За цим вступом ішли описи різних зловживань Закшевського, що їх Хмельницький сам провірив.
Далі писав:
"Боюся, ваша милосте, що коли цих надужить не припиниться, то спокійний і вірний народ реєстровців, доведений до одчаю тим, що не може ніде найти правди, піднесе бунт і викличе заколот у всій Україні, а на те тільки ждуть поганці.
Завважаю ще, що козацтво є майже без зброї, без коней, бо службові коні пан Закшевський попродав і наказує козакам купувати похідні коні за свої гроші, хоча знає, що козацтво так зубожіло, що того вчинити не може. Під гетьманською булавою вашої милості, лицаря і пана, такі безправства не можуть діятися й уходити безкарно. Я вважаю за свій обов'язок про те все вашій милості донести і прохати помочі, бо і моє становище й існування серед цього доведеного до од-чаю народу не є вже певне і безпечне".
Це письмо вислав Хмельницький довіреним післан-цем до гетьмана.
Гетьман Конєцпольський повірив Хмельницькому. Він знав, що Хмельницький не поважився б писати наклепи на такого поважного шляхтича, як Закшевський. Зрештою, і до нього доходили чутки про зловживання цього чоловіка. Гетьман не мав у своїй шляхотській гордості докорів сумління за те, що розгромив і покорив козацтво, але, як людина справедлива, не міг на такі безправства байдуже дивитися. Не гаючись, поїхав сам в Україну, щоб поставити Закшев-ського під суд і покарати по заслузі, забираючи з собою свого улюбленця Станислава Кричевського. Його іменував зараз же полковником чигиринського полку.
Приїхавши у Чигирин, Конєцпольський приказав Закшевського ув'язнити і почав строге слідство. Виявилося, що не тільки подані Хмельницьким факти були правдиві, але й, що надужить було ще більше. Гетьман розсердився сильно. Негідник своїм злочинним поступованням перекреслював усі плани, й королівські, і його, гетьманські. Вони обидва підняли думку великої коаліції християнських держав проти турків. Наслідник Жигмонта III, король Володислав IV, звірився із своїми планами перед канцлером Оссолін-ським і ще деякими своїми певними людьми. Справа мала бути вдержана в тайні перед магнатами, що про ніяку війну й чути не хотіли. Вони бажали спокою, хоча б навіть приходилось платити туркам та татарам гарач. На все мусили бути гроші, тільки як йшло про справи публічні, то магнати щільно замикали свої кишені. Вони побоювалися того, що король, зібравши більшу силу на таку війну, використає її, щоб вкоротити золоті шляхетські вольності. А ці вольності знову допроваджували Польщу до загибелі.
Король і його однодумці, між ними й коронний гетьман Конєцпольський, хотіли справу повести так, щоб поставити шляхту перед доконаний факт. А коли вже йшло про війну з невірними, то годі було обійтися без козаків. Вони перейняли у довголітніх боях всякі воєнні хитрощі бісурменські й вміли протиставити їм свої випробувані способи. Знали про те добре аліянти й в договорах із Польщею наставали на те, щоб і козаки взялії участь у війні. Й тому лежало в інтересі короля, Польщі й гетьмана не дразнити козаків, а їх собі приєднувати.
Гетьманський суд признав Закшевського винним і присудив його на горло. Та приятелі Закшевського почали забігати в гетьмана, представляючи давні його заслуги, й добилися того, що гетьман його помилував і тільки зо служби усунув.
Командування над чигиринським полком перейняв молодий панцирний товариш Станислав Кричевський. Це, на думку гетьмана, мало бути вистарчаючим відшкодуванням для покривджених реєстровців.
X
Богданів хутір у Суботові був гарно загосподарований. Особливо гарна була хата й будинки. Хата простора. Наліво з сіней ішлося у вітальню. Тут стояв довгий стіл, покритий килимами. На стінах ікони — робота київських малярів. Здовж одної стіни полиці з мідяною й срібною посудою. На другій висіла багата зброя. Під цією стіною стояли ліжка з горою подушок та перин. У кухні широка кахлева піч. По другому боці — спальня та їдальня. У ванкирі царювала старенька няня з дітьми.
Перед хатою широкий двір, посередині колодязь із високим журавлем, довкруги — стайні, клуні, хліви, повітки, врешті просторий курінь для челяді та козаків.
Все те околене високим тином. В'їздові ворота замикалися вночі. Біля воріт стояв сторожний козак, по дворі сновигали сторожні собаки вовчої породи. Без таких обережностей у цих неспокійних часах небезпечно було лягати спати.
А за хатою — город і розкішний садок. Серед кущів ліщини та малин — пасіка. Це було найлюбіше місце Богданове. Сюди любив він заходити у саме полуднє, покластися на траву, слухати гудіння бджілок, а то й подрімати...
У пасіці царював старий козак, пасічник Панько, знахар від усякого зілля. Жив у малій хатині літом і зимою, і виходив з пасіки хіба тоді, як покликали його до недужого. Хмельницький любив старого дуже, так, як і стареньку няню, що від смерті сотничихи заступала йому рідну неньку.
Новий полковник чигиринського полку Кричев-ський відразу звернувся до Хмельницького, бо гетьман вказав йому на нього, як на людину, де б засягав поради. Оба вони, однолітки, почули до себе симпатію. Полковник був частим гостем у Хмельницького. Любив посидіти з Богданом у пасіці, де могли набалакатись доволі і ніхто не міг їх підслухати.
По всій Україні не перепинялися панські утиски над реєстровим козацтвом, не згадуючи вже про посполитих. Окраїнні пани думали, що як винищать козацтво, то нікому вже буде постояти за кривди українського народу.
Мучений народ став громадно. тікати на Запоріжжя. Це було єдине місце, куди не сягала панська рука. Запоріжжя стало легендарним азилем-прибіжищем для всіх утиснених і покривджених. Панські кріпаки перекрадалися крізь панські граничні сторожі на південь. У панів почало не ставати рук до праці. Пани в крик. З Польщі йшли прикази до гетьмана коронного, щоб спиняв утікачів, ловив їх та передавав їхнім панам у руки. Пійманих утікачів карали пани люто, щоб другим відійшла охота тікати.
Щоб перервати зв'язок між Україною та Запоріжжям, гетьман Конєцпольський відбудував фортецю Кодак, поблизу Дніпрових порогів. Тут поставлено польську залогу, що розсилала роз'їзди на всі сторони. Гетьман своїм Кодаком дуже величався. На його думку, це був символ його сили і видимий знак панування шляхти над українським народом.