Перекладна українська література

Страница 2 из 21

Белецкий Александр

Київська Русь дістала більшу частину того, що вже було з письменства в Болгарії.

Перекладна література, у величезній своїй більшості, мала практичну мету. Вона повинна була дисциплінувати волю поборників нового релігійного культу в певному напрямі, прищеплюючи їм нові поняття, нові почуття, певну поведінку. Цілі естетичного впливу зовсім не мались на увазі, але вплив естетично-емоціональний приходив сам собою. Новий культ пропагувався і засобами мистецтва. Літописний переказ сповіщає, що, задумавши прийняти нову віру, Володимир запросив до себе грецького проповідника. Цей проповідник, піддавши критиці всі інші релігійні культи і довівши перевагу грецької ортодоксії ("православ'я"), розповів князеві про створення світу, про історію відносин між людьми й богом, а на закінчення розгорнув картину — "запону, на ней же бh написано судище господне", показав йому "одесну праведныя в весельи предидуща в рай, а ошюю грhшники идуща в муки"; це було живописне зображення останнього суду божого над людським родом, так званого "страшного суду". Картина справила на Володимира величезне враження; зітхнувши, він, за літописним переказом, нібито сказав: "Добро сим одесную, горе сим ошюю".

Так само могли впливати своєю образно-емоціональною стороною і пам'ятки перекладної літератури.

Серед них ми маємо ряд творів, що цілком належать до ділової прози і тому не входять до нашого розгляду (монастирські і богослужебні устави, збірники церковних правил — Кормча книга, Номоканон і т. ін., коментарі візантійських церковних письменників до біблійних книг тощо); далі — ряд творів щодо основного завдання теж прозових, які, проте, елементами змісту або форми можуть впливати на почуття й фантазію (історичні твори, твори про явища природи і т. ін.), і, нарешті, твори, які більше за інші відповідають теперішньому нашому уявленню про поезію і белетристику.

ПАМ'ЯТКИ ПЕРЕКЛАДНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. БІБЛІЙНІ КНИГИ

Найраніше з перекладної літератури з'явилися книги, що входять до складу так званої Біблії (грецька назва, що означає взагалі "книги"). Так називається звод, що складається, по-перше, з пам’яток староєврейської літератури (50 окремих творів). Цей звод складався з V ст. до нашої ери до І ст. нашої ери; найдавніші із збережених до наших часів рукописних копій окремих книг належать до Х ст. (повний рукопис усього зводу, що зберігся до нашого часу, належить до XI ст.). По-друге, до складу Біблії входять пам'ятки християнсько-грецької літератури (27 творів, що збиралися докупи теж протягом довгого часу — від І до V ст. нашої ери; найдавніші рукописні копії — IV — VI ст.).

Перша частина зводу, за християнською термінологією Старий завіт, складається з книг розповідних (книга "Буття", книга "Ісход", книги Ісуса Навіна, Суддів, Руф, чотири книги "Царств" і т. д.), книг ліро-епічних (твори "пророків", "Книга Іова"), ліричних (Псалтир, "Пісня пісень"), законоуставних і ін.

В епічній своїй частині Старий завіт подає староєврейські міфічні перекази про створення світу, про життя першої людської пари — Адама і Єви в раю, чудесному саду, створеному богом; про порушення ними божественної заборони і їх вигнання з раю; про життя їх потомства аж до того часу, коли розгніване божество вирішило винищити рід людський всесвітнім потопом, залишивши з усіх людей тільки праведника Ноя з його сім'єю; про міфічну історію єврейського народу, який під проводом Мойсея виходить з єгипетського рабства шукати місце нового поселення — "землю обітовану"; про утворення староєврейського царства, його поділ і зруйнування ассірійцями та вавілонянами; про "вавілонський полон" і повернення на батьківщину і т. д. приблизно до кінця II ст. до нашої ери. Елементи народної творчості (староєврейського фольклору), поєднані в цих книгах з елементами творчості стародавньо-єврейської аристократії, світської і жрецької, були грунтовно перероблені потім грецькими організаціями, які встановили канон (норму, правило) священних книг у кількості, зазначеній вище.

В другій частині Біблії — Новому завіті, теж різноманітній щодо складу, в її епічній частині, розповідається про життя, вчення, чудеса, смерть і воскресіння засновника християнської релігії Ісуса Христа ("Чотири євангелія" — Матвія, Марка, Луки і Іоанна), про діяльність його учнів (апостолів), а в кінці, в книзі, що називається "Апокаліпсис" (одкровення), — про останні часи людства, про кінець світу і "страшний суд" над живими й мертвими.

Історією свого складання, своїм змістом Біблія до певної міри схожа на священні книги інших релігій, наприклад на староіндійські Веди, староіранську Авесту, вавілонські релігійно-епічні оповіді, що подекуди мають дуже близьку тематичну схожість з оповіданнями Старого завіту, і т. ін. Перша частина Біблії відбила різні етапи стародавньої історії єврейського народу, який від кочового стану переходив до осілого, від родового суспільства — до рабовласницької держави. Друга частина — Новий завіт — виникла в умовах соціального ладу Римської імперії. Відбиваючи погляди різних суспільних формацій, різних історичних епох, Біблія сповнена суперечностей, і недаремно, протягом свого довгого життя з історії нових народів Європи, вона то освячувала "князівську владу божою милістю, пасивну покору, навіть кріпосне право" [1] , то, навпаки, давала плебейству й селянству, що повставали проти гноблення, могутнє знаряддя для боротьби, як це було в Германії XVI ст. або під час англійської пуританської революції XVII ст. [2] Так, у Германії "своїм перекладом Біблії Лютер дав плебейському рухові потужне знаряддя. За допомогою Біблії він протиставляв феодалізованому християнству своєї епохи скромне християнство перших віків, феодальному суспільству, що тоді розпадалося, картину суспільства, яке нічого не знало про багатоступневу, штучну феодальну ієрархію. Селяни всебічно використали це знаряддя проти князів, дворянства й попів. Тепер [3] Лютер обернув його проти них і склав на основі Біблії справжній дифірамб встановленій богом владі, кращого від якого неспроможний був будь-коли виготувати ні один блюдолиз абсолютної монархії" [4].