Лейтенант (звертаючись до пса). Ти бачиш, Консул, як нас тут бояться... Але для цілковитої безпеки ми тут збудуємо... форт. Заблокадуємось. (Величним жестом обводячи довкола). Дерева всі оті — вирубати. Територію поста обкопати глибоким ровом, нагорнути високий вал. Так це робилось у часи римлян, наших славетних предків... Отже, споруджую тут цитадель, форт. (До капрала). Капрал Цикулеску, роботи розпочати негайно!
Капрал. Слухаю, домнуле локотененте!
Романюка. А хто ж, звиняйте, копатиме?
Анушку. Пане Романюко, це ви мене питаєте хто копатиме? Після цього ви, Романюко*— бёёёй А хто римлянам нагортав Троянів вал? Чорт візьми, є у вас в Кримці молоді люди з добрими мускулами чи, може, таких нема? А нема — то самого заставлю!
— Та є,— слуговито витягся Романюка.— Щодо цього не звольте сумліватися!..
В той же день виганяють молодь на роботу. Ось капрал з Романюкою наближаються до подвір'я Гречаних.
Карпо Данилович, Парфенів батько, саме січе під хатою тютюн. Парфен йому допомагає: беручи в батька насічений тютюн, він пересіває його крізь сито. Час від часу чхає від тютюнового пилу.
Загавкало собача. Романюка з жандармом, виринувши із-за повітки, несподівано виростають перед Карпом Даниловичем. Нахмурившись, він підводиться, починає повільно крутити цигарку. Собача шаленіє...
— Чий собак? — грізно запитує капрал. Карпо Данилович блимнув на нього спідлоба:
— А що?
— За собака — штраф!
Карпо Данилович скрутив цигарку, готується прикурювати. Романюка, взявши сито з тютюном, мовчки підносить його капралові. Капрал, понюхавши, чхає, закашлюється.
Капрал. Чий тютюн?
Карпо Данилович. А що?
Капрал. На тютюн — податок! Монополія його величності короля і матері королеви!
Карпо Данилович мовчки креснув вогню, прикурює.
— Зажигалка чий?
— А що? Чи, може, й на зажигалку податок?
— Вгадав,— втручається Романюка.— І на зажигалку теж!
Карпо Данилович неквапом крутить величезну дулю.
— А на це?
Поліцай замахнувся на нього нагайкою, але вдарити не встиг: мов із землі виріс між ним і батьком Парфен. В самій майці, м'язистий, широкогрудий, він блиснув на поліцая сміливим, повним презирства поглядом.
— На старого руку здіймаєш? Якщо так уже не терпиться вдарити — мене вдар!
— Тебе ми ще встигнемо,— миркнув Романюка, опускаючи нагайку.— Ти нам зараз небитий для крепкої роботи потрібен... (Різко змінивши тон). Ану, живо! Бери лопату! За нами ать-два!
Мати, Лукія Кіндратівна, вибігла з сіней стривожена, бентежна:
— Чи знов на окопи?
— Щ окопи, на окопи,— гуде Романюка.
— Які ж тепер окопи, коли фронту вже не видно й не чути?
— Фронту не видно, а окопи... велено рити.
З лопатою на плечі, конвойований капралом і Романюкою, Парфен неквапом виходить з двору.
Спини, спини, спини... Голі, загорілі, в напружених роботою м'язах. Пороздягавшись до пояса, обливаючись потом, працюють на земляних роботах молоді невільники. Копають глибокий рів, нагортають вал, що має відділити від села територію жандармського поста.
На передньому плані бачимо Гречаного та його найближчих друзів і ровесників — Дмитра Попика, Олександра Кучера, Андрія Бурятинського, Івана Бєлічкова, Михайла Кравця, Семка Пугача... Все глибшає рів. Ось уже хлопці по пояс стоять у землі.
Дах клубу. Розкарячившись, стоїть над усім селом жандарм, прилаштовує радіоантену. Внизу крізь відчинене вікно видно, як в середині приміщення, там, де має бути кабінет начальника поста, встановлюють приймач. Звідти прориваються спершу окремі слова, тріскуче хрипіння, а потім вже чути й передачу.
Гречаний з друзями, уповільнивши роботу, прислухаються до радіопередачі.
"Ми, генерал Іон Антонеску, верховний головнокомандувач армії, ухвалюєм:
1. Територія, окупована між Дністром і Південним Бугом, входить в підпорядкування румунської адміністрації і віднині й навіки буде називатися — Трансністрія.
2. Губернатором Трансністрії призначаємо пана Георгія Алексяну.
3. Чиновники, призначені на роботу в Трансні-
стрію, одержуватимуть подвійну платню — в леях і марках.
4. Призначаємо резиденцію управління Трансністрії в місті Тирасполі.
Видано в головній ставці, сьогодні..."
Далі чути — хрип... хрип... хрип...
Парфен, з люттю загнавши лопату в землю, обертається до хлопців:
— Хлопці, що ж це робиться, га? Була Україна, радянська земля, а тепер буде якась Трансністрія?
Хлопці мовчать, застигши в суворих задумливих позах.
На ґанку клубу з'являються локотедент Анушку і поліцай Романюка з чиїмось портретом у руці. Несе він його урочисто, мов ікону.
Романюка (загледївщи, що хлопці стоять). Чого поставали? Кланяйтесь! Не бачите, короля несу.
Хлопці, обернувшись до короля спинами, ревно беруться за роботу.
Анушку [вказуючи натаєм на цвях над дверима). Тут!
Романюка, зіп'явшись навшпиньки, береться прилаштовувати над входом портрет короля Михая. Як не повісить, а він усе висить криво.
Анушку (сердячись). Ідіот!
З дверей клубу в цей час з тріском вилітають декорації — поламаний, потрощений полтавський краєвид. Жандармські чоботи вигортають через поріг книжки клубної бібліотеки, ударами відкидають їх далі на подвір'я, аж до рову. Видно, як юнацькі руки, кинувши лопати, жадібно потяглися до книжок.
Анушку (помітивши це). Назад!
Романюка. Ба! Які грамотні! Ин-ти-ли-ген-ція!
Анупвку. Запам'ятайте собі, пане Романюко, раз і назавжди: віднині з місцевої молоді готуєте для великої Романії лише добрих селян, скотарів, землекопів... Інтелігенції нам вашої не треба — своя осточортіла.
Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення. Наслідуючи його, Романюка, так само бундючно йде оглядати прокопаний рів.
— Мілко, мілко,— строжить він на хлопців.— Беріть ще на один штих!
— Беремо! — гудуть хлопці, налягаючи на лопати.
— І ширше! Щоб ніяка собака не перескочила. — Пане поліцаю! Та вже й ви його не перескочите!
— Киньте мені ці смішки,— буряковіє Романюка.— На кутні ви ще в мене засмієтесь!
Знов захрипіло радіо. Урочисто передається наказ: "...Всі жителі цієї території відповідають своїм власним життям і життям своїх родин за будь-яку шкоду, заподіяну румунським або союзним військам.
За саботаж, за будь-яке пошкодження військового майна і матеріалів, за поруйнування залізничного полотна, за перерізування телеграфних і телефонних проводів винні каратимуться розстрілом на місці".