Та що тільки одна буря перейшла, стала наступати друга. Вислані стежі вертали з недобрими вістями. До Цецори зближався Скіндер-паша Бегрег-бег Босни з великим військом турецьким, а Девлей Гірей і солтак Галга — з татарами. Йшов теж сам Кантимір, головний отаман усіх ординських сил. Та й волохи, що тепер дрижали за свою шкуру, старалися туркам придобритися, й робили стежам всякі пакості. До того, не забули ще польським військам грабунків і реквізицій.
Тим часом гетьманові вороги, що він їх мав особливо між ротмістрами різних частин, пояснюють військові, що ця велика буря, що недавно стільки шкоди наробила і розбила гетьманський бунчук,— це поганий знак для цеї війни, ворожить кінець польському війську. А від тієї ворожби не тільки на звичайних вояках, але й на старшині стала шкура дрижати.
І Граціяні, що не мав уже куди висмикнутися й втечи, став усею силою своєї вимовності підмовляти старшин, щоб чимскорше вдарили на ворога, бо він тепер знеможений довгими походами й спекою, не матиме часу відпочити й набрати сили. Й знову депутації до гетьмана з жаданням, щоб зараз виводив військо в поле до відкритого бою. Гетьман мусив і на те згодитися, тільки жадав, щоб вперід привели окопи до ладу, щоб на всякий випадок було де після бою сховатися.
V
Як звичайно, бій почався герцями. Гаряча молодь не видержала, щоб не виїхати з обозу та не визвати ворога на герць. На герцях з татарами їм щастило. Татари не вдержали й стали відступати. За добровольцями стали виступати цілі полки. Татари об'їхали великим колом і цілою силою вдарили на лісовщиків під булавою Роговського. Татарія'була велика сила й лісовщики не видержали. І був би, може, прийшов їм кінець, коли 6 молодий Денгоф не був зібрав наборзі кілька частин колійників та не вдарив на татар збоку. Побачивши таку підмогу, Роговський зібрав своїх "затраценьців" і вдарив на татар з такою силою, що вони стали відступати. Дісталось їм тоді! Не щадили нікого. Мов косарі траву, клали татар покосами, кого й тільки шаблею чи списом могли засягнути.
Різня покінчилася щойно ввечері, коли з окопів почулася сурма, що взивала вертатись до обозу. Переможці вертались невдоволень що ніч перешкодила їм покінчити з ворогом.
Ця перемога підбадьорила всіх. Побачили, що не такий то ворог, щоб його хоробре лицарство не могло поконати. Вояки переходили біля старшинських наметів і говорили:
— Не держіть нас, панове, в окопах, мов чурів. Ми прийшли сюди битися, а не придивлятися, як ворог із нас глумиться... Або розпустіть нас домів, коли війна вам уже навкучилася.
Гетьман здержувався з рішаючим кроком, поки не прослідить сил ворога. Запевненням Граці яні він уже давно не вірив. А від цього, яка є сила в ворога, залежало, чи вести зачіпну чи оборонну боротьбу й від-порною рукою завертати до Дністра та дати спокій війні з нерівними силами. Та тепер, серед такого настрою війська, треба було негайно рішатися. Гетьман бачив теж, що незабаром не стане ні харчів, ні паші...
Гетьман видав бойовий розпорядок:
— З окопів вийдуть дві лави таборових возів. Вози будуть обставлені спереду й по боках гарматою та важкими рушницями. Між возами й гарматою остане вільне місце для піхотинців, що на команду виступлять, а в потребі за вози окриються. Обі лави возів мають йти в такій віддалі так довго, доки все військо з табору не вийде.
Всупереч гетьманському приказові, цеї віддалі не придержано, що й використали турки. Зразу здержував їх гарматним та рушничним вогнем Шемберг, і вони навіть завернули. Та за хвилину вдарили знову й вбилися в прірву клином. Настала метушня. Ніхто вже не слухав команди. Почалася рукопашня. Польний гетьман Конєцпольський помітив і цю метушню, і те, що обозові чури відпрягають коней від возів і відводять їх набік. Це був знак, що чури лагодяться втікати. Влітає між них, рубає упірних і привертає який-такий лад. Бачить, що на правому крилі обскочили турки хорунжого й видирають йому прапор. Жене туди гетьман, одним махом шаблі відрубує туркові руку й відбирає прапор.
На лівому крилі князь Корецький, що недавно викупився з турецької неволі, жене вихром на турецькі ряди. Він пам'ятає, що витерпів у турків, і запалав жадобою кривавої помсти за свої терпіння. Турецькими словами, що їх вивчився в неволі, лає турків і взиває якогось пашу на лицарський герць. Та ніхто не виходить, ніякий паша не спішиться. Корецький сам один летить вперед, за ним другі поспішають з допомогою, і тут знову доходить до рукопашного бою.
Боротьба тривала до пізньої ночі. Цього дня впало трупом тисяч чотири турків. Поляків полягло більш трьох сотень, багато було ранених.
Аж тепер побачили всі, до якої міри Граціяні їх обманув. Тепер мали поляки нагоду переконатися, які нерівні сили станули до бою. Побачили, що вони окружені незчисленними полчищами турків і татарів. Усім стали нагадуватися зловіщі знаки, коли гетьман в'їздив у окопи і кінь під ним спотикнувся, грім розбив гетьманський бунчук... Військо напав жах. Усі пізнали, що немає вже вороття. Прийдеться їм, коли не згинути від турецького меча, то вмерти голодовою смертю або попасти в турецький полон.
Граціяні побачив, що доведеться попасти туркам в руки, бо втеча можлива тільки разом з поляками, і забажав випросити собі ласки в турків бодай за те, що влегшить їм перемогу. Негідник став лазити між військом та переконувати всіх, що турків є така сила, що немає ніякого іншого виходу, як кожному зосібна дбати про себе й чимскорше тікати із цеї западні.
Його намови видали добре жниво. По таборі почались змови, щоб тікати.
Довідався про це гетьман Жулкевський. Це лякало й боліло його більше, ніж перевага турків.
Скликав старшин на воєнну раду й став докоряти, що не виконали попереднього дня його приказів, що старшини не припильнували порядку в своїх частинах, а дерлися, як молодики, на герці, хоч він заборонив герці, бо вони тільки силу війська ослаблюють, а не приносять ніякої користі.
— А тепер,— говорив гетьман,— довідуюся, що дехто з вас загадує покинути військо і спасатися втечею. Не хочу вірити, щоб у нашому війську найшлися такі підлі характери, що осоромили б втечею мою сиву голову, що осоромили б наше військо і всю Річ Посполиту. Чого ж попадати нам у одчай? Ми ще не пропали й вчорашню невдачу можна ще направити при Божій помочі, треба тільки перетерпіти лиху годину. Обіцяю вам, панове, що або виведу вас із цього затисненого кола, або разом з вами покладу тут мою сиву голову в обороні нашої отчизни.