Тим часом цілий рій мух, що ночував у недалекій стайні, побачив, що пастух відчинив двері, і вилетів з радістю надвір. Було ще холодно, отже, рій кинувся за сонцем і залетів просто у вікно радника, а звідси у єго кімнату. Відразу кільканадцять застряло на паперах і зчинило музику, як у пасіці. Але сотки розлетілися по стінах та по образах і обстанові.
Сонце підійшло вище і, де лиш як муха спала, пробудило її. З кінської стайні вилетіло кілька сот, з-над гною зірвалося кілька тисяч, в кухні загомоніло, як у улію, і почався щоденний літній концерт мух на селі; у кімнаті радника, зверненій до сонця, небавом був тихий, милий гомін: тисячі мух вганяли навзаводи у проміннях сонця і співали свої пісні.
Але багато з них було голодних, і они, надибавши голову, руки і виставлені ноги пана радника, шукали на них поживи. Одна доконче завзялася влізти радникові в ніс, але се не повелося, бо він зараз збудився і махнув рукою, кілька сот мух з перестрахом злетіло понад ліжко.
— Господи, що тут мух!
Глянув радник на папери — на кождім бриніло та моцю-валося зі смертю по кільканадцять мух, але сотки, може, й тисячі, літали собі весело і безжурно. Аж тут радника засвербіла рука. Він глянув: на ній були три великі білі плями, мов напухлі, кожда навкруги почервоніла. Всі три аж просилися, щоби їх подряпати. Але пан радник, дбалий про своє здоров'я, знав, що дряпати не вільно, бо, може, се плями від затроєних мух, встав, убрався і зараз пішов до сестри по спіритус. Спіритусу не було, лише міцна горівка. Радник зараз дуже докладно змив пожалені місця, уже не клався спати, тілько, неспокійний, вийшов у сад. Він так любив спати до 8-ї години рано, а тут прийшлося встати по 4-й.
— Може, то затроєні мухи сіли? — питав він швагра при сніданні.
— Не бійся, адже се комарі,— потішав швагер.
— Але ж свербить.
— Не бійся! Перестане!
— Чому ти зняв заслону з вікна? — питалася сестра.— Адже я нарочно гонила вчора мухи з твоєї кімнати і заслонила вікно, щоб рано тебе не збудили.
— Дуже гаряче, дихати нема чим,— відповів радник.
— Треба було зрана заслонити.
Пан радник дивився неспокійно на свою руку, пожалену комарами; она була гарячіша як друга.
— У тебе в селі не було випадку смерті від мухи? — питався він швагра.
— Був перед місяцем.
— Ну, і що?
— Нічого.
— Люди повинні би гноївки зливати нафтою; так стоїть у часописі.
— Іди подивися на мою гноївку і зміркуєш, що я потребував би з п'ять бочок нафти, щоб її зілляти. Цілий гній стілько не варт.
— Що то в хаті! — додала господиня.— Тут ще мало мух. От ходи зі мною до кухні, там побачиш! Щодня топлю їх у сироватці з тисячу — на другий день є натомість три тисячі.
Пан радник не був цікавий побачити сю пасіку мух, тілько подумав собі, що там варяться сі страви, що він їх їсть і буде їсти. І він з якимсь завзяттям дмухнув димом з цигара аж під стелю.
— Тут не впильнуєшся на селі,— говорив священик.— Мені самому не раз аж страшно. Правлю парастас при небіжчику в хаті. На нім рої мух. Баба галузкою зжене їх, а они всі на мене. Що зробиш?
— Справді, неприємно,— потвердив радник і задумався. По сніданні вибрався він на прохід в село. Він так давно
не жив на селі, тілько Пісковате добре тямить. Варто подивитися. Тілько зійшов з горба, де стояло приходство, на дорогу в село, побачив у рові здохлу курку. На ній аж мріло від мух, а багато літало над нею.
Пан радник сплюнув і побажав тому селянинові, що викинув курку в рів, чогось такого, що якби се сталося, не було би єго між живими в одній хвилині. Тим часом се не сталося, і тілько курка не жила, а пан радник уже не пішов у село, лише завернув у поле.
Тут було гарно. Люди жали збіжжя, на полі стояли вже півкопи, ячмені ще зеленіли, гречка цвіла чудово. Радник ішов помаленьку польною доріжкою, курив цигаро і вимахував паличкою. Нараз у праву руку щось єго так вкололо, аж запекло. Він вхопився лівою за ню, оглянувся, побачив, що якась муха відлетіла, але яка,— мара знає. Вжалене місце відразу почервоніло.
— А нехай то чорт побере! — закляв радник і зараз завернув додому.
— Що то може бути? — спитав він швагра на подвір'ї, показуючи єму руку.
— Се, здається, кінська муха тебе вжалила.
— Се не така, як домашня?
— Е, ні, ся як вжалить, то аж заболить. Але ти не бійся!
— Ет! добре тобі казати, а я йду та змию місце горівкою. Може, та муха була на курці в рові, що я бачив. Ой порядки, порядки в тім селі! Я би за ту курку на місяць до арешту всадив.
І з тим пішов до хати змити руку горі вкою.
По обіді панові радникові дуже здрімалося; просто з ніг валився. Він сьогодні встав так рано, як єму вже від років не траплялося,— мусив подрімати. З уваги на діти, мухи, кури, качки і спекоту сестра постелила братові в альтані. Там також не було холодно, все ж таки краще, як у кімнаті.
Пан радник заснув за кілька хвилин. Спав дуже смачно зо дві години, накривши голову часописом. Коли збудився і скинув із себе часопис, забриніла єму пчола майже під самим носом. Він махнув рукою спросоння і в тій хвилі почув на підборідку біль — пчола вжалила єго. Намацав місце рукою і вийняв жільце "ще тепле". Але місце боліло дальше.
Пан радник встав сердитий, як сто чортів, прокляв і пчо-ли, і мед та побіг чимскоріше змивати підборідок горівкою.
— Ти, замість випити, всю горівку зужиєш на змивання,— жартував швагер.
— Ет! Дай мені спокій! — відворкнув радник.— Через ті мухи, комарі, бонки, пчоли і здохлі кури я тут, мабуть, довго не посиджу.
Радник був лихий, швагер знав з власного досвіду, що по обіднім сні чоловік встає не раз лютий зовсім без причини,— отже, й не заводив тепер розмови з радником.
До підвечірку вже гість трохи позабув пчолу, хоч все ще від часу до часу хапався за болюче місце,— говорив лише, що нема-то вакацій, як у чистім готелю над морем, десь на Лідо або взагалі на полудні. Вигоди, купелі, веселі люди, свіже пиво — одним словом, рай, і не за дорогі гроші, тілько дорога туди страшно далека, й она найбільше лякає єго.
По підвечірку пан радник пішов у ліс. Заким дійшов, зігрівся на цілім тілі. Під лісом на окопі усів собі відпочити і закурити папіроску. Приємно було тут посидіти, повітря чисте, запахи смерек, тихенька люба музика мушок у со-няшних проміннях, туркотання диких голубів у лісі — а тут перед очима поля, долини, люди на полі... Гарно на світі!