Овід

Страница 60 из 78

Этель Лилиан Войнич

Я тільки боюся, щоб його не перевели до Равенни. Тоді він загинув.

— Цього ми спробуємо не допустити,— зауважив Мікеле,— бо можна влаштувати втечу з дороги. А от визволити його з фортеці — це інша річ.

— Ні,— сказала Джемма,— рисковано покладатися на те, що його, переведуть у Равенну. Треба допомог­т йому втекти з Брізігелли, і нічого гаяти часу.

Чезаре, давайте вдвох переглянемо план фортеці і, може, що-небудь придумаємо. У мене вже є ідея, але я не певна в одному пункті.

— Ходім, Марконе,—сказав Мікеле, підводячись,— а вони хай поміркують.

Мені треба побувати сьогод­н у Фоньяно, і я хотів би взяти й тебе з собою. Він ченцо не прислав патронів, а вони мали .бути ще вчора.

Коли вони пішли, Мартіні підійшов до Джемми і мовчки подав їй руку. Вона на хвилину поклала в неї свою.

— Ви завжди були щирим другом, Чезаре,— про­мовил вона нарешті,— і завжди помагали мені в лиху

годину. А тепер давайте подумаємо, як його визво­лит.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

— Я ще раз запевняю ваше преосвященство, що

ваша незгода загрожує спокою міста.

Полковник намагався говорити шанобливим тоном, як годилось у розмові з високим сановником церкви,

але в голосі його чулося помітне роздратування. Йому дошкуляла хвора печінка, жінка витрачала занадто багато грошей, і взагалі за останні три тижні у нього було безліч неприємностей. Глухе невдоволення на­селенн ставало з кожним днем грізніше. В окрузі виникали численні змови, скрізь ховали зброю. Місто охороняв лише невеличкий гарнізон, на відданість якого важко було покластися. До того ж ще й оцей кардинал, про якого він казав своєму ад'ютантові, як про "втілення ослячої упертості". Усе це й так дово­дил його до відчаю, а тепер ще де не взявся на його голову Овід — жива квінтесенція зла.

Цей "лукавий іспанський чорт", поранивши улюб­леног полковникового племінника і найкращого його шпигуна, тепер ніби причарував усю варту, залякав усіх офіцерів, що провадили допит, і перетворив тюр­м, в місце для розваг. От уже три тижні, як він си­дит у фортеці, і власті Брізігелли змучені до краю. Вони вчиняли йому допит за допитом і, щоб добитись яких-небудь свідчень, загрожували, умовляли, вдава­лис до всяких хитрощів, які тільки могли придума­т. І все ж вони знали тепер не більше, ніж у день арешту. Вони вже починали шкодувати, що одразу не одіслали його до Равенни, але виправляти помил­к було пізно. Полковник, посилаючи легатові пові­домленн про арешт Рівареса, просив, як особистої милості, дозволити йому самому керувати розглядом цієї справи. Прохання його ласкаво задовольнили, і тепер він не міг уже відмовитись од узятого на себе обов'язку, бо це значило б одверто визнати, що він йому не під силу.

Єдиний вихід, як і передчували Джемма і Мікеле, він бачив у військовому суді, і вперта незгода кар­динал Монтанеллі була останньою краплею, що пе чашу полковникових неприємностей.

— Якби ваше преосвященство знали,— сказав він,— що доводиться терпіти від цієї людини мені й моїм підлеглим, ви змінили б свою думку. Я цілком розумію і поважаю ваш протест проти всяких неправильностей у судових процесах. Але це винятковий випадок і потребує виняткових заходів.

— Не може бути винятку, який потребував би не­справедливост,— відповів Монтанеллі,— а судити звичайного громадянина таємним військовим судом не й незаконно.

— Але річ у тому, ваше преосвященство, що в'я­зен винен у кількох великих злочинах. Ріварес брав участь у ганебному замахові в Савіньйо, і військовий трибунал, призначений монсиньйором Спінолою, без­перечн, розстріляв би його або заслав на каторгу, якби йому не пощастило втекти до Тоскани. Відтоді Ріварес весь час організовує всякі змови і відомий, як впливовий член однієї з найшкідливіших таємних ор­ганізаці у країні. Є серйозні підстави підозрівати, що за його згодою, а може навіть і за його ініціати­во, були вбиті троє агентів таємної поліції. Його майже впіймали на контрабандній переправі зброї в Папську область. Крім того, він учинив збройний опір владі і серйозно поранив двох офіцерів при виконан­н ними своїх обов'язків, а тепер він постійно загро­жу спокою і порядку в місті. Отже, військовий суд, буде цілком справедливим заходом.

— Що б він не зробив,— заперечив Монтанеллі,— він має право на те, щоб його судили за законом.

— Звичайний суд. затягне справу, ваше преосвя­щенств, а тут дорога кожна хвилина. Крім того, я, весь час боюся, що він утече.

— Коли є така небезпека, то це ж від вас зале­жит посилити охорону.

— Я роблю все, що можу, ваше преосвященство. Та мені ж доводиться покладатися на тюремний штат, а він їх усіх_ причарував. За ці три тижні я мусив чотири рази перемінити варту. Мені аж набрид­л накладати кари на солдатів, і все марно. Я на­віт нічого не можу зробити, щоб вони не носи­л йому листів. Ці дурні закохані в нього, немов у жінку.

— Це дуже цікаво. Очевидно, в ньому є щось над­звичайн.

— Надзвичайного тільки те, що він справжній диявол. Вибачте, ваше преосвященство, але від цієї людини увірвався б терпець і в святого. Цьому важ­к повірити, але всі допити я мушу провадити сам, бо звичайний слідчий не витримав.

— Як це?..

— Трудно пояснити, ваше преосвященство, але ви б зрозуміли це, коли б хоч раз подивились, як він

поводиться під час допиту. Можна подумати, що слід­чи — злочинець, а він — суддя.

— Та що ж він може зробити такого жахливого? Хіба тільки не відповідати на запитання. Але в нього ж немає іншої зброї, крім мовчання.

— У нього ще є гострий, мов бритва, язик. Усі ми прості смертні, ваше преосвященство, майже всі у свій час робили помилки, і ніхто не хотів би, щоб про, них знав увесь світ. Така вже людська натура, і зовсім не приємно, коли маленькі грішки, що ти вчи­ни двадцять років тому, раптом хтось викопає і кине тобі в лице...

— То Ріварес довідався про якусь особисту таєм­ниц свого допитувача?

— Так. Бідолаха, ще бувши кавалерійським офі­церо, якось позичив невеличку суму з полкових коштів...

— Тобто вкрав громадські гроші, що були йому довірені, так?

— Звичайно, це вчинок негарний, ваше преосвя­щенств, але його друзі одразу ж внесли потрібну суму, і діло зам'яли. Він з хорошої родини і після того поводився бездоганно. Звідки Ріварес міг дові­датис про це, не уявляю, але перше, про що він по­ча говорити на допиті, був цей забутий скандал. Та ще при підлеглих. І з таким невинним виглядом, не­мо читав молитву. Звичайно, тепер про цю історію розповідають в усій окрузі. Якби ваше преосвящен­ств побували на такому допиті, ви б самі зрозуміли... В'язень навіть і не знав би. Ви могли б послухати з сусідньої...