Переяславська ніч

Страница 4 из 6

Костомаров Николай

Сцена 6
Микола Костомаров
Лисенко виходить. Марина біжить до його.
Марина
Де він? Де він?
Лисенко
Тут, сестро, тут.
Дивись на його, коли ще признаєш…
Моя безщасниця! Моя голубка!
У шпонях в рябця… Ох, моя миленька!
(Цілує її).
Марина
Мій Боженьку! Чи се ще ти, мій брате!
Каліка, старець!! Ох, моя головка!..
(Припада йому до грудей).
Лисенко
Не приторкайся, сестронько, лицем
До моїх грудей: ляцькі кулі щоки
Тобі замулять… Кості вийшли з м’ясом –
Лице твоє біленькеє надавлять…
Марина
Дозволь, мій брате! Чи не змиють сльози
Шрамів твоїх… Губами висмокчу
Весь гній із ран тобі… Ох, Боже!
Немає ока!.. О, мій брате любий!
Хоч би одно у мене можна вирвать
І вставить в ямку! Я б була радніша…
Лисенко
О, не кажи сього!.. Не плач, мій анголь…
Бо швидко й я не втерплю і заплачу…
Марина
Мій брате!!!
(Плаче).
Лисенко
Не плач же, сестро! Хоч тепер не плач,
Бо плакать ніколи. Я на часинку
Зійшовся тут з тобою. Треба діло
Налагодить…
Марина
О, знаю, знаю, серце!
Щоб вороги тебе не назорили.
О, я тебе сховаю!
Лисенко
Ні, сестрице!
Не об схованні річ… Тебе з неволі,
З позора визволить, і цілий город
З-під бусурманської кормиги. От
Чого прийшов сюда я. Вранці будем
Ми вже слободні. Ввечері сьогодні
Ні один лях від кари не втече…
Різати, пекти,
Знущатись, наругатись над ляхами
Ми будем усю ніч. Твому злодію
Таку вже кару вигадаєм вкупі,
Що й чорт злякається… Чого ж ти, сестро,
Поблідла так? Чого ти затрусилась?
Ей, баба, баба! Що то вже за рід
Жіночий ваш! Ну добре, тим, сестрице,
Оце тебе я викликав, щоб часом
Чого й тобі у чварі не зробили.
Побіжимо скоріш к Дніпру до мене,
Там я тебе сховаю… Чом ти зблідла?
Не бійсь!.. Там знайдеш ти свого Семена.
Марина
Як, зараз?!
Лисенко
Зараз, зараз. А! тепер я бачу,
Чого жахнулась ти! Ти пригляділась.
Що в мене правої руки нема;
І що коли твій злодій навздогін
Пошле по тебе, я не в силі буду
Оборонить тебе. О ні, кохана!
Не дасть ще ліва ганьби. А й хоч ліву
Згублю – у зуби застромлю шаблюку,
А все-таки сестри не дам в поталу.
Марина
Брате, брате!..
Лисенко
Ану тебе! Ходімо швидче…
Марина
Мій братоньку! Убий мене, заріж –
Я не піду з тобою.
Лисенко
Що це, сестро?!
Марина
Семена я ніколи не любила.
Тобі сказали дурно, що і досі
Я убиваюся за їм душею.
Тобі сказали, що я поневолі
Живу у старости, що він мене
Украв, одняв… Ох, брате мій! Для чого
Не трісне грудь у мене, щоб з посліднім
Диханням вилетіло страшне слово!!
Бий, ріж мене – я старосту люблю.
Бий, ріж мене – я по любві до нього,
Щоб відв’язатись од Семена, перейшла…
Я, родом руська, ляха-недовірка
Як душу полюбила і за його
Радніша йти на смерть, на катування!
Лисенко
Ти?
Марина
Я.
Лисенко
Моя сестра?
Марина
Твоя сестра.
Лисенко
Лисенкова?
Марина
Лисенкова сестра.
Лисенко
Іди за мною.
Марина
Не піду.
Лисенко
Не підеш?
Марина
Ні, не піду.
Лисенко
Так я тебе насильно
Озьму, заставлю позабути ляха
Свого, заставлю вийти за Семена.
Марина
Насильно не заставиш і не озьмеш.
Лисенко
Чом?
Марина
Преж, ніж ти мене із міста здвинеш
Я кров’ю розплинуся пред тобою!
Лисенко
Ах ти, змія!! Ти ще мене лякати?!
Іди, кажу тобі, зо мною зараз!
Марина
Я вже тобі сказала – не піду.
Лисенко
Так я тебе уб’ю на оцім місці!
Марина
Бий. Вбить себе я дамся, тільки
Іти в неволю – ні.
