична медицина.
Синиця заплющив очі.
...Над містом повільно пливла самохідна гондола, схожа на старовинний дирижабль. Людина, яка її збудувала, — фізик-теоретик, — назвала свій повітряний корабель "шатром самотності". Вчений ховався тут від телефонних дзвінків, гамору юрби, рокоту моторів, дитячих голосів, щоб спокійно обдумати механіку зоряних світів.
От у це шатро, просто у відчинене вікно гондоли, й потрапив вдало вчитель Синиця.
Ще хвилину тому теоретик був щасливий. В шатрі було жарко, й теоретик зоряних світів, роздягнувшись, сидів у накинутій на плечі білій сорочці. Тиша тут була така, що хоч черпай її долонями й пий. Жоден навіть дуже важливий дзвінок не міг відшукати знаменитого вченого... Він ясно уявляв собі блискотливі колеса далеких галактик...
Як раптом до мирного шатра ввалився якийсь незнайомець. Гепнувся на м'яку синтетичну підлогу й лежить собі із заплющеними очима, неначе на моріжку відпочиває.
— Хто ти такий? — грізно запитав теоретик.
Його охопив сильний гнів: і в височині нема спокою від випадкових перехожих...
Синиця розплющив одне око й побачив сяйво. Потім другим оком розгледів людину в білому. Руда борода, сяйво над головою — де він зустрічав таке знайоме обличчя?..
Синиця непевно посміхнувся.
— Я Синиця, — сказав він ледь чутно.
— Звідки? — громовим голосом запитав рудобородий.
— Із Землі... — Тут Синиця схопився і, незграбно зігнувшись, схилив голову.
Якийсь час теоретик вивчав відвідувача. Він розумів, що в цього чоловіка є якесь загадкове захоплення. Не кожний зможе так просто підскочити на три кілометри й вивчати синтетичну підлогу.
— Я звичайний учитель, — мовив, зітхаючи, Синиця. — Я нічого не розумію...
Теоретикові стало прикро: не для того він кинув свій інститут, піднявся за хмари, щоб витрачати час на пусті розмови. Але й запропонувати цьому балакунові, щоб він вийшов за двері, не було можливості.
— Що ж тобі незрозуміло? — запитав учений.
— Як ти сотворив землю за сім днів?..
Теоретик згадав, що він написав свою капітальну працю про магнітне поле Землі за сім днів. І якраз у шатрі самотності. Це був найспокійніший тиждень у його житті — йому ніхто не заважав. Теоретик поморщився, запитав:
— Звідки знаєш?
— Я читав...
— Не має значення, що за сім днів, — сказав з усмішкою вчений. — Я міркував про магнітне поле Землі сім років...
Від цих слів відвідувач стрепенувся, уважно подивизся на співрозмовника й побачив над його головою лопаті, що оберталися.
— Елементарний вентилятор! — радісно вигукнув Синиця й нервово розсміявся. — Боже мій, що ж я молов?! Вибачте мені, будь ласка... Я вдерся так несподівано. Річ у тім... Одним словом, я зовсім очманів від польоту й, коли побачив вас, уявив, що опинився... в дуже незнайомій обстановці... Через те й говорив вам "ти".