— Отже, щоб не впустити товару! — сказав Пархім, і підбіг до жінки, і пита: "А скільки тобі, молодице, за твій товар?"
— А покажи лишень, скільки в тебе грошей? — спиталася молодиця.
Пархім вийняв свою суму на долоню і брязка перед молодицею.
— Добре, дядюшка, беріть увесь товар. Кете гроші сюди.
— Увесь? — пита Пархім і сам собі не вірить.
— Та увесь, увесь. Треба було вам денежку здачі дати, та пороздавала. Нехай за вас подам на бідність.
Зібралась молодиця і покрилась дальше, щоб купець не роздумав та не прикинув би їй товару.
А Пархім так зрадів, що нічого не бачить і не чує. Видимо невидимо накупив ласощів… Забира у полу — не влізе, позапихував за пазуху і вже останні насилу зібгав та у жмені забрав, а сам усе приговорює "Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за сі ласощі гроші платив. А ти, бісова жінко, не діждеш, щоб я тобі і лизнути дав! Ні, сам поїм усе". От і вибрав собі місце на горбику. Зняв свиту, розіслав, поскладував свій товар, позасукував рукава і сідаючи каже:
— Ось тепер, Пархіме Уласовичу, поснідаєш собі добре! їж уволю, ніхто тобі не поміша… Усе до останнього поїм, та так обрепаюсь, що, може, через силу і додому дійду…
Та з сим словом схопив корінець, та — кусь!… Жує, сердега!… Тут жує, а тут у ніс так і шпига, і сльози з очей так і біжать… Жує, жує — і не проковтне. Далі утер сльози, став віддихати, бо дух йому захвачує, і каже:
— Бач, як за пресучою жінкою давно вже не ласував, так ось ласощі і у горло не йдуть.
Та вп'ять стане їсти, то по три, то по чотири корінця вже пхає в рот, так що ж бо? Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде у горло. Се бо був хрін! Де ж його можна їсти? Лихо нашому Пархімові! Вже скільки він не потрощив корінців, а кучка ні трошки не позначилась. Вже аж не зміг сидіти, приліг і за живіт береться… Відпочине від почине та вп'ять за хрін, і чуб йому мокрий, і пику аж роздуло, губи порепались, а він силкується їсти…
— Та й до біса ж я накупив сих ласощів, — казав, стогнучи та сльози втираючи, Пархім. — Але їм, їм — і кінця не видно. А сльози так і заливають!… Аж очі рогом лізуть!… Ох, лишечко!… Бачили чортові очі, що купували, їжте ж!…
От з такого то Пархімового снідання пішла меж людей і приговорка.