Лисенко
Ох ти, паплюга!
Так се тобі у козаків неволя,
А у ляхів так воля?!
Марина
Так!
Мені і воля, і слобода з милим…
Я вже тобі сказала раз, мій брате,
Що не насильно затягнув мене
До себе староста, що я сама
Злюбилась з їм. Та ти б таки подумав:
Коли б і справді він мене в неволі
Держав, як полюбовницю свою.
Чи я б оце до тебе вийшла?.. Він би
Так і глядів за мною, куда б я
Не повернулась. Я його невіста,
Не полюбовниця; у мене досить
Ще є душі на се. Ти дуже мало
Узнав свою сестру… Ні, брате! – Преж
Обняв би він моє холодне тіло,
Ніж взяв за теплу руку, коли б так
Як полюбовницю схотів нелюбий
Мене держати біля себе… Він
Мене не силував – сама прохалась,
Щоб защитив од Герцика мене,
Коли б ти не прийшов сюда з ляхами
За прежнє розплатитись, чесним шлюбом
Ми б спарувались після свят. Тепера
Вже нам не жити на світі укупі…
Як вірна заручена ляжу з ним
В одній могилі.
Лисенко
Гаспид! Диман!
Не ляжеш з ним в одній могилі! Зараз
Мечем тобі я груди рознесу,
Його ж живого спечемо уранці…
Здихай!
(Замахується на неї шаблею і, бачачи, що вона сміло стоїть і нітрошки не ворушиться, остановивсь).
Ти не боїшся смерті??
Марина
Не боюсь.
Лисенко
Ну, ти Лисенкова сестра!
Марина
Його.
Лисенко
Ти скажеш полюбовнику свому,
Ти все йому повідаєш зарані
І визволиш його від смерті?..
Марина
Ні,
Сього не буде! Визволять від смерті
Не буду я ляхів. Святую помсту
Моїх братів не зраджу я. Я руська!
За глуми, за наругу, за неволю,
За кров, за сльози рідних ти прийшов
Із ворогами розплатиться глумом,
Наругою, неволею і кров’ю,
Прийшов защитить од посміху віру,
Позбавить рідних горя, із родини
Сміття чужеє вимести… Багато
Терпіла й терпить бідная родина!
Як грішників у пеклі дьяволи –
Катують нас католики… Але
Господь рішив – родина слобониться,
І лядська кров із неї рідну змиє…
Ох, брате мій! Душа ще в мене руська,
І руське лихо дуже, дуже серце
Мені ворушить… Ти об сім не гайся!
Не зраджу вас. Не тільки що не зраджу
Того, котрого я люблю як душу,
Як божий світ, як, братику, тебе,
Я не спасу його! Я нишком не скажу
Йому: "Біжи, тебе убити хочуть…"
Сама вам помагатиму. Недурно
К йому приходив пан Зацвіліховський
І щось казав, щоб він берігся! Може,
Він поміча, бо щось вже турбувався,
Почувши, що народ чогось стовплявся…
Я відведу його од стереження,
Я заведу його сюда, як смеркне,
Й сама тобі коханка передам!..
І вкупі з ним, обнявшись кріпко, кріпко
Під братниною шаблею загину…
Лисенко
Як смеркнеться й почнуть дзвонить в костьолі
Щоб ти була з їм тута й дожидалась.
Марина
Буду.
Лисенко
Та ти ізрадиш?..
Марина
Ні, не зраджу!
Лисенко
Добре.
Будь проклята од мене і од Бога!!!
І Марина уйшла, й Лисенко уйшов.
Хор
Перша половина
Славим великую силу кохання,
Чудне й предивне твоє панування.
Над усе ти на світі сильніш!
Те, що і доля сама розлучає,
Те, що натура забороняє,
Ти паруєш докупи й мириш.
Друга половина
Славим велику любов до родини!
Ти зогріваєш те серце, що стине,
Холодиш, що пала чим другим!
Ти розриваєш, що доля зв’язує,
Нівечиш те, що натура вказує,
Приязнеє ти робиш гидким.
Перша половина
Серце коханням у їй загорілось,
Все воно з милим своїм розтопилось,
Нерозривнеє вічне кохання його.
Друга половина
Мення "родина" для їй не новеє.
Серце в їй руськеє, а не чужеє.
А родина для руського вище всього.