Озму з Озу та її людей, а також Дороті, Тік-Така й Біліну розкішно пригостила Королева-мати, яка завдячувала їхнім ласкавим послугам усім своїм щастям, і того ж таки вечора Рудій Курці прилюдно було піднесено розкішне намисто з перлів і сапфірів – знак поваги нового Короля.
СМАРАГДОВЕ МІСТО
Дороті вирішила прийняти запрошення Озми й повернутися з нею до країни Оз. Дістатися додому з Еву буде не легше, ніж із Озу, а дівчинці кортіло ще раз побачити край, де вона зазнала таких дивовижних пригод. На той час дядечко Генрі вже, певне, доплив до Австралії й думав, що Дороті зовсім пропала; отже, коли вона трохи довше затримається з поверненням, це не стурбує його ще більше.
Отже, вона поїде до Озу.
Вони попрощалися з евськими людьми, і Король запевнив Озму, що буде довіку вдячний їй і зробить країні Оз будь-яку послугу, на яку спроможеться.
І ось вони наблизились до краю грізної пустелі.
Озма кинула на землю Чарівний Килим, і він зразу розкотився настільки, щоб усі помістились на ньому вільно.
Тік-Такові, який називав себе відданим помічником Дороті, бо належав їй, дозволили приєднатись до гурту, тож перед тим, як вирушати, дівчинка накрутила його механізм скільки змога, й Механічний Чоловік крокував не гірше за будь-кого з них.
Озма запросила й Біліну навідати країну Оз, і Руда Курка рада була помандрувати туди, де чекають її нові видовища й події.
В дорогу через пустелю вони вирушили рановранці, а що зупинялись тільки один раз – аби дати Біліні знести своє щоденне яйце, – до заходу сонця вони вже вгледіли зелені схили та лісисті пагорби прекрасної країни Оз. Вони вступили у її межі у краю Жвакунів, і Король Жвакунів зустрів їх на кордоні й привітав Озму з великою повагою, дуже радий, що вона повернулася жива й здорова. Бо Озма з Озу була владаркою над Королем Жвакунів, Королем Моргунів, Королем Стовбунів і Королем Лісняків так само, як ті владарювали над своїми народами, і ця Найвища Правителька країни Оз мешкала у власному великому місті, що називалося Смарагдовим містом і лежало точно посеред чотирьох королівств країни Оз.
Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам'ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.
В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:
– Ой, таж ти Джінджара! Так?
– Так, Ваша Ясновельможносте, – відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.
– Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев'ять корів, – пояснила Джінджара Озмі, – й тепер я щаслива, задоволена й хочу жити спокійно, дбаючи тільки про свої справи.
– А де твій чоловік? – спитала Озма.
– Він у хаті, кладе примочку до синця під оком, – незворушно відповіла Джінджара. – Дурень, уперся, що треба доїти руду корову, коли я сказала, щоб видоїв білу. Та іншим разом буде розумніший.
Потім загін рушив далі, і, переправившись на поромі через велику річку й проминувши багато гарних сільських осель з банястими покрівлями, помальованими у гарний зелений колір, вони побачили велику будівлю, рясно прикрашену знаменами.
– Я не пам'ятаю цього будинку, – сказала Дороті. – Що це таке?
– Це Вища Школа Мистецтва й Атлетики, – відповіла Озма. – Я наказала збудувати її недавно, і за президента тут – Жук-Хитун. Так він зайнятий якимсь ділом, а юнаки, що вчаться тут, нічого на цьому не програють. Розумієш, у цій країні є багато молодих людей, які не люблять працювати, то ця школа – саме місце для них.
І ось нарешті вони під'їхали до Смарагдового міста. Люди висипали надвір зустрічати свою милу Правительку. Було там кілька оркестрів, багато офіцерів та державних урядовців, а городян у святкових убраннях – цілий натовп.
Отож Озму супроводив до її столиці блискучий провід, і вітання лунали так часто, що вона мусила весь час кланятись то направо, то наліво, дякуючи підданцям.
Того вечора до королівського палацу прийшли найповажніші чиновники Озу, і Джек Гарбуз – трохи перестиглий, але ще діяльний, зачитав адрес, у якому Озму з Озу поздоровляли з успіхом у її великодушних заходах для врятування королівської родини сусіднього королівства.
Тоді кожного з двадцяти шести Офіцерів та Генералів нагородили великою золотою медаллю з коштовними самоцвітами, Залізного Дроворуба – новою сокирою, прикрашеною діамантами, Страхопуда – срібною вазою з пудрою тілесного кольору, Дороті дістала гарненьку коронку й титул Принцеси Озької, а Тік-Так – два браслети, оздоблені вісьмома рядами дуже прозорих, іскристих смарагдів.
Потім усі пішли до розкішного бенкетного столу, і Озма посадила Дороті праворуч себе, а Біліну – ліворуч, де Курка сиділа на золотому сідалі, а їла з тареля, оздобленого самоцвітами. Далі посадили Страхопуда, Залізного Дроворуба й Тік-Така, поставивши перед ними по кошику найкращих квіток, бо їжі вони не потребували. Двадцять шість Генералів та Офіцерів сиділи за дальшим кінцем столу; знайшлось місце і для Лева та Тигра, яким подавали їжу в золотих тарелях, куди поміщалося зразу двоє відер страви.
Найбагатші, найповажніші громадяни Смарагдового міста були горді, що можуть прислуговувати за столом цим уславленим мандрівникам, а допомагала їм жвава маленька служниця на ім'я Желея Джемо, яку Страхопуд щипав за рожеву щічку і, видно, знав дуже добре.
Під час бенкету Озма чомусь задумалась, а тоді раптом спитала:
– А де ж Рядовий?
– А він замітає казарму, – відповів один з Генералів, що саме обгризав індиче стегенце. – Але я наказав, щоб йому, коли скінчить роботу, дали хліба з мелясою.