Отож, мабуть, помираючи, Ялешка просила в мене шматочок хліба, показуючи на пухлому мізинчику із зламаним нігтем: "Хоч би ось стілечки хліба". Пізніше ми довідалися, що Марія Іллівна відламувала свою пайку хліба, щоб підтримувати нас.
Тепер перекличка проходила уполовину швидше. В останні дні травня нас всіх зібрали до школи. Марія Іллівна була сумна. Вона повідомила про переведення до п'ятого класу. Нам видали по кілька кілограмів сухарів на літо. Нещасний клас оживав. Драли яйця диких качок, стригли недостиглі колоски жита, вилускували з колосків зеленувате зерно і їли його...
1955 року, повернувшись з фронтів, я і Василь Іванович Федоренко зустрілися на учительській конференції із заслуженою учителькою Марією Іллівною Курило. Вона заплакала від радості, коли ми до неї підійшли, нівроку дужими, здоровими, обвішані орденами і медалями. Згадався і тяжкий 1933 рік.
— Не забувайте ніколи своїх товаришів, які загинули тоді від голоду! — сказала нам тоді вона.
Карпо ГУЛАК.