Якийсь чоловік, побачивши золото на потворній жінці, сказав: "Тяжко цьому золоту".
Якийсь чоловік кликав знайомого подивитися на муштрованих мавп. "Навіщо, — відповів той, — у мене дома своя мавпа, жінка злоподібна".
Зустрічав я в дорозі лева, зустрічав на перехресті розбійника, від обох утік, а від злої жінки не можу втекти. Краще жити в пустелі з левом і з змієм, ніж з жінкою лукавою та язикатою. Добра жінка — життя домові й рятунок чоловікові, а зла жінка — пустота домові й сум чоловікові і т. ін.
Зразками для збірників, таких як "Пчела", були збірники висловів, що входили до складу Біблії ("Книги премудрості Ісуса, сина Сірахового", книга притч Соломона й книга премудрості Соломона і, нарешті, "Екклезіаст" з його відомим афоризмом: "Суета суетствій, всяческая суета").
В усній творчості паралель до афоризмів "Пчелы" становлять прислів'я. Любов народу до прислів'я і його художнє значення допомагають зрозуміти інтерес, викликаний "Пчелой", та її місце в розвитку художньої літератури. Прислів'я — конденсований художній твір, підпорядкований ритмові логічному й зовнішньому, твір, що подобається своєю закінченістю, влучністю і можливістю різноманітного життєвого застосування. Те саме здебільшого становлять собою і вислови, зібрані в "Пчелh" — розуміється, тоді, коли вони дібрані вдало.
ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ТВОРИ
За ораторською прозою і збірниками висловів ідуть збірники і твори, що цікавили не формою, а змістом, фактами, що в них подаються. Це — наука в умовному, звичайно, значенні цього слова. Вона повинна була дати відповідь на питання про природу, про навколишній світ людини, про людське минуле. На питання природничо-наукового характеру перекладна література відповідала такими творами, як Шестоднев, "Фізіолог", "Християнська топографія" Козьми Індікоплова.
Перекладна література знає не один Шестоднев, а кілька їх. З візантійської літератури прийшли до слов'ян Шестодневи Василія Великого і Георгія Пісіди, візантійського поета VII ст. ("Похвала богу о сотвореній всея твари"). З болгарської літератури прийшов у Київську Русь Шестоднев Іоанна, екзарха болгарського. Щодо свого задуму, твори ці однакові. За староєврейським міфом, записаним у Біблії, світ створив бог за шість днів. Шестоднев Василія Великого й є докладним коментарем до короткого біблійного повідомлення про ці шість днів творіння. На початку, застерігаючи слухачів від захоплення теоріями еллінських мудреців про природу, автор, проте, примушений сам згадати і про атомістичну теорію, і про астрономічні дослідження небозводу. У коментарях до біблійного тексту йому доводиться подавати і деякі природничо-історичні відомості, добуті античною наукою й зібрані в Арістотеля, Плутарха, Еліана і Плінія Старшого. Але спостереження і пізнання природи цінні для нього в такій мірі, в якій явища природи можуть бути витлумачені як символ релігійно-моральних понять.
Особливо послідовно цей символізм проводиться в збірнику, що має назву "Фізіолог". У своєму початковому вигляді цей збірник складений був, видимо, ще у II — III ст. н. е. Не раз перероблений, він прийшов у Київську Русь уже в пізнішій візантійській редакції. Він складається з окремих розповідей головним чином про тварин, почасти про камені та рослини. Здебільшого говориться не про те, що читач (особливо слов'янський) міг бачити перед очима, а про рідкісних напівказкових звірів і птахів: або про казкового птаха Фенікса, звіра інорога (єдинорога), або про екзотичних для слов'янства тварин — лева, слона, кита і т. д. Кожна розповідь складається з двох частин: у першій описуються властивості тварин, у другій встановлюється "подібність" і робиться повчальний висновок.
Серед пам'яток українського релігійного живопису XVII — XVIII ст. можна часто зустріти ікону із зображенням птаха пелікана (неяситі), який годує своїх пташат власною кров'ю. Зміст цього зображення розкриває один із розділів "Фізіолога". Пелікан — птах чадолюбний. Але чада його непокірні: ледве підрісши, починають клювати свого батька в обличчя. Той у пориві гніву б’є пташенят, але потім, пожалівши, оживлює їх власною кров'ю. Такий і Христос, що розіп'ятий був на хресті й пролив свою кров для спасіння і вічного життя людського роду.
В українському фольклорі ми зустрічаємо не раз згадку про єдинорога ("єдинорожця"). Під час всесвітнього потопу, розповідає одна українська легенда, коли Ной збирав у ковчег тварин і птахів, єдинорожець заявив, що він може плавати 40 днів і 40 ночей і тому не потребує ковчега. Можливо, так і сталося б, якби інші птахи не втопили його, рятуючись від потоплення на його ж спині.
В одних переказах птах, в інших — звір-єдинорожець ввійшов у народну фантазію й з іншими подробицями, взятими з того ж "Фізіолога". Там про єдинорога розповідається, що це — звір, подібний до козла, але з одним рогом посеред голови. Спіймати його важко, але коли привести до нього невинну дівчину, він наближається до неї, починає ссати її грудь, і тоді вона може привести єдинорога в царську палату. Далі йде тлумачення, яке важко навіть не визнати штучним: "Сию рhчь добро приложите к лицу спаову: воздвиже бо рог спасенія нашего в дому Давидове отрока своего; не могша ангельскіе силы удержати его, но вселися в чрево истиныя дhвицы, богородицы Марій, и слово плоть бысть и вселился в ны".
В такому ж роді відомості, що подаються в "Християнській топографії" Козьми, візантійського ченця з Єгипту (VI ст.), прозваного Індікопловом, плавателем у Індію. Книгу свою Козьма написав із спеціальною метою — заснувати географію й астрономію на біблійних даних у противагу язичницькому вченню Птолемея, який вважав, що земля є куля і що сонце більше від землі. Насправді ж, — твердить Козьма, — земля не куля, а площина, що має вигляд Ноєвого ковчега або скинії Мойсея. [7] На півночі землі є висока гора, за яку заходить сонце. Сонце, місяць і зорі рухаються тому, що рухами їх керують ангели так само, як переміщенням хмар. Земна площина оточена океаном і стоїть на якійсь твердій основі, так що теорія "антиподів", людей, що живуть на протилежній стороні земної кулі,— безпідставна: навіть і вниз головою їм однаково немає на чому стояти і т. д.