Залужний. Школу на хахлацькому наріччі йому! Хм-хм! Що я ж... я ж хахлацького нічого не признаю. Хахлаць-кої й літератури нема.
Сохацький. Нема, нема. І я не признаю. Так делікат-нєй-с. Не признаєш, і чувствуєш себе чоловіком благород-ним-с, більшим-с. Хі-хі!
Лена. Ну, я, Митічка, нізащо б не оддала Колічки у школу таку.
Залужний. Та куди ж, у мужики повертать дитину! (Дивиться в газету.) Тут і стихи е...(Чита.) "І чужому научайтесь, й свого... не цурайтесь,— сказав великий Шевченко". Гм! Ще й "великий"?
Лена. Хто ж той "великий"?
Залужний. Хахломан, крамольник, про якого й згадувать не слід чоловікові доброму. А ось що таке: "Освіта повинна бути на державний кошт і обов'язкова для всіх..." Так-от! І то ж писать дозволяють про таку крамолу! Що це ж... це ж усякому видно, що освіта, або образованіє, сказать по-нашому... думать, розсуждать чоловіка привчає, що образованіє чортзна-що... Тут не образованія, а поліції на державний кошт, поліції побільш, монастирів їм. (Оддає газету.) Нате. Нічого путнього..
Олексенко. Хе-хе! Ану, чи я розберу що... (Читає по складах.) "...річ в-важ-лива. Та-ко-ж і автономм..." Хе-хе! Про Автонома щось.
Залужний. І про "автономію" є? Ануте. (Бере газету.)
Олексенко. Мабуть, про Автонома — небожа мого? Він у Києві.
Залужний (чита). "Також і автономія для України річ неминуче здійснима". Гм-гм, морда хахлацька! Автономії йому!
Лена. Автономії?
Сохацький (зазира). А автономії, так і є. Олексенко. Так, значить, це не про небожа мого? Залужний. Автономії! Гм! Сохацький. Автономії! Лихо чисте! Олексенко. Що ж автономія?.. Семене Семеновичу?
Сохацький. Автономія... е, автономія... Не звісно мені. Багато знать... не діло моє. Кахи! (Кашляє в кулак.)
Залужний. Автономія погане діло, Киріяко Оліяновичу. Це те, про віщо хахломани мечтають. Це самостоятель-ність. І от якби й справді вони добились її, то тоді б вони що? Тоді б вони не подивились уже на наші руські закони, а свої б почали. А вже свої, звісно, які б були в хахломанів. Такі, як... чули? "Усі — я"... І тоді б уже Росія нічого їм. Вони — "я". Самостоятельні.
Сохацький. Ай-я-я! Значить, хахол тоді не слуга вже матушці Росії, а вже матушка й сама. Ай-я-я!
Залужний. Отож. Якомога держаться Росії треба! За єдину неділиму стоять. Самодержавіє; монархія нам... ото! При тому житимем ми, не притулять до нас мужика, не порівняють при тому. "Киевлянин" ... Ото газета! А це... я в поліцію цю. (Ховає.) Аж воня — закрить її.
Олексенко. Авжеж. Будь вона проклята. Це од жидів. Буду в Києві, так на дверях і напишу їй: "Жиди".
Сохацький. Значить, отаку ласку кладуть на хахла, отаку милость кладуть, свого дають йому, а він... і недо-вольний ще... он своє в його є... Ай-я-я! Що я ж теж хахол, а чого я не роблю ото так, не видумую свого?
Залужний. Еге. Що це нема ще нікого? Ви, Семене Семеновичу, казали робітникам, щоб сюди йшли?
Сохацький. Ждав-ждав, так... хі-хі! Обідать саме пішли.
Залужний (відхиляє двері). Гапко, отам як прийдуть робітники, що пішоход лагодять, скажи — хай сюди йдуть. Лена. Та чого ж сюди? у кімнату? Залужний. А куди ж?
Лена. По-якому це? Мужву в кімнату! Загидить отут мені!
Залужний. Нічого, Леночка. Я ж усе рівно підновлять буду кімнату цю.
