Перекоп

Страница 116 из 136

Гончар Олесь

— Асканія-Нова?

— Так.

— А ви хто?

— Садівник тутешній, Мурашко. А ви? Передній, що вів з ним розмову, відрекомендувавсь:

— Ми — кінармійці. Це ось товариш Будьонний. Це Шпитальний — мій ординарець, а я — Ворошилов.

В очах садівника не зникала зажура, і Ворошилов, помітивши це, кивнув на свіжий пеньок:

— Шкода?

Мурашко, піднявши голову, спокійно глянув йому в вічі:

— Шкода.

Він ще не розповів їм, яким трудом був викоханий цей єдиний живий оазис серед відкритого степу. Ще не чули вони від нього про тидячі батраків, що копали тут ставки, саджали та поливали оці дерева, своїми тілами прикривали їх від ударів чорних бур. Про це Мурашко розповість їм згодом, але зараз по самому його тону, по одній отій зажурі в очах вони мовби відчули, що йому болить і чим він опечалений. На дрова, на багаття, видно, дерево пішло якому-небудь ескадронові, що грівся тут уночі.

— Хтось із наших? — осудливо запитав Ворошилов.

— Тим-то й кривдно, що з наших. Про тих би й говорити нічого, після них — хоч потоп, а це ж хазяїни, —мусили б задуматись спершу, ніж рубати.

— Звикли хлопці, що панське,— зауважив ординарець.— Пощади не дають.

— А звикати треба до іншого,— суворо глянув на нього Ворошилов.— Пора звикати, що наше воно тепер... Спадщина народна.— І обернувсь до Будьонно-го: — Я гадаю, добре буде, Семене Михайловичу, якщо Перша Кінна візьме шефство над цим таврійським оазисом?

— Сам степовик,— кинув Будьонний,— знаю, що значить виростити деревце в степу.

Вже від'їжджаючи, Ворошилов обернувсь до Мурашка, сказав підбадьорливо:

— Сьогодні ж видамо охоронну грамоту на Аска-нію-Нова. Гіллячки ніхто не злама. Шумітимуть тут ваші парки ще не одному поколінню...

Пустивши коней навскач, вони всією групою помчали до центру маєтку.

А зі степу, з боку Каховки знов уже тріпотіли в повітрі кумачеві значки на списах — звідти йшли нові й лові війська.

По всьому Таврійському степу зблискували в ці дні шаблі кінармійців: розгорталась битва, рівної якій ще не бачив цей край. Завдання полягало в тому, щоб відрізати білі війська від перешийків, оточити й винищити їх ще тут, на просторах Північної Таврії. Виконуючи це завдання, дивізії Першої .Кінної навально просувались на схід, прориваючись на Новоолексіїв-ку, на Генічеськ.

Ударні сили врангелівських військ у цей час зосереджувались в районі Сірогози — Агайман. Поява Першої Кінної за спиною у них була несподіванкою: багато хто в білих військах вірив чуткам, що Перша Кінна загинула в боях з білополяками, потонула в болотах Замостя та Волині. І ось зненацька пронеслося серед військ:

— Будьоннівці в тилу! Спершу не вірили: .

— Звідки? З неба?

— Не з неба, а з Каховки!

Білому командуванню вдалось, однак, уникнути паніки. Більше того, дізнавшись, що дивізії Першої Кінної, йдучи на схід, все більше віддаляються від Каховського пл&цдарму, Врангель вирішив був навіть захопити Каховку, відрізати війська Першої Кінної і знищити її, користуючись своїми перевагами в озброєнні, зокрема в бронесилах та аеропланах, яких Перша Кінна не мала тут зовсім.

У надзвичайно важких умовах кінармійцям довелося вести бої. Ударні частини врангелівських військ, пробиваючи собі шлях броньовиками, весь час підтримувані аеропланами з повітря, з озлобленістю і впертістю приречених рвались до кримських перешийків, намагалися то тут, то там оточити червоні кавдивізії. Неможливо було розгадати, в якому місці наваляться, на кого обрушать свій броньований удар.

Один з яайупертіших боїв червоним кіннотникам довелося витримати в селі Отрада, куди з Асканії-Нова перемістився польовий штаб Першої Кінної. Хмари ворожих військ при підтримці артилерії та броньовиків, несподівано посунувши з півночі, стали обходити село. Створилась загроза повного розгрому частин Першої Кінної, що перебували тут. Бої зав'язались на вулицях села. Частини Окремої кавбригади та дивізіону Реввійськради Першої Кінної, що їх особисто водили в атаки Ворошилов та Будьонний, до пізнього вечора стримували в нерівній боротьбі навалу все більш насідаючих з півночі ворожих військ.

Нікому в цих боях не було пощади. Зійшлася сила на силу і, здавалось, доки не вирубають один одного впень, ця січа не скінчиться. Рубалися в степах, рубалися на вулицях сіл, який уже день не розсідлуючи коней, не випускаючи шабель із рук. Начальники і комісари дивізій нарівні з рядовими бійцями ходили в атаки, щоб тільки втримати щойно здобуте, перетнути ворогові шлях відступу до перешийків.

Нарешті перший етап боротьби було закінчено. Вся величезна територія Північної Таврії, захоплена противником протягом літа, після кількаденних боїв була очищена від його військ, лише частина яких встигла прорватися й заховатись за перешийками. Противник зазнав у цих боях величезних втрат. У нього було захоплено близько двадцяти тисяч полонених, понад сто гармат, майже всі обози і величезні запаси спорядження з десятками тисяч снарядів і мільйонами патронів. У районі Генічеська і Салькова передові частини Першої Кінної, захопивши армійські тили противника, разом з ними захопили й кількох чинів американської місії, що перебували при білих військах нібито "для боротьби з мародерством".

Невдовзі після того, як біла гвардія відступила в Крим, збираючись там зимувати, Врангель у супроводі представників іноземних військових місій інспектував укріплення Турецького валу на Перекопі.

Величезний старовинний вал, зведений у сиву давнину руками рабів і згадуваний ще Геродотом, за$аз весь був начинений бетоном і сталлю, а глибокий рів-канал перед ним, по якому колись нібито ходили навіть кораблі, був замінований фугасами, переплутаний хащами колючих дротів. У дротах було все поле перекопське. Розтягнувшись майже на одинадцять верст у довжину, вал перетинав перешийок від моря до моря, наглухо закриваючи північні ворота Криму.

Кілька годин високе начальство обстежувало свої могутні укріплення. Завбачливо пригинаючись, нишпорило по ходах сполучень, старанно оглядало численні . кулеметні гнізда, бійниці бліндажів, артилерійські площадки... Грізні жерла гармат, установлених на самім валу, були спрямовані на північ, у відкритий Таврійський степ, по-осінньому сірий і непривітний. Колючі дроти темніють по всьому перешийку від заводей Сиваша і до Перекопської затоки, що сталево поблискує на заході. Там ряди колючих дротів із суші переходять у море і зникають десь у воді. У відкритім степу ні душі, лише де-не-де бовваніє похилена вітром тичка з соняшничини, і артилеристи пояснюють: "То — для прицілки... Ми їх звемо "віхи смерті".