Але голодранець ще раз заперечив:
— Потрібні будуть телескопи, щоб роздивитись їхні пики.
Добродій нічого не відказав; він вів далі:
— А візьмімо роздачу прапорів! Треба вигадати якийсь привід, щось організувати, наприклад, невеличку війну, після чого роздавати війську корогви, ніби нагороду. В мене виникла одна ідея, і я написав про неї міністрові, але той не потурбувався навіть відповісти мені. Коли вони вибрали для свята день здобуття Бастилії, належало б якось відтворити цю подію: треба б збудувати картонову Бастилію, розмальовану театральним декоратором, і за її мурами заховати Липневу колону. Тоді, пане добродію, військо повинно штурмувати її. Це було б прегарне видовисько, а разом і символ, як наше військо нищить твердиню тиранії. Потім запалити цю Бастилію, і серед полум'я постане колона з генієм Свободи, символ нового ладу і визволення людства.
Цього разу всі на імперіалі слухали уважно, вважаючи цю думку за прекрасну. Якийсь старий запевнив:
— Це велика ідея, пане, і вона робить вам честь. Дуже шкода, що уряд її не підтримав.
Якийсь юнак заявив, що належало б вирядити на вулиці акторів, які декламували б "Ямби" Барб'є, щоб нарід одночасно привчався до мистецтва й волі.
Ті пропозиції викликали захват. Кожен хотів висловитися, усі запалилися. Катеринка на вулиці почала "Марсельєзу", робітник заспівав, і усі хором підхопили приспів. Бадьора мелодія пісні і її шалений ритм збудили фурмана, і він погнав коней чвалом. Пан Патісо ревів на всю губу, ляскаючи себе по стегнах, а всередині омнібуса вражені пасажири питали один одного, що за ураган знявся над їхніми головами.
Нарешті вони зупинилися, і Патісо, вважаючи свого сусіду за людину з ініціативою, порадився з ним про своє лаштування до свята:
— Ліхтарі і прапори — це дуже добре, — казав він, — але мені хтілося б іще чогось ліпшого.
Той довго міркував, але не вигадав нічого. Тоді Патісо, розчарований, купив три прапори й чотири ліхтарі.