Л е н а. Я знаю, що підновлять, а все ж... Чи в конюшню б, чи що, їх.
Залужний. Хе-хе! Нерозсудлива ти, Леночка. Тепер коло їх якомога ласкавіше, знаєш, треба ходить, щоб вони повірили тобі, щоб вони душею й тілом стали твоїми.
Лена. Так вони ж, Митічка, покрадуть що не є отут.
Залужний. Та то діло звісне. Поховать, що є тут таке.
Л е н а. Е, що б їх!.. (Дивиться по кімнаті, далі підходить до столика, бере коробочки тощо.)
Сохацький (підбігає). Е, не без покойтесь, Олено Петрівно, хі-хі! Я, я, дайте я!.. (Бере.)
Лена. В шафу ж, сюди. (Відчиняє шафу.)
Сохацький. Ось іще, ось іще... (Бере дещо й з ліжка.)
Лена. Тепер... Куди б часи ще?
Залужний. Хай часи. Семен Семенович поглядать буде.
Сохацький. Хі-хі! Поглядать.
Лена. А стулля? Стулля треба.
Сохацький. А треба. Хі-хі! (Бере один.)
Залужний. Нехай, поглядать будете. —Сохацький. А так, так! Поглядать буду. Хі-хі!
Лена. Подивіться ж під диваном ще.
Сохацький. Хі-хі! (Лізе під ліжко.) Ось! (Показує ботинок.) А ось! Хі-хі! (Показує коня якогось, шапочку якусь.)
Лена. В шафу, в шафу.
Сохацький (сіда на коня). Но-о! (їде.)
Лена. Ха-ха-ха! .Сохацький. Хі-хі! (Убік.) Ага, понаравилось. Ану-ну... (Надіва шапочку на голову собі, ботинком коня поганя.) Вперьод! (Швидко їде.)
Залужний. Стукнуло щось!
Сохацький. Тпру! (Кладе в шафу.) , —>
Лена. Ну, тепер на замок. (Замика шафу.) А що, як, бува, замок скрутять?
О л е к с е н к о. Та то вже дудки. Буду й я позирать. Лена. Будьте добрі.
ЯВА 4
Ті ж, Каптинська і Кучуриха, старі, гладкі пані.
Каптинська. Ху! Так уморилась, поки улицю перейшла, так уморилась.
Лена. А, Клавдія Петровна, Євфимія Стратоновна! (Устає. Цілуються.) Як вас бог милує?
Каптинська. Та так. (Чоломкається з Залужним.) Ху! Де б сісти?
Сохацький. Звольте-сь! (Підставля стілець.)
Кучуриха (чоломкається з Залужним і дивиться стільця). А ми це... приходить Семен Семенович...
Сохацький. Звольте-сь! (Підставля й цій.)
Каптинська. Приходить... і до мене приходить. Ху!.. пожалуйте до Залужчих... Ху! Отут у мене, отут, в животі... так важко. А хоч би, сказав, і їм побагато, а то ж так охляла, так охляла. Курочку, гусочку, коли.поросяточко,— ото й буде... і буде з мене... Ху!.. А воно так напре тебе, так напре — господи! Ну, живіт... живіт, серденько, такий. Тут уже нічого більш.
Лена. Хм! От мука. Ви, Клавдія Петровна, йодом живіт.
Каптинська. Мазала, ягідко моя, не то йодом, а вже й декохт пила — нічого. А це загадала ще цибульки насмажить; буду цибулькою ще... А-ох! (Позіха.) Спать хочеться; тільки що встала і спать хочеться.
Кучуриха. Ти, ясочко моя, не цибулькою, а те... візьми огірочків солоних, чемериці візьми, водички йорданської, та тоді й те... на схід сонця. І-іч!.. (Зригує.) Зригується як негарно, пху! Чисте лихо мені з зригуванням з цим. Як почне, зірочко моя, після їжі коли, то одно і-іч та й і-іч, та так ветчиною й несе з тебе. Бог його святий зна, що воно таке це мені. Чи воно, мо їсти побільш треба, чи воно., мо спать побільш треба, чи... я й сама не знаю.