Патетична соната

Страница 2 из 16

Кулиш Николай

Л і т н і й. Сім! Клич!

6

І приходить до мене мій перший друг, мій побратим Л у к а:

— Ілько, здрастуй! Ти що робиш?

Я (патетично). Пишу до неї листа!

Л у к а. Це сто тридцять першого?

Я. Не смійся. Луко!

Л у к а. Скоро порвеш?

Я. Не смійся! Ти чуєш, який у мене настрій? (Я чую знизу акорди grave). Високий, зоряний, як небо! Перше (жест на гелікон), бачиш цю штуку? Гелікон зветься. Коли взяти forte, можна загасити лампу. Але я навчуся грати так, що зорі на небі гаситиму.

Л у к а (іронічно). Навіщо?

Я. Щоб... щоб мати роботу.

Л у к а. Роботу, бачу, матимеш, а от заробіток?..

Я. І заробіток теж. Це ж гелікон з оркестру, що грає влітку на бульварах, восени на весіллях, узимку на похоронах — з оркестру гуманізму. Є геліконісти, що добиваються од цього удава такої, що він не просто грає, а дзвонить, як срібний дзвін. Отак: бом, бом...

Підо мною немов нарочито дзвонять куранти.

І я навчусь! Обов'язково! Третє, і це головне, я пишу до неї листа. (Знизу я чую, як услід за уаие напливає перша хвиля світло-ярого allegro molto e con brio). Слухай! (Читаю й фантазую), "Можливо, що й цього порву, але пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов. У вічну любов. Між іншим, од золотих фігур в історії чорні тіні, од чернечої ж Петрарчиної золота й ясна — світінь вічної любові. Вірю і пишу. Ви граєте сьогодні щось нове, що саме — не знаю, але ця музика, напевно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вічного кохання. Там, у голубих вікнах, дівчина самітна: ліву брову трошки ломить, як усміхнеться, очі голубі. Скажіть, вітри, або ви, зорі, чи вийде дівчина йому назустріч, чи одчине двері, прекрасні ворітця в країну вічного кохання!" (Крізь сльози й посміх). Ану, вгадай. Луко...

Л у к а. На те у дівчат і ворітця, щоб їх одчиняти.

Я. Та ні! Пошлю от я цього листа чи ні?

Л у к а. Як сто тридцять попередніх.

Я (тоді врочисто, категорично). Сьогодні. Сам однесу!

Л у к а. Сьогодні треба нести літературу, і ти мусиш помогти. Ходімо!

Я. Завтра однесем.

Л у к а. Ти хочеш справу соціальної революції одкласти на завтра!

Я. Ані подобини! Але знай. Луко: над світом полощеться в крові прапор боротьби. Для чого? Щоб завтра замаяв над нами прапор вільного труда. Та тільки тоді, як над світом замає прапор вічної любові...

Л у к а. К чорту твою вічну любов! Сьогодні нам на цехових зборах петроградський товариш сказав: "Мусимо, — каже, — припустити поїзд революції повним гоном до соціалізму". А ти його хочеш спинити на станції... (Передражнив). Вічна любов!

Я (з досади й образи, вслід йому). Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, — наступить всесвітня соціальна весна. А ти її к чорту! Цілу проблему!

7

Я майже іду услід за Лукою. Несу листа. Так. За іншої ситуації я б його порвав, як порвав сто тридцять попередніх. Але ж тепер я змушений його однести. І я несу. Сходами, вниз, де живе вона. Але як його передати? Іду далі вниз. Бачу, як з підвальчика виходить літній робітник, обважений пакунками літератури. На ним Л у к а. Н а с т я суне йому кусок паски, крашанки. Шепотить:

— Нате. У дорогу.

Л у к а. Ну от... (До літнього, жест на крашанки). Брати, товаришу Гамар? Релігію?

Л і т н і й (сердито). Бери! Все одно з'їмо!

Щоб не здибатися з Лукою, я повертаю нагору. Біля дверей Пероцького чую — дзвонять куранти. По тому дзвінок електричний.

Г о л о с П е р о ц ь к о г о (до економки). Телеграма од А н д р е з фронту: "Здобув відпустку. Першого приїду, номером шостим". За півгодини він буде. Ванну і постіль, Анет. А мені, будь ласка, сьогоднішні витрати. Не ображайтесь, Анет. Я вам вірив і віритиму, але коли йде революція, треба щохвилини писати рахунки. Спасибі, Анет. (Читає). "За три замки до дверей одинадцять карбованців сімдесят три копійки". А за розбиту російську корону, Анет! Запишіть. На карб революціонерам. І за страйк на моєму млині — робітникам. "За бром". Кому? Нам чи їм? Не смійте купувати! Де пахне бром, там скоро смердітимуть трупи. Не смійте!.. Прибутки!.. Від Ступай-Ступаненка за квартиру десять карбованців п'ятдесят копійок. І все? А за мезонін? За підвал?.. Виселити! Я не боюся їхньої революції. Одного лише боюся, щоб не розпаляли фундаменту, на якому стояла Росія, — єдності й неподільності її. А не розваляють Ступай-Ступаненки — Росія вистоїть і перестоїть яку завгодно революцію. Росія! Земля руськая! Русь! Де це так прекрасно грають? Анет, люба моя! Дістаньте з гардероба мою уніформу. Я піду до церкви, Анет! Пам'ятаєте Великодній ранок тисяча дев'ятсот тринадцятого року, Анет, берізку за вікном і зорю? Тоді Росія пахла, Анет, а нині!.. Смирно! Це я на свої мислі, Анет!.. Який хаос! Зменшіть витрати, Анет!.. Церемоніальним маршем! Мої мислі! Повзводно!

Тихо. Певно, пішов, бо чую другий голос. Син Пероцького — Ж о р ж и к:

— Анет, дорогая! Ну?

А н е т. Жорже! Папа приказав зменшити витрати.

Ж о р ж. Я оддам! Слово майбутнього офіцера, оддам!

А н е т. Жорже, зрозумійте, грошей нема.

Ж о р ж. Слово честі, оддам! Знайте: за місяць-два нас, старший клас кадетів, попрямують у прапорщики. Ух, піду я на війну! На більшовиків! Вдарю, вдарю чобітками, брязну, дзенькну острогами, гляну в дзеркало, а там (зафантазував) молоденький офіцерик, у погончиках блискучих, чорні вусики...

А н е т. Мій хлопчику-мрійнику!

Ж о р ж. Хлопчику?.. (Навмисне брутально і все ж стаки наївно). Молоденький офіцерик, п'ять кондонів у кишені; ахм, — красуню!

А н е т. (певно, очі великі, аж зблідла). Жорже!

Ж о р ж. Еntre nous soit dit! Ви, Анет, як Богоматір, будете страждати, виряджаючи вашого хлопчика на війну. Розстебнете мені кітель, начепите дукатика золотого і заплачете, як колись покійна мамочка.

А н е т, очевидячки, зворушена й розстіба ридикюля.

За вікном буде вечір, як чернець смутний, і зоря, яко лампадник. Папа покличе. Знявши з носа окУ л яри, скаже він: "Ну, Жорже, будь слуга цареві щирий..." — І не мовить більше слова.

А н е т, очевидно, виймає асигнацію.

До вокзалу рисаком. Ви зо мною. Папа ззаду. У салон-вагон ввійду я, аж там жінка незнайома, молода, прекрасна, ну як ви, Анет. (Цілує). Лікті в неї круглі, білі, груди, як у вас, Анет! Буде ніч, буде дорога, і розмови, і пригоди. (Ярливо цілує, як жінку).