– О, бідолашний поет, – важко зітхнув дідок. – Нашу долю визначає віра, середовище й випадок. А у вас, я чув, долучають і спадковість. На жаль, Ток був атеїстом.
– Ток, либонь, вам заздрив. І я заздрю. Хоч Рап і молодий…
– Якби мені здоровий дзьоб, я б, напевне, став оптимістом.
Слухаючи нас, настоятель ще раз зітхнув. Його сльозливі очі часом утуплювалися в чорний лак.
– Власне, я теж… це моя таємниця, то ви про неї нікому не кажіть… Я теж не вірю в нашого бога. І моя молитва…
Не встиг настоятель докінчити, як двері розчахнулися і на нього наскочила велика самиця. Ми, ясна річ, намагалися її спинити, але вона одним махом звалила настоятеля на поміст.
– Ах ти ж, луб 'я старе! Знову сьогодні витрусив гаманця на пиятику!
За якусь хвилю ми нарешті спекались подружжя й вийшли на паперть перед храмом.
– Значить, і настоятель не вірить у "Дерево життя", – по кількох кроках мовив Рап. Замість відповіді, я несамохіть кинув очима на храм. Шпилясті вежі й круглясті бані тяглися щупальцями в сіре хмарне небо, скидаючись на моторошне марево в пустелі…
XV
Тиждень по тому в лікаря Чака я почув дивовижну історію. Подейкували, ніби в домі покійного Тока з'являється привид. Отож тільки-но Токова коханка кудись виїхала, як дім нашого приятеля-поета обернувся у фотолабораторію. Якщо вірити Чакові, то на фотознімку, зробленому в Токовому домі, неодмінно відбивається і блідавий образ небіжчика. Сам Чак – матеріаліст і, звісно, не вірив у потойбічне життя, але, оповідаючи про ту дивовижу, зловтішно всміхнувся і зауважив:
– Виходить, начебто душа матеріальна.
Мої погляди на це не дуже різнилися від Чакових – я теж не вірив в існування душі. Але я прихильно ставився до небіжчика, тому-то, не гаючи часу, подався до книгарні й накупив газет і часописів з фотознімками й матеріалами про нього. І справді, на кожному знімку разом з образом малого чи старого, самця чи самиці, вбачалась блідава, ледь помітна, постать водяника, схожого на Тока. Однак найдужче вразили не фотознімки, а статті про Токову душу, особливо повідомлення спіритичного товариства. Нижче я подаю буквальний, дуже скорочений, переклад того звіту. В дужках мої зауваження.
"Звіт про розмову з душею пана Тока. (Вісім тисяч двісті сімдесят четвертий випуск часопису спіритичного товариства).
Недавно в колишній оселі покійного поета Тока на вулиці Н. під номером 251 (у теперішній фотостудії фотографа М.) відбулося засідання тимчасової дослідницької ради спіритичного товариства. Присутні: (прізвища я поминаю).
Сімнадцятого вересня о десятій годині тридцять хвилин вечора ми, сімнадцять членів спіритичного товариства на чолі з головою, зібралися в згаданій фотостудії разом з надійною віщункою панею Хоп. Тільки-но прийшла пані Хоп, як ми відчули, що кімната виповнюється спіритичною атмосферою: віщунку засудомило й почало млоїти. Пані Хоп пояснила, що покійний Ток полюбляв міцний тютюн, а тому спіритична атмосфера просякла ще й нікотином.
Разом з панею Хоп ми посідали навколо круглого столу. Збігло три хвилини двадцять п'ять секунд, і пані Хоп, обернувшись у сновиду, стала посередником між нами і Токовою душею. А ми по черзі, за віком, через віщунку стали розпитувати небіжчикову душу.
Питання: Чому ви з'являєтеся привидом?
Відповідь: Бо по смерті не зажив слави.
Питання: Невже привиди жадають слави?
Відповідь: Принаймні я б від неї не відмовився. Правда, я тут здибав одного японського поета, що знехтував посмертною славою[140].
Питання: А ви не пам'ятаєте його імені?
Відповідь: На жаль, призабув. Лише згадую уривок з його віршика.
Питання: Якого?
Відповідь:
Старий ставок. Стрибнула жабка – У тиші хлюпнулась вода.
Питання: Ви вважаєте, це талановитий твір?
Відповідь: В усякому разі, не поганий. Тільки б замість "жабки" написати "водяник" – було б барвистіше.
Питання: Ви так гадаєте?
Відповідь: Ми, водяники, жагуче прагнемо бачити себе у різних мистецтвах.
Тут голова ради Пек зауважив усім нам, сімнадцятьом членам ради, що ми на засіданні спіритичного товариства, а не літературного клубу.
Питання: Як ведеться душам?
Відповідь: Так як і за життя.
Питання: А ви жалкуєте, що заподіяли собі смерть?
Відповідь: Ні. Якби мені обридло тутешнє життя, я б узяв пістоль і воскрес би.
Питання: Невже це так легко?
На це питання Токова душа відповіла запитанням. Такої відповіді й сподівалися усі, хто знав Тока.
Відповідь: А заподіяти собі смерть легко?
Питання: Ваше життя там вічне?
Відповідь: Про наше життя є багато теорій, але жодна з них не заслуговує на довір'я. Не забувайте, що, на превелике щастя, серед нас є представники різних релігій: християнської, буддійської, мусульманської; є також вогнепоклонники.
Питання: А ви у що вірите?
Відповідь: Я завжди був скептик.
Питання: Однак принаймні в існуванні душі ви не сумніваєтеся?
Відповідь: Так твердо вірити в неї, як інші, я не здатен.
Питання: Хто ваші знайомі?
Відповідь: Якщо брати з минулого і сучасного, зі Сходу і Заходу, то десь із триста. А найславніші – це Христос, Майнлендер, Віннінґер…
Питання: І всі вони вкоротили собі віку?
Відповідь: Звісно, не всі. Такі, як от Монтень, що захищав право на самогубство, мої найшановніші побратими. А от з мізантропами з компанії Шопенґауера, які не заподіяли собі смерті, я не знаюсь.
Питання: Як поживає Шопенґауер?
Відповідь: Закладає основи спіритичного песимізму, зважує всі за й проти стосовно воскресіння. Коли зачує, що на землі лютує холера чи ще яка моровиця, здається, вельми радіє.
Згодом ми почали розпитувати про душі Наполеона, Конфуція, Достоєвського, Дарвіна, Клеопатри, Будди, Демосфена, Данте й багатьох інших. Але, на жаль, Ток не бажав відповідати докладно на наші питання, а натомість захотів дізнатися, які чутки про нього ширяться на цім світі.
Питання: Яка слава ходить про мене по смерті?
Відповідь: Один критик назвав вас посереднім поетом.
Питання: То, напевне, з тих, кому я не подарував своєї збірки поезій. Гнівається. Повну збірку моїх поезій уже видано?
Відповідь: Видано, але попит на них слабкий.
Питання: їх купуватимуть мільйони читачів через триста років, коли я втрачу авторське право. А як живе моя коханка?