Як трофеї повстанцям дісталися кілька бронекатерів з цілком справними англійськими кулеметами, баржа з вовною та навантажений пшеницею океанський транспорт, що так і не встиг зрушити з місця.
Попросторішало після бою в порту, полегшено зітхнув, піднявшись на знайому естакаду, Килигей.
Вигнали!
Удар кінноти був настільки несподіваним і приголомшливим, що жодне з ворожих суден, поспішно відступаючи, не спробувало навіть огризнутись, хоча повстанці, скільки могли дістати, проводжали їх з берега навздогін кулеметним вогнем із тачанки.
Опинившись на зовнішньому рейді і тільки тут нарешті отямившись після остовпіння, інтервенти, щоб хоч як-небудь помститись за ганебну свою ретираду, стали безладно обстрілювати Хорли з корабельної артилерії. Та не було, видно, ще ні в Антанти, ні в самого чорта таких снарядів, які могли б видовбати хлопців із схованок рідної землі, з портових підвалів та погребів! Бий, сади собі, скільки хочеш, коли снарядів не жалко!
За якусь годину-дві обстріл припинився, і повстанці знову висипали на берег, покурюючи та попльовуючи в синє море, навперемінки розглядаючи крізь трофейні цейси невдатну Янікостину флотилію, що заякорилась на горизонті. Жаль, що не було оце таких коней, щоб море перескочити, щоб і туди дістати!
Надвечір у небі застрекотав гідроплан і, покружлявши над Хорлами, скинув у пакеті, схожім на повітряного змія, підписаний адміралом Янікостою ультиматум.
Ультиматум був адресований командирові, але читали його вголос для всіх.
"Командирові степової партизанської вольниці.
Вельмишановний добродію!
Ви із загоном своєї кінноти мали зухвальство напасти на мої кораблі, що перебувають тут з високої волі держав Антанти. Ви нечувано образили мій прапор, який я маю честь захищати і який я готовий захищати всією могутністю наданих в моє розпорядження засобів — гарматами, гідропланами, а коли хочете, то й десантними військами. Таємничі простори вашого степу мене не злякають. Я дощенту зруйную всі ті села, на базі і в околицях яких ви дієте.
Одначе мушу сказати: я прийшов сюди не як ворог і я нікому не хотів би заподіяти зла, в тім числі й робітникам та селянам, яких вважаю корисним елементом для країни. Ось чому, коли ви бажаєте підтримувати зі мною коректні стосунки, я згоден, однак вимагаю:
а) негайно звільнити осіб, яких ви захопили на березі і які перебувають під захистом мого прапора;
б) негайно вивести свій загін з території порту Хорли, що призначений як стоянка для моїх суден.
Жду вашої відповіді до завтрашнього ранку в Бакалі.
Командувач Янікоста"
— Та оце не сучий син? — загомоніли бійці, вислухавши ультиматум.
— Він ще нам і погрожує!
Весь берег, захряслий людом, завирував, захвилювавсь.
— І хто йому визначив у наших Хорлах стоянку?
— Кого він питавсь?
— Ще й лякає, шкура!
— Гей, ану скубента сюди!
Випхали наперед довгов'язого парубка в студентській тужурці — Альошу Мазура, Яреськового дружка по Асканії.
— Катай лишень тому сучому сину відповідь! Хтось подав Альоші шмат конторської книги, хтось ткнув недогризок олівця:
— Послинь і пиши!
— Пиши: калімера — це по-їхньому "здрастуй".
Студент прилаштувався на естакаді, звісивши ноги вниз.
— Куди ж писати?
— Отакої! Не знає куди!.. Адреса, ось вона: Україна — Чорне море — крейсер "Відчалюй"!
— Ясно і точно!
— Написав — "Відчалюй"? Ну, катай далі!
— Катаю, але що?
— Калімера, Янікосто...
— Ні! Ти йому отим складом, що запорожці турецькому султанові колись! Невже забув?
— Хай он Дерзкий нагадає! Він того листа замість оченаша собі завчив!
— Дерзкий, ану!
Прокашлявся Дерзкий, поправив безкозирку на лобі, обернувся з серйозним виглядом у бік моря, у бік ледь бовваніючого на горизонті ворожого флагмана.
— Ти, шайтан турецький,— почав він таким тоном, мовби адмірал Янікоста і справді міг його чути в цей час,— проклятого чорта брат і самого люципера секретар! Який з тебе лицар, коли ти голою отією самою їжака не вб'єш? Вавілонський ти кухар,— проказував він дедалі енергійніше, в наростаючому темпі,— македонський колесник, єрусалимський броварник, алек-сандрійський козолуп, великого й малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, херсонський кат, антантин попихач, самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень! Не будеш ти ніколи нас під собою мати: землею і водою будемо битися з тобою! Отак тобі червоні повстанці відказали! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас,— поцілуй за те ось куди нас!
Дерзкий, одвернувшись од моря, показав Янікості куди.
Бійці аж за животи брались від реготу.
— Оце начитається, ха-ха-ха!
— Чи ти нічого там не пропустив, Альошо?
— Адмірал — він любить чини!
— Отам, де козолуп, ще й жабоїд додай!
— Вірно, він же з тих, що пуголовків ковтають!
— Що для тебе пуголовок — те для пана вустриця!
— Так і пиши: македонський ти жабоїд, херсонський катюга, англійської королеви холуй, світового капіталу попихач!
— Відчалюй, поки не пізно! — неслись веселі погрози на море.— Котись ковбасою за гарнізонт!
— А день у нас такий, як і у вас...
— Місяць у небі — ха-ха!..
— Рік у книзі — го-го!
До самого вечора шумів берег, лунав над причалами розкотистий регіт степовиків. Нарешті листа було скомпоновано, і Альоша-студент вивів під ним офіційний титул:
"Дмитро Килигей, командир повстанського загону імені Г. Г Шевченка зі всіма своїми бійцями"
Для передачі відповіді Янікості вирішено було використати полонених греків. Відібравши кількох грецьких матросів, що були чемніші за інших, повстанці виділили їм старий рибальський баркас на веслах і, побажавши вдруге не попадатись, з миром відпусти/ш в море, до своїх. В момент, коли вони відпливали, Килигей, стоячи зверху на естакаді, навмисне голосно віддавав Житченкові наказ — протягом ночі прикотити з Ка-ланчака артилерію і до ранку встановити її на носі Джарилгач з тим, щоб закрити завтра флотові Яні-кости вихід у море.